Ми вже давно звикли чути палкі промови політиків, які перебувають або перебували при владі, про європейську перспективу України. Але 20 років незалежності швидше показує, що ми стоїмо на місці. Якщо й хтось рухається у бік Європи, то це хіба що капітали олігархів. А ось соціальні стандарти життя, зокрема мінімальна зарплата, якщо й рухаються, то трохи в протилежному напрямі.

Як відомо, мінімальна зарплата в будь-якій країні світу і є одним з найважливіших соціальних індикаторів якості життя. Саме її розмір визначає, наскільки далеко чи близько завели Україну її можновладці до омріяного гідного існування.

На жаль, цифри статистики невтішні. Україна за розміром мінімальної зарплати значно поступається державам Європи. І мова йде не тільки про такі країни як Швеція, Норвегія, Нідерланди, Франція, Німеччина чи Великобританія. Навіть таким, в недалекому минулому найбіднішим країнам континенту, як Албанії та Боснії і Герцеговині, за останні роки вдалось обігнати Україну. В той час як в нас мінімальна зарплата за місяць становить 1004 гривні (близько 93 євро), в Албанії вона сягає 127 євро, а в Боснії і Герцеговині — 163 євро. Але є все-таки європейські країни, які можуть «змагатись» з Україною за рівнем «мінімалки». Це наші сусіди — Молдова (25 євро) і Білорусь епохи фінансової кризи — 30 євро.

Всі інші країни континенту, зокрема й ті, які входили до складу СРСР чи були сателітами Москви, зуміли суттєво перегнати Україну за рівнем оплати праці. Так, в Латвії найменша зарплата становить 282 євро, Литві — 232 євро, Естонії — 278 євро. А у нашого західного сусіда — Польщі — 350 євро. Між іншим, у цих країнах немає значних нафтових чи газових родовищ. Як немає і такого високого рівня соціальної диференціації в суспільстві.

На жаль, рівень української мінімальної зарплати демонструє все більшу відповідність африканським стандартам. В абсолютних розмірах українська «мінімалка» майже дорівнює нігерійській. І це ще не все. Такі країни африканського континенту як Алжир (146 євро), Габон (122 євро), Ботсвана (майже 2 євро за годину), Кабо-Верде (109 євро) вже випереджають Україну за цим показником. Фактично, можна стверджувати, що соціальні стандарти в Україні рухаються швидше не у напрямку Європи чи економічно розвинутих країн світу, а у напрямку Африки, Азії та Океанії.

Своєрідне поєднання влади українських олігархів з колишньою комуністичною партноменклатурою яскраво демонструє свою згубність для соціального добробуту і справедливості. Завдяки такому оригінальному симбіозу, помноженому на наскрізь корумповані владні еліти, Україна досягла видатних показників Папуа Нової Гвінеї за рівнем оплати праці (там вона становить 0,66 євро за годину) та Республіки Конго (82 євро за місяць). Отже, наші олігархи та Кабмін цінують українську робочу силу так само, як і папуаський уряд.

В оплаті праці наш рядовий робітник і службовець програє більшості латиноамериканських країн. Зокрема, таким як Перу (139 євро), Гондурас (240 євро), Домініканська республіка (91 євро), Колумбія (207 євро), Коста-Ріка (186 євро), Чілі (258 євро), Парагвай (235 євро), Уругвай (155 євро), не кажучи про Аргентину (299 євро) чи Бразилію (545 євро). Виходить, що робітничий клас того ж Гондурасу захищений значно краще за український.

Зрозуміло, що купівельна спроможність окремої валюти теж впливає на якість соціальних стандартів. Однак і тут українській владі поки що нічим похвалитись. За цим індикатором наша держава продовжує пасти задніх, поступаючись у кілька і навіть десятки разів економічно розвинутим країнам світу.

З іншого боку, саме окремі вихідці з України постійно займають провідні місця у рейтингах найбагатших людей Європи і світу. Однак, цей факт чомусь не покращує соціально-економічну ситуацію в країні. Рівень соціального розшарування переходить усі розумні межі. Тому немає нічого дивного, що українська «мінімалка» наближається до африканського рівня. Гроші, як і енергія, нікуди не зникають, а мають властивість переходити з одних кишень в інші. І якщо їх дуже багато в одних руках, то буде надто мало в інших громадян. Приклад України — підтвердження цієї елементарної істини.

На цьому непривабливому загальноукраїнському тлі Волинь має ще менш радісну картину. Середня зарплата в області залишається однією з найнижчих в країні (за підсумками січня-вересня 2011 року — 1943 гривні). А 8,2% працівників взагалі отримують зарплату нижче прожиткового мінімуму, а значить — нижче встановленої мінімальної зарплати.

Такі невтішні цифри свідчать про те, що рівень соціального захисту в Україні швидше відповідає африканським соціальним стандартам, ніж наближається до європейських. Що цікаво, тенденція відставання від Європи спостерігаються незважаючи на те, що при владі у нас постійно перебувають ті, хто палко любить розмовляти про високі європейські стандарти життя. Тільки чомусь ці стандарти поширюється не на все суспільство, а на владну еліту, яка утворила непорушний союз з олігархами.