Це відео запорізький репортер Геннадій Волков записав у 51-й бригаді 30 травня, коли її вже переводили зі «східного фронту» в інші області. На відео є уривок розмови солдата-виборця з волинським нардепом-мільярдером, що нарешті привіз бронежилети...Про це пише Нововолинськ діловий.

http://www.youtube.com/watch?v=ywu99dzIeWQ#t=49

Ось мобілізовані допитуються в депутата Ігоря Єремеєва:

— Тихо!!! Скажіть, будь ласка, чому Турчинов сказав, що 51- бригади не існує, а ми тут базуємось на 51-й бригаді? Офіційно по телебаченню він це сказав, ми бачили!

- Я думаю, його просто… сьогодні йде війна, і це якесь непорозуміння, багато непорозумінь… — відповідає Єремеєв.

— Як це непорозуміння? Тут кров ллється!..

— Ще таке питання. Ви кажете, ви зібрали… Знаю, ви йдете депутатом по Ківерцівському, по Маневицькому району, ви на передвиборчу кампанію свою кинули мільйони! Ви кожному по 200 гривень давали, по 250, я це прекрасно знаю, ви і тещі моїй давали, і тим, і сим. Ви магнат, то що вам забракло просто взяти й закупити? У вас мільйона нема, щоб узяти й закупити, поки тут трупи не лягли?! А ви розказуєте казки тут: «Ми збираємо, ми збираємо»...

— Ми на три мільйони завезли, — намагається вставити свої 5 копійок нафтовий магнат. Але його вже не слухають.

Далі волиняни енергійно демонструють репортеру свій побут.

— Отам ми їмо, там… оце гігієна, а від нас вимагають голитись, умивальники зробити вимагають!

— Покажіть йому другий намет, ДРУГИЙ! Перший — офіцерський, ведіть у другий! Заходьте, побачите, як ми живемо реально. Це наше лігво. Більше 40 чоловік спимо в наметі 2 місяці. Форму не знімаємо, форму нема на що поміняти, самі перемо. Де туалет?.. (Сміються.)

Показують жовту воду в пластмасовому бідоні:

— От вода, самі бачите яка, втрачаю голос від тієї води. Води немає, півзарплати піде на ту воду!!! Раніше хоч помитись було, а зараз бочку привезуть на 1000 чоловік — і мийся в тому тазику.

— Так само їсти: сама перловка до 10 числа і тушонка лишилась.

— Яка тушонка?! Тільки кілька! Картоплі нема...

— Дайте мамі привіт передам: «Так, мамо, все нормально!»
— Привіт Луцьку!
— Володимиру привіт теж.
— Батьки хай не переживають, усе буде добре, прорвемось.

— Прикро, що призивали на одне, а виявилось інше. Обіцяли на 2 тижні, а вийшло — посадили у потяг і не знаємо, куди їдемо.

Учора полковник каже: «Всі їдете в Рівне!»А сьогодні виявляється — хлопці їдуть у Миколаїв. Стоїть, в очі тобі розказує і бреше. А післязавтра скажуть взагалі, що поїхали в Одесу чи Крим...

Слово бере поміркований і грамотний чоловік, обличчя свого просить не показувати, розповідає докладно:

— От у мене жінка не працює, 2 неповнолітніх дітей і жінка на моєму утриманні, житлом не забезпечені, 1300 гривень (мімінум) зарплати не вистачає на потреби собі, не кажучи вже про сім'ю. Ми всі обмануті тут, ми не бажаємо тут знаходитися. Що звинувачують офіцерів, то вони не винуваті, вони роблять що можуть. Ситуація дуже погана.

Харчі — не найгірша проблема. Розгрузки, бронежилети… в них добре фотографуватись і передавати привіт мамі.

Якщо людина хоче воювати, вона воюватиме за будь-яких обставин. От говорили депутати, що люди на блокпостах випрошують можливість порвати сепаратистів. То дайте їм таку можливість, нехай воюють, укладають контракт. А я не готовий убивати людей. Я був за тиждень у творчому роздумі, чи стати баптистом, чи ким іншим. Є багато таких хлопців, які не готові вбивати людей.

Я розумію, була така ситуація, що треба було зібрати масу людей. Провели вибори, Богу дякувати, все мирно. Є спецпідрозділи, які одержують за те гроші. Відтиснули — знов тиснуть. Хай нововобраний президент оточить себе мудрими радниками й ухвалить правильне рішення, як керувати цими людьми.

Добровольці були, були, ними щось рухало, але вони пропали, бо за стільки років армія не змінилась на краще, вона не змінюється! Багато людей потрапили у такі підрозділи, до яких взагалі стосунку не мають...

Треба, щоб нас почули, бо є така категорія людей, які випивають, то вони просто не можуть дати відсіч ворогу, а можуть тільки завдати шкоди самим собі, тим, хто чекає вдома, і тим, хто тут їх оточує.

Проблема одна: ніхто не знає, скільки часу тут перебувати, не саме тут, а взагалі у війську. Мотивація — гроші, це однозначно.

Тут багато людей із села, які не знають законодавства, не мають підв'язок у вищих чинах, не мають офіційної роботи. Це теж економічно вигідне для сильних світу цього...

Якщо в ресторан приходиш і не сподобалося щось, є книга скарг. Треба, щоб у нас щось таке було, не як за статутом: ти — командиру взводу, той — комроти і так далі… а щоб ми могли напряму висловлювати своє невдоволення.

Головне — ми не хочемо тут знаходитись, не бачимо ніякої загрози. Хто хоче, хай лишається, підписує контракт, а переважна більшість не хоче...

Ну, а загальний настрій мобілізованих волинян — от у цій фразі:

— Ми хочемо визначеності! І щоб нам пішли на якісь уступки. І щоб ми одержали гроші!