Квітами і орденами, обіймами і слізьми радості мирні міста вітають солдатів, які вириваються з котлів, повертаються з полону чи фронту. Але навіть уникнувши поранень і каліцтв, додому повертаються зовсім інші люди. За статистикою, майже 80 відсотків бійців привозять на собі насіння важкої недуги – так званий "афганський синдром". Про це йдеться в сюжеті ТСН.Тиждень.

Депресія, втрата інтересу до життя, алкоголізм, нічні жахіття - це лише деякі симптоми хвороби ветеранів. Її називають посттравматичним стресовим розладом. Біда в тому, що самі хворі його не помічають . Але якщо їм вчасно не допомогти, то війна для них не закінчиться ніколи.


Їм сняться кошмари, вони здригаються від різких звуків і можуть не контролювати свої дії, роздратовані. Для спеціаліста – це чіткий діагноз - посттравматичний стресовий розлад. "Наприклад, гримить грім, у людини стається неконтрольоване кало випорожнення, він стрибає під ліжко, бере автомат і трясеться. І каже – я розумію, що це грім, але фізично зробити нчого не можу", - зазначає психолог Олексій Карачинський.

Повернувшись додому, неможливо позбавитись реакцій, які ще вчора рятували тобі життя: жорсткого правила, що підозрілий звук означає смерть, що в глибокий окоп треба ховатися від будь-чого, що світ поділений лінією фронту і найкраще рішення - вистрілити першим. Підсвідомість постійно підсовує криваві картинки – які неможливо прилаштувати у тихе, мирне навколишнє життя. Фронтовики впадають у депресію. Замикаються, ховаючись від оточуючого світу. І це дуже серйозно. Бо бійці, тіла яких зберегла війна, втрачають розуміння, навіщо жити далі.

Так уже було. З американцями після В'єтнаму та Іраку. З радянськими солдатами – після Афганістану. Так буде і з українцями тепер - епідемія самогубств. Мало хто знає, що в столичному військовому госпіталі є своя закрита психіатрична клініка. На жодних дверях тут – нема ручок. Ще рік тому тут було менше сотні пацієнтів. Тепер – 432. У більшості – посттравматичний синдром. 

"Зазвичай прояви посттравматичного стресового розладу проявляються у проміжку від тижня після виходу із зони АТО до півроку. 80% людей, які побували в бойових діях, ризикують пройти через посттравматичний стресовий розлад", - говорить психіатр Роман Чайковський.

Відділення замале навіть для паперових історій їхніх хвороб. Більшість з пацієнтів бояться камери – можуть впізнати родичі, а для солдатів - це сором.

Вони, бійці АТО, повернуться додому, і буде жорстко. Про це кричить весь світовий досвід. Уже сьогодні там, на фронті, потрібно влаштовувати систему психологічної допомоги. А тут – готувати для солдатів робочі місця. Вчити треба навіть їхні родини - сприймати своїх захисників по-новому. Бо більшість із тих, хто повертається, крім посттравматичного синдрому, везуть із собою відвагу, лють, вміння воювати і вирішувати проблеми зброєю. Якщо про це забути, то епідемія самогубств і розгул криміналу розпалить ще одну війну - в середині мирної України. Втім, ми попереджені - і час для порятунку ще є.

А тепер - можливість порівняти те, що в нас, із тим, що в них. Америка, пройшовши не одну війну, навчилася повертати до нормального життя своїх героїв. Їхні проблеми – такі ж, що й в українців, але на їхнє вирішення держава, а головне суспільство готові витрачати кошти, сили і розум.  


11 листопада в США відзначили День ветеранів - одне з найбільших американських свят та ще й цей день - вихідний. Що це означає насправді, змогли оцінити і наші поранені, яких американські лікарі взялись поставити на ноги безкоштовно. Їм показали справжні технологічні дива, якими забезпечені військові шпиталі в США.

День ветеранів у Штатах - державне свято. Відзначають героїв ще Першої світової, але цим тільки підкреслюють: не буде забутий воїн жодної війни. Та головне - в Америці заведено шанувати своїх героїв ще живими.

"Дякую за те, що захистили", - ось як вітаються сьогодні американці. Люди у формі чують ці слова від абсолютно незнайомих перехожих. І бачать будинки, прикрашені золотими зірками.

Америка дуже цінує кожного свого солдата. Війни далеко за її межами навчили командирів - коли чекати підкріплення, заміни чи ротації, точно не скаже ніхто. Тож американський військовий ціниться на вагу золота в прямому і переносному розумінні. І солдати про це знають, коли йдуть у бій. Їхнє життя застраховане. Їхнє здоров'я і реабілітація в разі чого - один з головних пріорітетів уряду. 

У Техасі розташований один з кращих американських військових шпиталів. Започаткований, до слова, на гроші благодійників. Тут застосовують одні з найсучасніших і найдорожчих у світі протезів. І що не менш важливо - вчать ними користуватися. Шпиталь обладнаний ваннами та кухнями - для американських ветеранів у такий спосіб відтворюють повсякденне життя і всі рухи домашньої моторики. І тут лікуються три українці.

Про цей шпиталь і стажування в ньому військовий лікар-анестезіолог із України Роман Бабій знає все. Туди він потрапив після того, як його поранили під Слов'янськом на Донеччині – у нього травма ока.

Ще один українець Максим Ільченко - ще зовсім хлопчисько-фронтовик, родом з Краматорська. Він народився в сорочці - куля, що прилетіла до нього, збоку пробила око і, не зачепивши мозок, вилетіла через інше. Він бачить у 21 рік одним оком, на 15 відсотків. Та не здається.

"Кажуть, хороші прогнози. Взагалі місцеві лікарі сказали, що в Україні все зробили дуже добре, немає, на що скаржитися. Просто вони зробили це добре в межах своїх можливостей. Хочу біометричне око", - розповів Максим Ільченко.

Руслана Зелінського поранили на Майдані. Він, волонтер-медик, узяв у незнайомців коробку з написом "Ліки" - і вона вибухнула в його руках. Руслан хоче роботизований протез. Це диво техніки слухатиметься імпульсів мозку і металева рука починає здаватись своєю. Пальці цілком керовані. Він уже кілька місяців тут, у Пенсильванії. Правда тільки завдяки добрим людям з обох боків океану. 

Лікар-нефролог Зеня Черник раніше допомагала дітям, тепер дбає про інших - доросліших. Це її серед ночі будять волонтери з проханням допомогти. І вона допомагає - перекладає історії хвороб, дзвонить знайомим і незнайомим лікарям і просить про неможливе - там, де найдорожча в світі медицина, вилікувати українського фронтовика безкоштовно.

Зараз для українських поранених втрата руки чи ноги - це не тільки болючий перелом життя. Ці відсутні руки і ноги ще й постійно болять. Але троє товаришів не страждають від фантомних болей - у США давно навчилися спеціальним чином обробляти м'язи і нерви, щоб втрачені частини тіла не нили. І це піклування дає результат. Не ниють і душі. Всі троє українців хочуть знову в бій, на фронт. І ще - щоб з ними хоча б іноді віталися так, як з американськими ветеранами і хтось незнайомий раптом сказав: "Дякую!"