Перший період роботи Волинської обласної ради - найвищого представницького органу краю, - ознаменувався формуванням прогубернаторської більшості та демонстративною істерикою опозиції. Все більше обранців переходять на сторону провладного губернатора, у кабінетах плетуться найвигадливіші інтриги, в регіоні втілюють найнеймовірніші реформи, які начисто змінюють звичний устрій.
Все більше депутатів переходять на сторону Бориса Клімчука, а кого не можна залякати - на того намагаються тиснути. Чим жила Волинь кілька років тому - пропонуємо пригадати у наступній частині нашого короткого дайджесту.
Отож, початок 2011-го року. За пошуки свого місця під сонцем взявся екс-спікер Волиньради Анатолій Грицюк. Лучани пам'ятають, що одночасно з депутатським кріслом головний БЮТівець області мітив і на посаду мера Луцька. Втім, після програшу Миколі Романюку, колишній голова Волиньради залишився безробітним. Вочевидь, не може добрати собі роботу й понині.
З інших мотивів покинув роботу інший волинський депутат Ігор Гузь. Обранець пішов з посади радника Луцького міського голови та заявив, що буде віднині професійним політиком. Мовляв, йому тепер шлях один - у Верховну Раду.  
Велику політику вчув тоді ще один обранець волинської громади Василь Столяр. Депутат-бізнесмен, окрім місця під куполом Верховної Ради, озвучив у ЗМІ і наміри стати медіамагнатом - до власних газети і інтернет-видання Столяр висловив бажання прикупити телеканал.

Пам'ятник Бандері: говорили-балакали - сіли й заплакали

Неабиякого галасу на Волині наробило і «бандерівське» питання. Депутати обласної ради поставили 27 підписів і вимагали у голови ради Володимира Войтовича скликати позачергову сесію та висловити власну позицію з приводу відміни Бандері звання Героя України.

Володимир Войтович таки пристав на вимогу «свободівців» і скликав позачергову сесію Волинської обласної ради щодо цього питання. Тож обранці впеше показали свою неодностайність - того дня кворуму так і не зібралося. Згодом така практика увійде депкорпусу у звичку. Надто в питаннях, цікавих опозиції і якоюсь мірою невигідних групі Клімчука. 

Одразу після цього волинські аналітики дійшли до висновку, що провладна більшість і далі слухняно танцюватиме під дудку голови ОДА Бориса Клімчука. Експерти зауважили й відсутність єдиной позиції у лавах опозиціонерів. На першій показовій сесії було зареєтровано лише 24 депутати при тому, що «за Бандеру підписалися 27 обранців.

Уже за деякий час стало зрозуміло, що ВО «Батьківщина» у Волиньраді поступово стала донором провладної більшості. Хоч Грицюк і говорив про тиск на його соратників, однак біло-сердечні потихеньку переходили до ворожого табору.
В результаті, «бандерівське» питання на певний час стало полем для баталій і проб ораторських здібностей для найамбітніших представників волинської опозиції.
Саме Степан Бандера став першим приводом для блокування трибуни. У роздуванні цього конфлікту звинувачували ні кого іншого, як голову ОДА Бориса Клімчука. На думку луцьких депутатів, Клімчук у такий спосіб вміло відводив увагу громади від злободенних тем, як-то високі ціни та мізерні зарплати. 


Згодом подібні неявки стали звичайною практикою вирішення питання щодо вибивання в керівників держави субвенцій за газ, пільг для малозабезпечених чи постраждалих від Чорнобиля, і багато чого іншого з питань життя волинян.
Опозиція систематично використовувала це у власному піарі, вони називали дії провладних колег «страусиною позицією» і закидали, що тим глибоко начхати на своїх виборців.

Клімчук і Романюк - хто кому потурав?

У той же час експерти-політологи фіксували повну залежність Луцького мера Миколи Романюка від волинського губернатора. Голова ОДА публічно міг вказати господарю міста на те, як, що і де треба робити в обласному центрі. Зокрема, у питанні про реконструкцію залізничного вокзалу навіть порекомендував градоначальнику не вносити питання на сесію міськради, аби уникнти зайвих клопотів. У кулуарах місцевої політики подейкували, луцький мер реагував на губернатора, ніби кролик на удава... Що саме стимулювало таку слухняність - можна лише здогадуватися. 


Тож на той час Микола Романюк навіть кроку не наважувався ступити без губернаторського «одобрямса». Голова ОДА сам говорив про це на усі боки, нахвалював за це Романюка і хизувався як «дотошний банкір» весь час його «дістає»:
«Нагадує і про одне, і друге, і третє. Я інколи серджусь, кажу: «Миколо, та я сам пам’ятаю», – а він: «Та я хотів уточнити… Вибачте, але приймаю рішення... Хочу вам сказати…» – «О’кей, ти сказав – приймай рішення, я апріорі згідний».
У своїх вихвалянках через Романюка, Борис Клімчук публічно висловлював невдоволення луцькими депутатами, які, за його словами, влаштували дерибан землі, просто під носом у мера.

