У той час, коли Росія веде з Україною війну, волинянка поповнила список «моральних авторитетів» імперії, - інформує Вісник+К.

Одна із впливових осіб Російської Федерації Марія Большакова була колись українською дівчиною Марійкою Сільчук. Народилась і зросла у поліській глибинці - в Річиці Ратнівського району. Тепер вона голова ради Союзу сімей військовослужбовців Росії, член Ради при президенту РФ з розвитку громадянського суспільства і прав людини, урядування в Суспільній палаті РФ, в інших федеральних радах і комісіях, також є вона попечителькою кадетського козачого корпусу.

Вийшла за офіцера - і стала впливовою у Росії

Дід Марії був головою першого колгоспу в їхньому селі, батько - міліціонером, котрий загинув від повстанців у сорокові-п'ятдесяті роки минулого століття. Щодо року його загибелі недавно стався курйоз. Коментуючи сумнозвісні травневі одеські події, російська газета «Взгляд» подала цитату з виступу Большакової, проголошеного на панахиді в одному з московських храмів: «Я як донька загиблого в 1943 році від рук бандерівців знаю, що таке біль». У цьому реченні нічого не було б дивного, якби Большакова не народилася... 1949-го. Чи могла ораторка таке «ляпнути», важко сказати, бо від російських ЗМІ нині чого хочеш наслухаєшся й набачишся.

Активна діяльність діда Большакової як першого комуніста на селі, боротьба батька проти «українських буржуазних націоналістів», безумовно, відіграли чи не головну роль у формуванні радянського, а читай, проросійського світобачення путінської діячки. 

Попри те, що вона давно покинула Річицю, в селі її пам'ятають і добре знають. Правда, з близьких родичів майже нікого не зосталося, хоча стоїть іще хата, де народилася (у ній мешкають онуки найстаршого її дядька). Онуків дома не застали. Зате був на місці ще один Маріїн дядько - Павло Сільчук.

«Що можу про племінницю сказати? Закінчила тут восьмирічку, потім - середню школу в Ратному, затим педучилище й педінститут, вийшла заміж, жила в Луцьку, потім розлучилася з чоловіком, знайшла другого - офіцера. Живе з ним у Москві. Ото і все», - розповів дядько Марії.

Розпитавши ще кількох односельчан, дізнаюся, що до Москви, коли, власне, й розпочалася справжня її кар'єра, працювала піонервожатою, учителем, була завучем, директором дитячого садка, директором бази відпочинку. Новий шлюб її виявився вдалим: чоловіка, полковника Бориса Большакова, призначили заступником військового комісара Московської області, Марія ж зайнялася підприємницькою діяльністю. 

У рідному селі відкрила пам'ятник.

Коли ж вибухнули перша, а потім друга Чеченські війни, з моральною і матеріальною підтримкою російських військових Большакова їздила на Північний Кавказ. Тоді ж у неї і визріла ідея створити комітет військовослужбовців Московської області, що через кілька років переріс у всеросійський Союз, який вона, звісно, й очолила.

Ще в комітеті Большакова розгорнула бурхливу діяльність щодо захисту солдатів, які проливали кров за імперію на схилах бунтівного Кавказу, обурюючись жахливими умовами, в яких їм доводилося воювати. Що ж, нібито свята материнська справа - вболівати за синів, перетворених у гарматне м'ясо. Але чи немає в цьому чогось абсурдного та навіть і цинічного: дружина захищає від війни солдатів, яких посилає воювати її чоловік?

Діяльність «комісарші», котра встромляла носа у військові справи і могла встромити його куди не слід, зрештою не могли не помітити у владних ешелонах. Ба, більше, Большаковою зацікавився сам Путін і одного дня викликав її у Кремль. Про що між ними точилася розмова, можна лише здогадуватись. Большакова, безумовно, обрала співпрацю. Доказом цього є введення її Кремлем до Ради при президентові РФ з розвитку громадянського суспільства і прав людини, урядування в Суспільній палаті РФ, в інших федеральних радах і комісіях. Є вона також кураторкою кадетського козачого корпусу - чи не тих самих «козаків», які нині плюндрують Донбас і вбивають земляків своєї піклувальниці? А нещодавно путінська адміністрація опублікувала список «моральних авторитетів Росії», де, ясна річ, знайшлося місце і головній «солдатці» Росії. Трохи раніше Большакова профігурувала і в іншому списку, під листом у справі «Юкоса», вимагаючи засудження Ходорковського (особистого ворога Путіна). 

Та ми повернемося в Україну. Власне, на береги Турії, де закопана пуповина Большакової. Батьківську землю не забуває вона, хоча давно стала патріотом іншої держави. Торік у Річиці урочисто відкрили пам'ятник «Захисникам вітчизни» в роки німецько-радянської війни. За кошти організації, яку очолює Большакова.

Виступаючи на відкритті, фундаторка меморіалу зазначила, що в цьому нема ніякої політики, а лише людські почуття. Тоді ще не було війни між Росією й Україною, тому громадяни поставилися до московської гості доброзичливо, а сільський голова нагородив її подякою. Бо обіцяла ще й територію впорядкувати та зробити алею Слави до 70-річчя визволення села від фашистів.

Доля змусила чимало українців покинути рідну землю й поселитися в Росії. Серед них є відомі імена: актори, письменники, політики. Коли Путін розв'язав проти їхньої колишньої батьківщини війну, більшість знайшла в собі мужність засудити агресію. Але не шукайте в тому чесному й благородному гурті Марії Большакової, для неї наша законно обрана влада - «хунта», а боротьба з терористами-сепаратистами - «убивство мирного населення».