Повістку про мобілізацію до Збройних сил 28-річний Андрій Зань (на фото), вихідець із села Полонка Луцького району, отримав у квітні. Він припускав, які випробування готує йому доля, але навіть думка не закрадалася сховатися, знайти причину, щоб відмовитися виконувати свій обов’язок, - пише газета Волинь-Нова.

Разом зі своїми земляками потрапив у 51-шу Володимир–Волинську механізовану бригаду. Армійський вишкіл проходив на Рівненському полігоні та миколаївському Широкому лані. Андрій, за професією фельдшер ветеринарної медицини, згодом освоїв навички водія, тому довелося сісти за кермо армійського автомобіля. У вогняному пеклі опинився на початку червня. Виконував різні бойові завдання. На його очах розривалися снаряди і міни. Не раз бачив поранених побратимів. І сам отримав важку травму.

В останній день червня частина, у якій служив Андрій Зань, знаходилася у районі сіл Дачне та Антонівка Донецької області. Коли на їхню колону обрушився шквал залпового вогню «Градів», хлопець відчув пекучий біль нижче коліна, ніби ножем пронизало ногу. Але не знепритомнів і, зібравши сили, самотужки вибрався з кабіни автомобіля, доповз до окопу.

Підоспіли друзі, які наклали пов’язку на рану, щоб зупинити кровотечу, доправили його до польового шпиталю. Тут бійця вперше прооперували. Частину лівої ноги довелося ампутувати. Далі за його життя боролися запорізькі та дніпропетровські медики. У львівському шпиталі Андрію Заню зробили ще одну операцію. Тут він уперше одягнув на ногу протез. Його виготовили за державні кошти. Але сильний біль у кінцівці не давав спокою ні вдень ні вночі.

Віри, надії, сили духу нашому земляку додають щирі молитви настоятелів храмів отця Василя з Полонки та отця Володимира з Гіркої Полонки. Відгукнулися, щоб допомогти бійцю, й місцеві жителі, а також Віктор Шумський - директор ПП «Рать», колективи цукрового заводу, ВАТ «Луцький автомобільний завод», окремих шкіл Луцького району, тубдиспансеру, де працює мама Андрія, та інші небайдужі люди. Щоб зібрати шість тисяч євро на новий протез й операцію в Польщі, долучилися волонтери. Під свою опіку взяв бійця лікар Волинської обласної клінічної лікарні Олег Савчук, який особисто власним автомобілем доправив його на протезування до польського майстра Лешека Клошевського.

«Скалічена нога болить йому і досі, а ще більше серце - за побратимів, які на Донбасі відстоюють незалежність України. Знає, як їм нелегко, бо озброєному агресору протистоять незламною силою духу, що пульсує в крові кожного патріота. Андрій це відчув сповна, коли сміливо дивився у вічі смертельній небезпеці» - зазначає боєць.

«Страшно було не за себе», - герой повертається у минуле. «Найбільше вражало, що інколи держава забувала про своїх оборонців. Тоді рятували волонтери, які доставляли найнеобхідніше. Я присягав народу України і за нього стоятиму до останнього. Бо захищати свою Батьківщину - обов’язок кожного справжнього чоловіка» - ділиться він.
Його опора - дружина Ірина та п’ятирічний синочок Максимко, заради якого має знову міцно стати на ноги. Андрій Зань, який став переможцем у номінації «Нескорений» в одному з волинських конкурсів «Людина року-2014», з оптимізмом дивиться у майбутнє, вірить, що Бог йому дав ще один шанс у житті, тому мріє працювати водієм.