Строк повноважень Верховної Ради добіг кінця (20 жовтня депутати зібралися на останнє засідання), до позачергових виборів лишилося трохи більше тижня, тож ТСН.ua пропонує згадати, чим відзначився парламент VII скликання.

"Життя" сьомої Ради виявилося недовгим, але бурхливим і яскравим. За два роки (з грудня 2012-го) ній були і бійки, і "тушки", і блокування, і навіть "диктаторські закони". Спершу варто згадати передісторію, адже події, які вплинули на формування складу Ради, почалися ще задовго до виборів у 2012 році. Як відомо, 17 листопада 2011 року набув чинності закон, що встановив змішану, пропорційно-мажоритарну систему виборів нардепів. Згідно з ним, 225 депутатів обиралися за виборчими списками від політичних партій, а решта 225 — за мажоритарною системою в одномандатних округах. Ймовірно, що лише так пропрезидентська Партія регіонів, рейтинги якої почали падати, змогла втримати контроль над ВР.

Міжнародні спостерігачі розкритикували парламентські вибори, вказавши на численні випадки порушень (наприклад, "каруселі" та тиск на виборців). Заступник голови ЦВК Жанна Усенко-Чорна заявляла, що ті вибори були найбруднішими в історії України. А опозиційні партії навіть погрожували не визнати результати виборів через масові фальсифікації на мажоритарних округах на користь провладних кандидатів. Тушкогейт та бійцівський клуб Проте Раду таки було сформовано. І почалося. Першими відзначилися так звані "тушки" - батько і син Олександр та Андрій Табалови, які балотувалися у парламент від "Батьківщини", але відмовилися входити до її фракції, всівшись у залі Ради разом із регіоналами. Опозиціонери на таку зраду відреагували емоційно та блокували трибуну, вимагаючи від депутатів-зрадників скласти мандати, але марно: Табалови навіть увійшли до комітетів з питань фінансів українців. Зазначимо, що обидва депутата були креатурами Арсенія Яценюка, на той момент голови фракції "Батьківщина". Відтак, він взяв відповідальність за зрадників на себе.

Анна Грабарская Батько та син Табалови у Раді Батько й син Табалови були не єдині перебіжчики, адже у ПР було на меті створити самостійну більшість у Раді і послабити опозиційну фракцію. Так, за Табаловими пішли Ігор Скосар, Віталій Немілостівий, Роман Стаднійчук та інші. Більшість "тушок" стверджували, що пішли через незгоду з методами керівництва фракції. Проте, за даними ЗМІ, у неофіційних бесідах члени фракції ПР зізнавалися, що за вихід із фракції "Батьківщини" кожен отримав $ 5 млн. Скандал із "тушками" Табаловими дав старт бійкам у Раді. Так, представники фракції "Батьківщина" на першому ж засіданні 12 грудня виштовхали Табалових із зали, при цьому перебіжчики дістали від них кілька ударів кулаками. Історія отримала продовження наступного дня, коли опозиційні депутати намагалися не пустити "тушок" до сесійної зали. Під час бійки біля дверей Табалову-молодшому навіть порвали вухо.

 Далі накал емоцій лише зростав, а для спалаху вистачало найменшої іскри. Так, за два дні роботи депутати билися чотири рази. Втрати: зламані пальці, покусані руки і синці. Олександр Турчинов тоді навіть похвалився тим, що бютівці в Раді більш бойові, ніж свободівці. Під час бійок діставалося і жінкам. Так, під час сутички через російську мову, яка лунала з трибуни, Ірині Сех розбили губу та зірвали окуляри.

Також депутати влаштовували сутички не тільки на камери у залі засідань, а й у кулуарах. Так, за чутками, Андрій Іванчук із фракції "Батьківщина" одного разу відправив у нокдаун Ігоря Скосаря, який із цієї фракції вийшов. Блокування трибуни Проте справжньою "фішкою" Ради стало блокування трибуни, яке майже не переривалося із самого початку роботи парламенту і стало інструментом впливу опозиції на провладну більшість.

Блокування весь час ставило Верховну Раду під загрозу розпуску. Так, за перші 100 днів Ради депутати працювали лише 8 днів. Вперше президію було заблоковано через згаданих вище "тушок". Далі опозиція відмовлялася розпочинати засідання без включення до порядку денного питань про курс України на євроінтеграцію, про декриміналізацію деяких статей Кримінального кодексу, про амністію для звільнення від політичних переслідувань Юлії Тимошенко та Юрія Луценка. УНІАН Найбільш тривале блокування трибуни почалося 5 лютого 2013 року - через кнопкодавство.

Тоді депутати від УДАРу навіть лишалися ночувати у Раді, щоб наступного ранку трибуну не встигли зайняти регіонали. Зранку до них приєдналися депутати із решти опозиційних фракцій. Тоді нардепи, які вимагали введення сенсорної кнопки для персонального голосування, блокували роботу парламенту більше двох тижнів. Тоді опозиція готувалась або до грандіозної бійки з регіоналами за трибуну, або до дострокових виборів у Раду.

