Скільки людей – стільки думок, але де виникають ці думки і від чого залежать? Напевне, в першу чергу саме від освіти.

Вже кілька років поспіль в цій галузі проходить модернізація. На людях ставлять експерименти, не думаючи про те, що наслідки можуть бути плачевними для всіх. Адже через неякісну освіту будуть страждати всі, включаючи тих, хто проводить ці екскременти. Уявіть країну через 5-6 років – купа «спеціалістів», які вистояли свою чергу за дипломом. Чомусь, в Україні, хочеться, як краще, а виходить як завжди. А що ж буде далі? Якою буде освітня система через багато років?

Ми поспілкувались з кандидатом педагогічних наук – Олександром Семеновим, який поділився своїми думками щодо розвитку освіти в Україні через 50 років.

 

Які тенденції будуть в освіті через 50 років?

Дуже тяжко сказати, оскільки для освіти характерно те, що вона є динамічним явищем, яке розвивається в залежності від дуже багатьох чинників, але освіта водночас дуже консервативна. Залежно що аналізувати. Якщо говорити за навчання, то система класно-урочного навчання жива вже 350 років, натомість інші якісь ідеї сучасних педагогів, на жаль, бувають одноденними. Я думаю, якщо говорити про тенденції, то вони такі: максимально буде технологізований процес освіти, бо освіта – це процес і результат навчання та виховання (класичне визначення). Я маю на увазі те, що, напевне зникне ота проблема, яка є зараз. Що дуже часто освітній процес провадиться без бачення точної кінцевої мети, а технологізація передбачає бачення тої мети.

Наприклад, як креслення, креслиться стіл, от він має бути саме таких розмірів, а не інакших, хоча це звичайно важко примінити до живого матеріалу, до людини. Бо людина – це по суті дуже пластична істота.

Друга тенденція, яку можна відзначити – це максимальна гуманізація освітніх процесів. Освіта повинна бути зорієнтована на потреби особистості, а не тільки на потреби соціуму в якому та особистість функціонує. 

 Якщо розглянути школи, то вони залишаться в класичному вигляді (парта, дошка, клас, вчитель) чи також будуть розвиватись?

Я маю надію, що школа буде змінюватись. Тому що школа на сьогоднішній день в глобальному плані, переживає кризу. Кризу, зумовлену тим, що це машина, яка на сьогоднішній день дуже хоче стати мерседесом, модернізуватися, але залишається вона на рамі запорожця. Цією рамою є класно-урочна система, яка має масу економічних плюсів, але один вчитель вчить зразу 30 дітей. Держава платить йому зарплату, забезпечила класну кімнату, парти і все ніби працює. Але при цьому з’являється оте порочне поняття "середнього учня", а ніхто не хоче бути середнім. І правильно, немає середнього учня. Абсолютно кожна дитина унікальна і вона ніколи більше не прийде в цей світ така сама. І вчитель має унікальну нагоду з нею одною попрацювати. Так от, школа – звернена до особистості, до індивідуальності – це школа майбутнього.

Друга проблема, яка точно зазнає змін, – це те, що зникне педагогічний егоцентризм, тобто явище, коли вчитель працює сам для себе, в нього головне – це його конспект, його форма роботи, от він правильно диктує диктант, методично і грамотно розв’язує задачі. Так, це позитивно, але це не є самоціль. Ціль є зовсім інше – навчити дитину, зробити так, щоб учневі стало цікаво це, і щоб він сам ставив перед собою завдання пізнати навколишній світ через оці вправи. Тому однозначно цей педагогічний егоцентризм перетвориться на те, що в центрі стане той, заради кого усе це відбувається, тобто учень. Я назвав цю модель педоцентризмом. Дитина в середині цього процесу є десяткою в мішені, на яку спрямований освітній процес.

Чи буде в майбутньому багато людей отримувати вищу освіту?

Мені здається, що не багато. Я думаю, що все стане на свої місця. І зараз би багатьом не треба було б отримувати вищу освіту. Мені здається, що в нашій державі не потрібно щоб 90% населення мали вищу освіту, достатньо було б 40%. Тут треба і межу тримати, щоб не нівелювати вищу освіту, щоб вона була якісна, а значить виникає питання хто є тією "заготовкою", тою людиною, яка буде здобувати ту освіту, творити її якісну. Мені здається що не може це робити 90% населення. Комусь потрібно будувати, комусь потрібно класти асфальт, комусь потрібно бути малярем. Робітничих професій, в Україні,  на сьогоднішній день треба чимало. А людина, яка здобула вищу освіту не повинна стояти на Варшавському ринку і казати: "Та шо та вища освіта дала?" Вона повинна бути дійсно частиною суспільної, національної еліти. Це мають бути люди відповідальні за себе, за своїх дітей, за націю і за покоління в глобальному плані. Ну і історія доводить, що це дуже маленька частинка суспільства. Я думаю, що людина з вищою освітою – це інтелігентна людина: її бояться, її притискають. Це люди які мають свою точку зору. Освіта – це прерогатива людей, які спроможні її здобути і тих, які заслуговують цього.