На обранців-бізнесменів податківці влаштовували полювання?

Черговий серйозний скандал за участі обасних депутатів розгорівся довкола офісу за адресою Ковельська, 2. 10 лютого 2011 року до приміщення увірвалися податківці в масках та провели обшук. «Маски-шоу» пов'язували з політиком і бізнесменом Василем Столяром. Інформацію про Столяра спростовував «сусід» по кабінету, годовний «єдиноцентрист» Волині Володимир Бондар, а згодом і самі митарі. 
А Столяр пожалівся на «податківський беспрєдєл» вже на черговому засіданні сесії. Перевіряльники, зі слів Столяра, безчинствували, «як у 41-му році». Згодом податкові перевірки стануть практикою щодо бізнесу, до якого був причетний Василь Столяр.

Бунт волинських лісівників

Ще одним інформаційним вибухом з легкої руки губернатора Бориса Клімчука стала так звана «лісова» реформа. Волинню прокотилася хвиля бунту праціників цієї галузі. Громада виступала проти передачі комунальних лісів у державну власність - до обласного управління лісомисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України.
Сотні працівників лісгоспів ризикували потрапити під скорочення, а самій галузі загрожувала монополізація. Опозиція заявила про рейдерство.


Згодом у травні, коли питання винесли на сесію, опозиція навіть намагалася блокувати трибуну. У сесійній залі розвісили плакати, лідери опозиційних фракцій зайняли місця у президії. 



Однак сподіваного ефекту це не принесло, бо, хоч під стінами обласної ради зібралося на пікет десятки працівників лісової галузі, обранці, зрештою, таки ліквідували КП «Волиньагроліс».



«Весело, але не ефективно», - прокоментував події голова облдержадміністрації та депутат від Партії регіонів Борис Клімчук.

Перша втрата

17-го лютого 2011 року Волиньрада втратила обранця Володимира Загорського, якому йшов 72-й рік життя. На виборах до облради депутат був обраний по мажоритарному округу від Локачинського району. Раніше обранець очолював Локачинську РДА, а згодом - районну раду.
Уже в квітні на крісло націлилося шість претендентів. В результаті перемогу здобув «народник» Михайло Скопюк.

Опозиція - безсила проти Клімчука?

У березні 2011-го року обранці затвердили план економічного розвитку регіону. Опозиційні представники називали його популістським і нереальним для виконання. Зокрема, частина депутатів нарікали на недоліки в плануванні розвитку сфер енергозбереження, будівництва доріг, підтримки молоді та спорту. Також депутатам не сподобалася ліквідація 72-х фельдшерсько-акушерських пунктів, закриття декількох шкіл, недостатня увага агропромисловому комплексу, рівень очікуваної середньої заробітної плати та пенсійне забезпечення.
У березні 2011 року опозиція Волині вийшла на пікет до ОДА через річницю Азарова на посту Прем'єр-міністра. Активісти вимагали підвищити зарплати відповідно до рівня інфляції та хотіли відправити у відставку Клімчука за його підтримку і ведення політики Януковича.
«Головний опозиціонер» регіону Анатолій Грицюк озвучив припущення, ніби-то скоро голова ОДА піде у відставку. Зокрема, Грицюк запевняв, що того незабаром готуються відправити «послом у віддалену країну». Втім, подальші події показали, що дані Грицюка були недостовірні.
Втім, були серед депутатів і ті, які встигали і політикою займатися, і людям подобатись, і власні питання вирішувати. У 2011 році за рейтингом столичного журналу «Фокус» до сотні найбагатших ураїнців потрапила трійка волинян, серед яких двоє на той час були депутатами обласної ради. Йдеться про Степана Івахіва, Ігоря Єремеєва та Сергія Слабенка. Вказували, що усі троє - представники групи компаній «Континіум».

Підготовка до виборів у ВРУ

Уже в квітні, більш як за рік до виборів у Верховну Раду на Волині розпочалася підготовка у похід по мандати до Парламенту. Від Батьківщини зібралися Анатолій Грицюк, Григорій Пустовіт, Олег Кіндер, Сергій Шечук, Андрій Сопронюк і Віктор Олійник. 
За партійними списками до Верховної Ради зібрався і адепт «Свободи» Анатолій Вітів. За відданість волинянина ручався сам партійний шеф політика Олег Тягнибок. Мовляв, якщо буде потреба і йому віддадуть відповідний наказ, то Вітів поїде засновувати осередок ВО «Собода» хоч у Луганську.
Про відсутність жодних намірів висуватися у Верховну Раду на початку червня запекло переконував волинський губернатор Борис Клімчук..

Питання Луцького аеропорту - бути чи не бути?

