Львів – 34-річний юрист за фахом Артем Запотоцький із Луцька після поранення на Майдані опинився в інвалідному візку. Чоловік пройшов реабілітацію за кордоном, нині продовжує курс у Трускавці, що на Львівщині. Артем уже самостійно сидить. Він вірить, що стане на власні ноги. Про це пише Радіо Свобода.

На Майдан Артем Запотоцький їздив часто, а у самому Луцьку постійно займався допомогою майданівцям – збирав продукти, одяг, медикаменти, гроші. 18 лютого, дізнавшись про події в Києві, про поранених і загиблих, він і ще 9 його друзів поїхали у Київ. Повернулися восьмеро. Серед них – і Артем, але в інвалідному візку.«Ми розуміли, чим це може закінчитись, що там мало людей, що це наша остання надія, – згадує він. – Ще 30 листопада, коли побили і розігнали студентів, кожен зробив вибір – я за європейське майбутнє чи ні, я хочу, щоб били моїх дітей чи ні».

Поранили Артема Запотоцького з вогнепальної зброї зранку 20 лютого на Інститутській. Він був на межі життя і смерті. Куля увійшла у праву лопатку, пошкодила хребет, і досі – у тілі чоловіка. «Частково повертаються відчуття, ногами рухати не можу, я паралізований від грудей, де було ураження. Мене доставили у лікарню швидкої допомоги, ще сказав, звідки я і вже після того прийшов до свідомості в реанімації. Думаю, що мене було поранено з автомата Калашникова», – розповідає Артем.

Віра тримає

Артем Запотоцький і ще 8 важкопоранених майданівців пройшли реабілітацію в ізраїльському шпиталі завдяки старанням благодійників. За кордон його привезли у лежачому стані, там пробув кілька місяців і повернувся вже сидячи в інвалідному візку.

Двоє його друзів стали на ноги. Це дало чоловіку велику надію, що і він ходитиме. «Не стільки дорога операція, скільки реабілітація», – каже Артем.

Благодійники допомогли йому з лікуванням у Трускавці. «Кожен день з 9-ї години ранку починаю з басейну, далі – вправи. Якби хоча б частково прокинулися м’язи тазу і ніг, тоді вже зможу ходити, – розповідає він. – Я маю два роки з моменту операції, у мене немає варіантів, я максимально працюватиму, бо далі може бути погіршення. Вдома вже переробляю кімнату для занять і далі працюю і працюю. Думаю, що взимку ходитиму на милицях».

Смерть змінила майданівця

Нині чоловікові вже легко говорити про пережите, він по-філософськи розмірковує над життям, викинув з голови запитання, чому саме з ним трапилась біда. Однак не навчився жити з думкою про інвалідний візок «Два роки я битимусь, все, що візьму, буде моє, – каже Артем Запотоцький. – Паралельно опаную автомобіль, бо я непоганий водій. Доведеться опановувати візок, але інший, більш активний, щоб пересуватись вулицями. Я не хочу замкнутися у собі, зачинитися в будинку і сидіти. Я завжди був активним».

Поранений майданівець говорить про те, що Майдан його змінив, особливо те, що він однією ногою побував у вічному світі, побачив смерть. «У будь-якому випадку ми не маємо права повернутись до такого життя, яке було до Майдану. І вірю, що все зміниться на краще. Я спробую займатись громадською роботою, допомагати людям, я юрист».

Якби мав можливість стати на ноги, каже Артем Запотоцький, то б уже був на сході і захищав свою країну і свій народ. Він часто до Майдану думав про те, що зможе відповісти онукам, коли у країні нічого не зміниться і люди будуть рабами, а він навіть нічого не спробував змінити. «Зараз мені і родині буде важко, але я думаю, що знайду що сказати своїм онукам», – додає майданівець.

Разом із дружиною Тетяною чоловік виховує двох діток. Держава визначила Артемові пенсію згідно з інвалідністю – 1200 гривень. Ніякого статусу учасників бойових дій поранені майданівці не мають. Хоча серед них є такі, які ледь животіють за визначену державну допомогу. Саме за таких людей і найбільше хвилюється Артем Запотоцький. А сам не нарікає, бо на нього чекають друзі – наприклад, вже перенесли його робоче місце з третього на перший поверх. Нині для Артема важливо знайти можливість для проходження наступного курсу реабілітації, бо це наблизить його до дня, коли стане на власні ноги.

ВІДЕО МОЖНА ПЕРЕГЛЯНУТИ ТУТ

 

 

 

.