Сьогодні до нашого міста повернулися військовослужбовці військової частини № 1141 Національної Гвардії України. Сльози щастя та радості не міг стримати ніхто, адже їхні чоловіки, сини й татусі повернулися живі назад на рідну землю, - повідомляється на офіційному сайті міськради.

Трирічний Сашко зустрічав свого татка, як справжній патріот з прапором України у руках. Дідусь Василь Поліщук розповідає, що українське знамено привіз зять із Луганської області, який захищає нашу державу там. «Більше ста днів він перебував там з цим прапором», - розповідає він. Його зять, Анатолій Гречаник, з шостого червня служить у зоні АТО.

Сорок сім бійців приїхали сьогодні до нашого міста, Державний та Волинський прапори ознаменували військову колону. Зустрічали захисників рідні, друзі, колеги. Аби привітати військовослужбовців, прийшли голова Волинської обласної державної адміністрації Володимир Гунчик, Луцький місткий голова Микола Романюк, начальник Волинського УМВС у Волинській області Петро Шпига, начальник СБУ у Волинській області Володимир Мельникович, голова Волинської обласної організації Української спілки ветеранів Афганістану Григорій Павлович.

За хорошою українською традицією учасники творчого колективу «Радість» зустріли наших земляків хлібом та сіллю. Опісля дівчата колективу вручили кожному вояку квітку троянди – як символ любові та радості, за те що наші земляки повернулися на рідну Україну.

 

 

 

 

 

 

 

Привітав військовослужбовців голова Волинської облдержадміністрації Володимир Гунчик. Він висловив вдячність за те, що вони боронили нашу Україну: «Низько вклоняюсь вам та віддаю шану від всіх волинян».

Висловив слова щирої вдячності героям й Луцький міський голова Микола Романюк. «Дякую вам за те, що ви повернулися живі», - зазначив він й побажав усім мирного неба над головою.

 

Вітали наших земляків й начальник УМВС України у Волинській області Петро Шпига, начальник СБУ у Волинській області Володимир Мельникович, голова Волинської обласної організації Української спілки ветеранів Афганістану Григорій Павлович.

Найзворушливішою миттю була зустріч рідних з військовослужбовцями, які вітали їх міцними обіймали зі сльозами щастя на очах.