Цукрозаводи не справляються з переробкою сировини, яка нагромаджується на кагатних полях. Пише газета Волинь-Нова.

Цукрові буряки — одна з основних культур для волинських сільгоспвиробників, що її однаково плекають як великотоварні господарства, так і одноосібники. І зрозуміло чому: цукор — стратегічний товар, який може довго зберігатися. Та є інший бік медалі — постійні цінові коливання на ринку цього продукту. Щойно ціна на солодкий пісок піде донизу, виробники зменшують площі під цукрові буряки, а коли цукру меншає — площі знову різко збільшують. Так триває вже чимало часу. Проте наразі у буряківників нова проблема.
— Після минулорічної невигідної цінової ситуації нині в області посіяли лише 16 тисяч гектарів цукрових буряків. З них половину — в сільгосппідприємствах. Після закриття «Горохівського цукрового заводу» на Волині залишилося тільки два бурякопереробні підприємства: ПАТ «Гнідавський цукровий завод» (Луцький район) і ПП «Європа–цукор» (смт Іваничі). Через газові проблеми цукровиробники розпочали сезон раніше. Новим для наших виробників стало запровадження заводами графіків. Однак це європейська практика, і нікуди від неї не подінемося. Та тепер вона викликала чимало невдоволення. І керівники сільгосппідприємств, і власники ОСГ на роздоріжжі: чи сіяти наступного року буряки? Якщо їх не сіяти, то чим замінимо цю культуру? — резонно запитує директор департаменту агропромислового розвитку Юрій Горбенко.
Наразі керівники агропідприємств скаржаться, що цукрові буряки важко здати на переробку, врожай ще лежить на полях. Мовляв, буряків забагато, тому заводи не в силі переробити весь урожай і коренеплоди концентруються на бурякопунктах. Є інформація, що вантажівки навіть завертали з приймальних пунктів.
— Ми вже завезли понад 45 тисяч тонн буряків і ще маємо завезти понад 15 тисяч тонн. Якщо виробники щоденно здають 10—12 тисяч тонн, а «Гнідавський цукровий завод» переробляє 4—5 тисяч тонн, решта громадиться на кагатному полі. Тому треба було укласти договори графіків, щоб кожен господарник знав, коли саме копати коренеплоди. Або ж створити транспортні загони і збирати їх у господарствах по черзі. Та й одноосібники почали здавати буряки. Крім того, необхідно окреслити зону заготівлі солодких коренів, щоб оптимізувати транспортні видатки. Нині возити їх більш ніж на 80 кілометрів невигідно, — переконаний керівник господарства «П’ятидні» Володимир–Волинського району Валерій Діброва.
Як з’ясувалося, така ситуація виникла через те, що цього року на Рівненщині не запрацював жоден цукровий завод. Перед буряківниками сусідньої області постала проблема, куди ж подіти врожай. Частина з них подалася на «Гнідавський цукровий завод». Це пояснює, чому в разі зменшення посівних площ із 20 до 16 тисяч гектарів на середину листопада буряків на волинські цукрозаводи надійшло на 43 відсотки більше, ніж торік. Зокрема, й від великотоварних підприємств на 58 відсотків більше, а від одноосібників — майже у 2,5 раза!
— Є підприємство «Агро-експрес-сервіс», яке постійно лавірує: то дам буряки, то не дам. І от тепер волинські селяни і сільгосппідприємства не можуть їх здати, — каже Валерій Діброва.
Заступник голови правління ПАТ «Гнідавський цукровий завод» Олександр Нікішин підтверджує, що на кагатному полі у них вже є 85 тисяч тонн буряків. Це створює незручності для переробки сировини, адже з’являються джерела гнилі. Стосовно зони заготівлі, то вона сама окреслиться після нинішнього обвалу цін на цукор.
— З полів та бурякопунктів ще маємо звезти 120 тисяч тонн. Та й «Агро-експрес-сервіс» не поставив за контрактом 50 тисяч тонн. Це чимало. За день ми приймаємо 10—12 тисяч тонн буряків. Звісно, треба копати за графіком. Проте на початку сезону ми знайшли тільки двох виробників, у тому числі «Агро-експрес-сервіс», які погодилися здавати буряки. Інші відмовляли, казали, що, мовляв, ще немає цукристості. На початку й наприкінці сезону ніхто не хоче їх здавати, — розповів Олександр Нікішин про перебіг цьогорічного сезону заготівлі.
— Усі проблеми в цукропереробній галузі зводяться до двох: урожай і давальницька схема. За давальницькою схемою отримуємо цукор і починаємо торгувати ним, обвалюючи ціну. Щоб досягти успіху, потрібно закрити ринки від імпортного солодкого піску та цукрозамінників. Навесні наше підприємство ні з ким договорів не уклало. Усі казали: побачимо восени, скільки вродить, а тоді укладатимемо договір. Готувалися прийняти 140 тисяч тонн буряків. Нині маємо поза 200 тисяч тонн, і це ще не кінець. Ми повинні чітко знати, з якими обсягами працювати. Сільради інформації про одноосібників не дають. Та й планувати треба з осені — вести переговори і сіяти під конкретний завод. Я бачу таку стратегію, — поділився думками директор ПП «Європа–цукор» Ярослав Кауза.
Наразі наслідки передбачити годі, адже, крім сільгосппідприємств, площі можуть зменшити й одноосібники, які постачають 44 відсотки цукрових буряків. Цукровики рекомендують сільгоспвиробникам наступного року таки сіяти коренеплоди. Проте останні не впевнені, що збережуть площі під цією культурою.
Наше підприємство цього року посіяло 820 гектарів буряків. Наступного вже стільки не сіятимемо. Бо 450 гектарів поля по горохові (а це найкращий для них попередник) і сої засіяли озимою пшеницею. Хоча поле готували саме під цукрові буряки, — зазначив Валерій Діброва.

На фото: 58-річний житель села Івачків Здолбунівського району Рівненської області Олександр Лапчук виростив на своєму полі буряк вагою 13,5 кілограма сорту «Центуріон».