Вони дають підгрунтя для скандалів та пліток, вони ж є чи не найбільшими публічними поборниками прав та свобод своєї громади. особливо коли сходяться у словесному запалі на публічній арені під час пленарних засідань. Вони ж, втрапивши в якусь халепу або під пильне око правоохоронців, стають героями смажених новин. 
Остання п'ятирічка принесла дуже багато змін у життя українців. Не обійшли ці зміни і територіальні громади на Волині. 
Інтернет-видання «Під прицілом» започатковує проект «Хто вони - наші обранці?». Про політику, бізнес, обіцянки виконані й невиконані, наміри здійснені й забуті, амбіції і революції, плітки та спростування - про це, та набагато більше ми разом з читачами спробуємо пригадати на сторінках нашого видання. 
Отож, перша наша публікація буде присвячена хронікам Волинської обласної ради. Найзнаковіші події зі стін «білого дому» Волині - крок за кроком. Багато обіцянок, багато програм, багато заяв - тепер усе складно пригадати. Які з них були виконані, а які залишилися на рівні багатообіцяючого піару, що перетворився у мильну бульбашку та просто зник з горизонту - пропонуємо пригадати разом у нашій новій рубриці.
Разом з тим, ми спробуємо відтворити в пам'яті ключові моменти з подій в волинських радах. Тож для початку пригадаємо усі скандали з життя обранців.
Довіряти чи не довіряти таким своє життя й надалі - волиняни вирішуватимуть це вже восени. Тим часом спробуємо пригадати чим жила Волинь і її обранці в минулу п'ятирічку, що вони намагалися зробити та чи усе їм вдалося.

Кандидатський марафон - охочих сотні, фінішували одиниці
Усе починалося з тих же таки добрих намірів, солодких обіцянок і неймовірного бажання вмоститися у кріслі та мати змогу з найвищого керівного органу вершити долі і, чого гріха таїти, облаштовувати власні справи. 
Гідні чи не гідні? Громада зробила свої ставки і довірила 80 місць у місцевому «парламенті» своїм фаворитам. Це вже - історія, і змінити її не можна, однак знати її варто, аби в майбутньому не повторити минулих помилок. 
Розглядати діяльність Волиньради «під мікроскопом» ми спробуємо вже у наступних наших публікаціях, а цикл відкриємо «смаженими» фактами, які мали місце у Волиньраді. І розпочнемо, звісно, гучними подіями, які привели волинських обранців у високі зали обласного «парламенту». 
Тож разом з волинянами ми спробуємо пригадати найпам'ятніші віхи з життя обласної ради, крок за кроком повторити те, за що представники нинішньої каденції 7-го скликання ставали темою обговорення місцевих пліткарів.

Без амбіцій тут не проштовхнутися
Отож, 2010 рік. Відважні претенденти кинулися у погоню за омріяними мандатами. Визначені законом правила гри на цих виборах експерти, у порівнянні з країнами Європи, називали кроком назад у демократії. Зокрема, однією з норм було одночасне балотування на дві виборчі посади - по партійних списках і по мажоритарному окрузі. Від такої новації неабиякі шанси світили представникам рейтингових партій. Окрім того, про місцеві вибори-2010 говорили, як про репетицію недалеких виборів до Верховної Ради України.

Як повідомляли експерти, внаслідок дії ряду положень нового виборчого законодавства були визначені надто короткі строки підготовки, небажання відкрити виборчі списки, виключення можливості самовисування, монополізація влади топ-партіями, застосування адмінресурсу та збільшення можливостей для фальсифікації виборів. 

