В обласному центрі Волині родичі воювали з сиротою за будинок, який за життя купила їй рідна матір. Зокрема, у Христини Мужичок рідна тітка з бабусею кілька років поспіль намагаються відібрати житло. Завдяки представникам Феміди, молодій жінці вдалось відвоювати своє законне право жити в одній з кімнат у будинку, який офіційно вже перейшов у власність інших осіб, - інформує «Під прицілом».

Історія розпочалася ще тоді, коли померла мати Христини - Олена. Трапилося це у далекому 1993 році. На той час Христині виповнилося лише три роки, тож осиротіла дитина залишилася одна у хаті.

За словами сусідів, покійна Олена їздила із комерційними вояжами за кордон. Жінка торгувала на місцевому ринку, збираючи кошти на придбання власного дому. За словами Христини, чималу суму на придбання житла дав її дідусь – рідний батько мами Олени, який на той час вже розлучився з бабусею та мав іншу сім’ю. Однак придбати добротний будинок чи квартиру жінці не вдалось – грошей вистачило лише на половину одноповерхового будинку, та й то незавершеного до ладу. Тож Олені ще довго довелось дозбирувати кошти, аби довести будівництво до кінця та вселитись з маленькою донькою в омріяне житло.

На той час бабуся Лідія Балабух (бабуся Христини) жила на проспекті Волі у Луцьку зі своєю старшою донькою Галиною, яка лишилась в неї від першого шлюбу. Тож коли у віці 31 рік померла її молодша донька Олена, бабуся взялась доглядати онуку. З огляду на те, що у Христини ніколи не було тата, Лідія Балабух, як найближча родичка, стала опікуном 3-річної дитини. Таким чином і усе майно, яке лишила по собі покійна Олена, її мати також переписала на себе. З огляду на те, що малолітній Христині ще не було 18 років – будинок Лідія Балабух оформила на себе і більше того приватизувала на своє ім’я.

«Я навчалася у школі у центрі міста, оскільки там була бабусина квартира», - каже Христина.

Після того, як Олена померла, бабуся забрала онучку жити з собою на проспект Волі, а будинок в районі вулиці Львівська здали на тривалий час в оренду. Квартиранти платили непогані гроші, тож на те й жили.

З часом закінчивши школу, Христина вступила до медичного училища. Згодом вона пішла працювати у протитуберкульозний диспансер, де підхопила відкриту форму туберкульозу. Донині молода жінка продовжує лікувати наслідки цієї недуги.

«Я постійно приймаю протитуберкульозні препарати і час від часу проходжу курс лікування», - з сумом констатує Христина.

За той час, поки росла Христина, її бабуся Лідія Балабух встигла переписати свою квартиру на проспекті Волі синові старшої доньки Галини – онуку Пилипу. Тож по тому жінка з онукою переїхали до рідного дому Христини, який лишила по собі покійна Олена. З тих пір вони там жили більш-менш спокійно. Принаймні доти, доки Христина вийшла заміж за Вадима. З цим молодим чоловіком дівчина познайомилася ще в дитинстві, оскільки виріс хлопчина в сім’ї, яка звела будинок по сусідству. Проте її бабусю такий зять не влаштовував.

Мовляв, за національністю Вадим є напівциганом, тож на переконання Лідії Балабух, Христина потрапить у недобре оточення ромів, які не завжди живуть благополучно. Не переконало бабусю навіть те, що обранець онучки жив у доволі заможній сім’ї, тай і Христину там приймали вже як рідну.

«Батьки Вадима живуть у домі, що розташований навпроти. – розповідає Христина і додає: Мама і справді циганської національності, але батько – українець. До них у дім намагалася тітка Галина виселити і мене».

Попри незгоду бабусі та іншої рідні, Христина таки вийшла заміж за Вадима. От тоді усе й почалося…

Як пригадує молода жінка, першою їй «палки в колеса» почала ставити її тітка – Галина Лисюк, яка взялась намовляти бабусю. Зокрема, жінка настирливо нашіптувала своїй матері, що буцімто коли та віддасть будинок на Львівській онучці Христині – його начебто одразу приберуть до рук цигани. Більше того, вона переконувала Лідію Балабух, що туди не можна пускати жити молоду сім’ю. Мовляв, як тільки вони вселяться – роми перепишуть хату на себе. Тож настрахавши бабусю, Галина Лисюк переконала стареньку подарувати хату їй. Буцімто це єдиний варіант уберегти житло від «циган-хапуг».

Разом з тим, як розповідає Христина, тітка Галина Лисюк була рідною сестрою її матері лише по бубусиній лінії, оскільки батьки у них були різними. Тож попри те, що найближчим спадкоємцем була лише Христина, на яку через неповноліття не змогли оформити спадщину, будинок покійної Олени переписали на її матір. Та ж у свою чергу, піддавшись на вмовляння, подарувала той будинок своїй старшій доньці Галині Лисюк.

Таким чином, у Христини залишалася можливість лишень користуватися рідним домом, який свого часу за власні кревні придбала та добудувала покійна мати. Зятя жити в будинок так і не пустили. В результаті, у Христини лишилась своя кімната з якої вона так і не виїжджала, в сусідній кімнаті донині живе бабуся Лідія Балабух, а в третій - так і мешкають квартиранти. Тож фактично, дівчині не дали можливості проживати з чоловіком у своїй же хаті, назвавши її чужою у власному домі.

Однак на цьому, історія з переписом успадкованої хати не завершилася. Тітка Христини – Галина Лисюк, отримавши документи права власності на будинок вирішила звернутися із позовною заявою до суду аби сироту виселили із її житла. Більше того, жінка попросила представників Феміди визнати її племінницю такою, що втратила право на це помешкання, позаяк вона переїхала жити у садибу свого чоловіка – Вадима Мужичка. Натомість, як каже Христина, вона ніколи не виїжджала із рідної домівки. Тим паче, що жила молода жінка поруч і щодня провідувала свою бабусю.

Попри доводи юристів Галини Лисюк, суд так і не виселив Христину з її домівки. Тож, жінка донині не може зареєструвати свого маленького сина Павла. Не дає на це своєї згоди офіційний власник будинку – рідна тітка. За словами Христини, Галина Лисюк вже запланувала продати її рідний дім. Відмовляється від правнука і бабуся Лідія Балабух. Більше того, вона переконує Христину, що її старша донька Галина Лисюк купить сироті взамін на будинок аж цілу квартиру… Проте повірити у таке вкрай важко, оскільки Христина не бачить потреби продавати будинок. Попри те, що живеться їй у «невістках» не так вже й погано, як і будь-яка молода жінка мріє жити своєю сім’єю окремо від батьків.

«Моїй бабусі нині вже сімдесят шість років», - розповідає Христина.

Цілісінькими днями Лідія Балабух порпається у смітниках, зносячи  додому порожні пляшки. Старенька жінка заставила порожньою тарою усю підлогу у своїй кімнаті. Попри це, вона досі відмовляється пускати до хати правнука. Більше того, Лідія Балабух намагається замкнутись зсередини і лягти спати ще завидна, аби не пускати Христину з сином до будинку.

Днями Луцький міськрайонний суд таки виніс рішення на користь Христини і велів власникам житла (Галині Лисюк) віддати ключі від вхідних дверей та усунути перешкоди в користуванні житлом. Тож молода жінка змушена без дитини ночувати у спірному будинку, аби не давати шансів родичам позбавити її домівки, яку для доньки придбала за життя покійна мати Олена.

Олена МОРОЗ