Держава і надалі буде мати монополію на освіту, чи все ж вона поступиться місцем приватній власності?

Кажуть, що суспільні процеси в нашій державі наздоганяють суспільні процеси в Західних країнах. А для багатьох з них характерною є тенденція престижності і більш позитивних відгуків саме про приватну освіту. З часом так буде і в нас. Так чи інакше, державні інституції, в тому числі і вищі навчальні заклади, вони, напевне, будуть більшою мірою зорієнтовані на подолання різних соціальних питань, які ніколи не зникнуть: будуть і сироти, будуть і інваліди, будуть діти, яким треба буде допомогти. А все-таки престижна освіта повинна здобуватися в елітних навчальних закладах, які такими будуть ставати, не думаю, що за рахунок великих укрупнень, а якраз вони мають бути невеличкими з залученням відомих фахівців, вчених, де має культивуватися серйозна наука. Думаю, що вони повинні бути профільні: якщо це педагогіка – це педагогічний напрям, якщо це іноземні мови, то напрям має бути лінгвістичний

Комп’ютеризація освіти – це майбутнє чи сьогодення?

Комп’ютер через 50 років – це зовсім не той комп’ютер, що є зараз. Це все одно, що порівняти мобільний телефон і радіо Попова. Це зовсім різні речі. Нещодавно Біл Гейтс зробив презентацію, на якій змінив відоме гасло: "На кожен стіл - комп’ютер, на нове: "Кожен стіл має бути комп’ютером".  Тобто в столі будуть розміщені електронні носії, екрани і т.д. Освіта без цього не може бути, але треба розуміти, що комп’ютер – це засіб навчання, засіб одержання, переробки інформації – не більше. Все одно, коли говорити про освіту, треба говорити, перш за все, про формування особистісних якостей і за інтелект. І, чи стане комп’ютер в нагоді цьому,  – побачимо. Так, все однозначно буде технологізованим і парта буде тим комп’ютером. Буде дуже поширеним дистанційне навчання. Володіння комп’ютером буде таким, як сьогодні ми користуємося авторучкою, тобто кожна дитина з садочка буде вчитися це робити і знати, як необхідний елемент свого життя.

Ви згадали про дистанційне навчання. Чи буде воно жити в майбутньому, адже трохи несправедливо, що людина, яка вчиться вдома, через раз робить контрольні, матиме такий самий диплом, як і людина, що п’ять років сумлінно провчилась в університеті.

Я вважаю, що ефективне навчання є таким тоді, коли працюють дві сторони – той, хто вчиться і той, хто навчає. Якщо запроваджувати його на Волині, то існує така проблема, що не готові ні одні, ні другі. Зрозуміло одне: коли над тобою ніхто не стоїть і ніхто тебе не заставляє, і ти сам приймаєш рішення чи треба це тобі – це прогресивна форма навчання. Нема на кого нарікати, тобто не вивчив ти щось – ну і не вивчив, в тебе були всі можливості. Тут на сайті висить завдання, а ти його не розв’язав. Тим часом це не проста на сьогоднішній день технологія, бо це наповнення електронними підручниками комп’ютера, та іншими речами,підготовка т’ютерів, тобто тих, хто навчає. Це поки що для нашої освіти точно завтрашній день. Але це точно майбутнє. Це прекрасна форма для людей, які постановили для себе: "Я хочу опанувати певний освітній курс." В тебе є ноутбук, мобільний телефон і ти вивчаєш курс, який може викладати один-єдиний викладач в Україні.

Як загальна освіченість буде впливати на розвиток державних процесів?

Освіченість однозначно впливає позитивно, однак тут є палка з двома кінцями. В багатьох державах, які розвиваються, і  вУкраїні в тому числі, влада проголошує бажання, щоб люди здобували цю освіченість, насправді не бажаючи її. Тому що управляти неосвіченими людьми значно легше. А висока освіченість породжує суспільства, в яких мусить бути істинна демократія, істинні цінності свободи. Це такі суспільствах, як в деяких Західних країнах, Скандинавські, наприклад, та ж сама Японія. Високий рівень освіченості якраз корелює отими процесами. 

 

Отже, нам лишається тільки здогадуватись і сподіватись, що життя через 50 років стане кращим і зміниться в кращу сторону,що наші внуки, чи правнуки будуть прокидатися щоранку з радісними вигуками: "Ура, я іду до школи",що вони будуть займати центральне місце в навчальному процесі,а вчителі будуть, в першу чергу, думати не як втовкмачити дитині в голову якісь непотрібні формули, а як зробити їх справжніми Людьми. Тодіпроросте і розкриється цвіт української нації – інтелігенція, яка спроможна буде змінити життя на краще, яка буде думати не про власну вигоду, а про свою державу і народ.