У нових правилах кандидатам дозволили не надавати свої виборчі програми, а, відтак, у громади зростали шанси купити «кота у мішку». Представники ГО "Мережа підтримки реформ" наголошували, що підготовка та ухвалення нового виборчого Закону відбулась без залучення науковців, експертів та представників громадянського суспільства. 
Строки піджимали, тож і виборці, і кандидати шансу на помилку не мали. Успіх у цих перегонах заздалегідь передбачали ряду топ-політиків краю - тодішньому голові ОДА Борису Клімчуку, який на виборах міг би очолити Партію Регіонів, голові обласної ради та лідеру обласного осередку ВО «Батьківщина» Анатолію Грицюку, якому також пророкували і виборчі перегони на посаду Луцького міського голови. 
Не виключали експерти, що власні сили в спробі потрапити до представницького органу Волині випробують і діючий та майбутній на той час мери обласного центру - Богдан Шиба і Микола Романюк. Не залишали поза увагою шанси і впізнаваних на той час політиків - екс-губернатора Володимира Бондара та екс-очільника обласної ради Василя Дмитрука. 
Реальні шанси пророчили і представнику молодої на той час політичної сили «Фронт Змін» заступнику мера Луцька Святославу Кравчуку, та, власне, і самому багаторічному меру, «пенсіонеру» Антону Кривицькому. 
Неабиякі перспективи бачили і в молодих волинських політиках. Зокрема, серед реальних претендентів на місце в облраді називали активного Ігоря Гузя. Представництво в «білому домі» області видавалося реальним і для луцького юриста і депутата міськради Андрія Козюри. Не виключали, що по мандат обдради Волині побіжить очільник партії «Реформи і Порядок» Олександр Мартинюк, бралися до уваги і амбіції екс-заступників мера Луцька Святослава Зелінського і Владислава Стемковського. 
Останнього ескперти теоретично розглядали як мажоритарника по Володимир-Волинському виборчому округу і в конкуренти йому пророкували мера древнього міста Петра Саганюка та місцевого бізнесмена Миколу Юнака. З молодих брали до уваги і тогочасного мера Ковеля Сергія Кошарука, проте як висуванця однієї з політичних сил. 
Втім, ставки місцевих аналітиків не справдилися. Деякі з названих у цьому забігу навіть не вийшли на поле виборчих перегонів. Тож, зрештою, вибори розпочалися. І волиняни повинні були зробити свій вибір між чорним і білим. 
Не залишалася осторонь виборчого процесу - 2010 і місцева влада, спостерігачі фіксували використання адмінресурсу. Зокрема, у цьому контексті активно діяли представники Партії Регіонів, і неабияк сприяв цьому процесу тогочасний старий-новий губернатор Борис Клімчук. 
День виборів на Волині не був простим. Спостерігачі фіксували численні порушення, однак волевиявлення волинян усе ж відбулося. 
Відтак, у Волиньраді постало 80 нових, і не зовсім нових багнетів. До омріяних місць у головному представницькому органі області по списках і по мажоритарці дохопилися 26 представників ВО «Батьківщина», 22 - «Партії регіонів», 6 - ВО «Свобода», 3 - «фронтзмінівців», 4 «нашоукраїнців», 7 представників від «Народної партії», 4 - від «Єдиного центру», 2 від УРП «Собор» та по одному манадату від «Селянської партії», «КПУ», «Аграрної партії України», «Солідарність жінок України». «За Україну!», і «Сильної України». 
Згодом більшість з цих обранців почнуть міняти політичний колір немов справжні хамелеони. Однак детальніше про це ми з вами пригадаємо у наших наступних публікаціях. 
Темою наших сьогоднішніх хронік стануть згадки про те, за що обранці найбільше змогли запам'ятатися своїй громаді. Це - різноманітні казуси, роздутий піар окремих представників, та, звичайно, халепи, у які встигли втрапити депутати з головного представницького органу області.
Розподіл сил в обласній раді встановився чи не одразу. Депутати за лічені тижні сформували прорегіональну більшість, а Волиньраду очолив «литвинівець» Володимир Войтович. Подейкували, що цей спікер може бути тимчасовим - у разі зміни голови ОДА він би поступився чільним місцем тогочасному губернатору області Борису Клімчуку, який неабияк впливав на процеси у раді впродовж усього терміну. 
Першу сесію призначили на 18 листопада. І одразу двоє з новобранців, які пройшли до ради за списками ВО «Батьківщина», здали свої мандати. Ними виявилися міський голова Нововолинська Віктор Сапожніков, який вдруге став мером та священик Свято-Троїцького кафедрального собору Володимир Подолець. Їх замінили, відповідно, директор ТзОВ «Західагросервіс» Ігор Лех та Михайло Корінчук. 
Звільнення з посади заступника голови облради попросив і заступник голови обласної ради Борис Загрева. Обранець пішов на роботу до свого партійного шефа, лідера Єдиного центру Віктора Балоги, який очолив Міністерство надзвичайних ситуацій. Загреву ж призначили замом міністра, хоч він і залишився депутатом обласної ради. 
Можливо, саме через новопризначеного заступника міністра МНС, а може через те, що нові обранці не могли стримати емоції, однак під час першого пленарного засідання сесії облради хтось не загасив недопалка. В передпокої зали засідань загорілося в урні сміття. Втім, новоспечені депутати обійшлися того разу лише задимленою залою та смердючим повітрям. 


Попри палкі виступи представників опозиції, серед кандидатур Грицюка і Войтовича головою ради все ж обрали другого. Під час підрахунку депутатських голосів за кандидатуру голови облради в коридорі мало не побилися єдиний представник партії «За Україну!» Ігор Гузь та регіонал Віталій Карпюк. Гузь одразу ж склав депутатське звернення з приводу інциденту і направив його прокурору Волині. 