Втім, ПР таки погодилася на переговори щодо персонального голосування, Раду було розблоковано 22 лютого, і цього ж дня депутати ухвалили зміни в закон про регламент, які забезпечують персональне голосування. Українська правда Наступне блокування трибуни не змусило себе довго чекати та розпочалося одразу після перерви у роботі парламенту 5 березня 2013 року. Цього разу опозиція протестувала проти позбавлення депутатського мандату захисника Юлії Тимошенко - Сергія Власенка. Проте мандат у Власенка таки забрали, а депутатів знову лякали розпуском Ради.

Тож 19 березня трибуну було розблоковано, щоб, за словами Яценюка, депутати змогли визначити дату виборів мера Києва. Читайте також: "Розстрільні" списки: хто ховається за спинами героїв АТО у виборчих перегонах Вже на початку квітня депутати від опозиції блокували трибуну з вимогою відставки уряду Микола Азарова та призначення виборів очільника Києва. Особливо тоді відзначилася подія, коли активісти з мітингу опозиції під Радою закидали депутаток від ПР снігом та землею. Але того разу, після двох днів блокади, регіонали не пішли на поступки опозиції та зробили "хід конем", разом із комуністами провівши "виїзне" засідання Ради на Банковій, де голосували за закони руками. Після нетривалої перерви нардепи знову заблокували трибуну Ради, обклавши її книгами зі зверненням Януковича. Зокрема, депутатів обурило те, що президент не приїхав до них, щоб особисто виголосити промову.

Диктаторські закони УНІАН Депутати голосували у Раді руками Під час Революції гідності опозиційні нардепи, ще перед початком першого засідання у січні 2014 році, заблокували президію та трибуну Ради. Вони вимагали створення тимчасової слідчої комісії щодо протиправних дій силовиків на Майдані, а також відставки уряду, глави МВС Віталія Захарченка та розпуску "Беркуту". Тоді регіонали думали про ймовірність проведення виїзного засідання, адже треба було приймати бюджет. Проте проголосувати їм вдалося таки під куполом Ради - руками. Автором такої ідеї став віце-спікер Ігор Калетник, який проводив засідання замість голови ВР Володимира Рибака. Того дня нардепи голосували за сумнозвісні "закони 16 січня", або "диктаторські". Закони стали реакцією заляканої влади на протести у центрі Києва, зокрема, на Автомайдан: водіям забороняли рух автоколон більше п'яти авто без узгодження з міліцією.

Також передбачалися арешти за порушення організації мітингів та за захисний шолом, за встановлення намету та за допомогу протестам. Крім того, закони встановлювали обмеження свободи слова для ЗМІ та вводили покарання за наклеп та екстремістську діяльність. Диктаторські закони були підписані тоді ще президентом Віктором Януковичем наступного ж дня. Вони отримали гостру критику світу і спричинили хвилю протестів по всій Україні. Тож Януковичу довелося йти на переговори з опозицією. Результатом стало скасування Радою більшості прийнятих законів 16 січня на засіданні 28 січня.

Повернення до Конституції 2004 року та переформатування коаліції Примітна сьома Рада і тим, що 21 лютого 2014 року проголосувала за повернення до Конституції 2004 року, або до парламентсько-президентської республіки. За законопроект, зареєстрований за № 4163, депутати проголосували без обговорення, віддавши 386 голосів "за". Зазначимо, що повернення до парламентської республіки ініціював Янукович після переговорів з лідерами опозиції та міністрами закордонних справ Польщі, Німеччини та Франції. До речі, увечері того ж дня, після голосування за Конституцію та появи загрози імпічменту, Янукович втік із Києва, а потім і з країни.

Тим часом досягнуті домовленості передбачали, окрім змін до Основного закону, ще й формування протягом 10 днів коаліційного уряду. 27 лютого прем'єр-міністром так званого "уряду камікадзе" депутати призначили Арсенія Яценюка. Того ж дня Рада проголосувала за створення коаліції "Європейський вибір", до якої увійшли 250 народних депутатів із фракцій "Батьківщина", "УДАР", ВО "Свобода", групи "Економічний розвиток" (у складі якої були й екс-регіонали), "Суверенна європейська Україна" та інші. На жаль, переформатування коаліції не врятувало сьому Раду, адже у ній лишилося чимало колишніх прихильників Януковича та проросійського курсу, що заважає швидко проводити через парламент закони, необхідні країні у час збройного протистояння на Донбасі та проведення АТО. Тож 25 серпня президент Петро Порошенко оголосив про розпуск парламенту. Відтак, вибори відбудуться вже за тиждень. 26 жовтня українці голосуватимуть за нову, постреволюційну Верховну Раду.