Проте, того дня волинські депутати таки обрали собі керманича - за результатами таємного голосування ним став Володимир Войтович. У ЗМІ подейкували, що грошовий оклад голови Волиньради одразу склав близько 20-ти тисяч гривень. 
Мало не одразу свій революційний характер в обласній раді заходився проявляти Ігор Гузь, який під час підрахунку голосів мало не почубився з провладним колегою по мандату Віталієм Карпюком.

Перші - полетіли
Через кілька днів з ВО «Батьківщина» «за зраду» виключають двох депутаів - Василя Байцима та Віктора Карпука. Причину озвучив керівник обласного партійного осередку Анатолій Грицюк. Ці два обранці не підтримали його кандидатуру на голову представницького органу. 

На опозицію - тиснуть?
Наприкінці 2014 року головним БЮТівцем області та попередником Войтовича Анатолієм Грицюком зацікавилася обласна прокуратура. Обранцеві запропонували розповісти подробиці про 40 карет швидкої допомоги, які область отримала рік перед тим від Уряду Тимошенко. У коментарі журналістам прокурорські звернення Грицюк охарактеризував, як політичний «пресинг». 
Тим часом волинські бютівці вимагали у силовиків «прибрати руки» від їхньої ідейної лідерки Юлії Тимошенко. Ідеологічні лідери партосередку «Батьківщини» виходять під стіни прокуратури з плакатами та гаслами і вимогами припинити переслідування керівника українських біло-сердечних.

Духовності не треба, публічність - задурно
Під час затвердження регламенту обласної ради депутати не пристали на пропозицію колеги-священика Віталія Собка розпочинати засідання з молитви. 
Між тим обранці обласної ради забажали неабиякого розмаху, зокрема, у масштабах слави. Як же - найповажніші люди на Волині, яким мільйони виборців довірили представляти їхні інтереси у владі. Тож, аби волиняни могли у повній красі милуватися своїми депутатами, представники волинського «парламенту» захотіли ще й бути телезірками щоб, як кажуть, кожен пес на вулиці пізнавав. Тим більше, що сесії уже й так транслює приватний телеканал «Аверс», при чому - задурно. 
Проте така заощадливість не торкнулася інших сфер. Зокрема, під час обговорення бюджету обласні обранці склали приблизний кошторис реформування сфери ЖКГ. Відповідну програму затвердили на 4 роки, тобто з 2010-го по 2014 рік. За підрахунками депутатів, ця стаття потребувала майже 800 мільйонів гривень. Щоправда, фінансування передбачалося з різних бюджетів у тому числі і з державного. Та як показав час - програма провалилася у кращих традиціях Волинської облради.

Забувши все, побігли під тепле крильце регіонала-губернатора
Однією з перших у новій облраді сформувалася депутатська група - так звана «група Клімчука» - «Нова Волинь». Її презентували уже під кінець 2010 року під час пленарного засідання. Першими, хто захотів бути з волинським губернатором, стали представники з різних фракцій, позафракційні та представники різних політичних сил. Зокрема, Народної партії, Партії регіонів, «Сильна Україна», «Єдиний центр», «Собор» та «Фронт змін». Усього в лави губернатора вступили 37 депутатів обласної ради. Сам лідер Борис Клімчук оголосив, що двері до його об'єднання в облраді відкриті, а тому він чекає нових соратників. 


15 лютого 2011 року - до групи вступили комуніст Петро Бущик, регіонал Степан Івахів, «єдиноцентрист» Володимир Дуб, безпартійний Василь Байцим, «нашоукраїнець» Віктор Прокопчук та «народнопартійєць» Володимир Латковський.

Того ж дня Байцима кликав назад голова обласного осередку «Батьківщини» Анатолій Грицюк - обіцяв забути й простити перебіжчику усе. Втім, Байцим не поспішав в обійми волинських біло-сердечних і вирішив залишитися з губернатором. 

У вересні 2011 року до рядів Клімчука доєдналося ще три «багнети». Двоє дезертирів - Віктор Радчук та Яків Смокович перебігли з «Батьківщини», а з ними разом до «Нової Волині» приєднався і один «литвинівець» - Михайло Скопюк. На тому, приблизні формування та поділ на провладну "більшість" та опозицію у Волинській обласній раді завершились, крісла та сфери впливу - депутати поділили без роздумів, що засвідчило їх реальні наміри, з якими вони йшли до місцевого "парламенту". 

Далі буде...