Разом з тим, аби не гаяти часу на справи буденні депутати почали задумуватись над тим, що робити з Луцьким аеропортом. На той час летовищем зацікавились в Уряді. Віце-прем'єр-мінітр -- міністр інфраструктури Борис Колесніков. Урядовець обіцяв запустити летовище до чемпіонату Євро-2012. З посади директора підприємства «Дирекція з будівництва та введення в експлуатацію аеропорту «Луцьк» якраз звільнився Василь Байцим, який пішов працювати заступником новообраного мера Луцька Миколи Романюка. Тож вакантне місце посів теж депутат облради бютівець Олександр Хоміч.
Обранці довго думали що робити з непотрібним майном. Створене за каденції ради під головуванням Анатолія Кравчука КП «Луцьке авіапідприємство» за рік встигло набрати три мільйони боргів. Таку інформацію на одній з оперативних нарад озвучив губернатор області Борис Клімчук. Посадовець зауважив, що йому не відомо звідки в установи взялися такі борги.
26 травня під час засідання чергової сесії обласні обранці таки спекались своїх 70% акцій аеропорту. Вони просто передали їх Луцькій міській раді.

Як Єремеєва взяли у радники Клімчука

Багатій Ігор Єремеєв, якому через програш виборів до парламенту не вдалось прилаштуватись у жодній раді, посів нову посаду тишком-нишком. Бо про нового губернаторського радника журналістам вдалося дізнатися лише з телефонного довідника на сайті ОДА. 

Після «викриття» роботодавець Єремеєва - Борис Клімчук доводив пресі, як дуже Волині потрібні поради від паливного олігарха, а ще більше області б згодилися зв'язки і знайомства волинського магната. Тож Єремеєву дали під курування напрямок по залученню інвестицій.  Голова ОДА робив ставку на знайомства та зв'язки новоспеченого підлеглого. Однак з обмовкою «якщо не вигорить, то не вигорить». Зрештою, так і не вигоріло.
Сам Борис Клімчук на той час досить тепло ставився до волинян-мільйонерів з групи компаній "Континіум". У кулуарах ОДА розповідали, що нерідко чули, як губернатор називав і Єремеєва, і Івахіва своїми «синками».

Туалетний папір - образа істинних патріотів?

Ще одним міні-скандалом в облраді стало брендування Луцьким замком звичайного... туалетного паперу. Брендове рішення місцевого підприємця стало приводом до роздумів цілої комісії обласної ради. Обранці розцінили зображення замку на обкладинці засобу особистої гігієни, як «образу для справжніх патріотів України».
Депутати навіть зібралися позиватися до суду на нерадивого підприємця. Натомість той запевняв, що у нього присутні усі дозволи на використання такого графічного знаку. А символ Волині Луцький замок навіть затверджений і запантетований у Києві.

Чи законно Клімчук став землевласником?

Ще один неабиякий гвалт на Волині піднявся через землю губернатора Бориса Клімчука. У серпні 2011 року прокуратура Волині дослідила, що ще три роки перед тим Підгайцівська сільська рада незаконно змінила цільове призначення земельної ділянки, площею понад 5 гектарів у селі Струмівка, яка належала голові облдержадміністрації. При чому зробила це з ініціативи самого тодішнього губернатора. За цільовим призначенням ділянка була передбачена для ведення сільського господарства, однак його було змінено на «будівництво та обслуговування житлового будинку, будівель та споруд».
Як сверджували в прокуратурі, такі дії суперечили Земельному кодексу.
Прокуратура подала позов до Луцького міськрайонного суду з проханням визнати незаконним та скасувати рішення про зміну цільового призначення та скасування акту на право власності на земельну ділянку. Проте, суд відмовив прокуратурі Волинської області у позові.
За такі дії працівник обласної прокуратури - перший заступник прокурора Володимир Веселуха поплатився посадою. Натомість його місце посів зять Бориса Клімчука Володимир Троц.

Справа Вікторова - «шмон», затримання, звинувачення, відречення партії, втеча в Канаду, гучне викриття волинських посадовців

Чи не найрезонанснішою подією за рік стало обвинувачення депутата від ВО «Свобода» Олександра Вікторова, який очолював КП «Луцький спеціалізований комбінат побутового обслуговування». Обранця звинуватили за підозрою в отриманні хабара.


Раніше прес-служба партії «Свобода», адептом якої був Вікторов, повідомляла, що до робочого кабінету директора комунального закладу нахабно увірвалися невідомі в масках, одягли на нього кайданки та вивели в невідомому напрямку.
У їхній заяві йшлося, що про те, що сталося, рідні та колеги по партії Олександра Вікторова дізналися з телефонного дзвінка від працівників спецкомбінату. Встановити з ним зв’язок не вдалося, телефон депутата виявився вимкнутим. Визволяти однопартійця до спецкомбінату прибули депутати Волинської обласної та Луцької міської рад. З кабінету директора-свободівця було вилучено документи та комп’ютерну техніку, якою він користувався.
Отож, як стверджували стражі правопорядку, Вікторов буцімто вимагав у людей за «вакантні» місця для поховання - хабар. Джерела розповідають, що схема була геніальною у своїй простоті: викопувалася могила, вона залишалася порожньою, однак імітувалося, ніби там є поховання. А потім на такі місця захоронювали людей, які проплачували певні суми затриманому директору КП.
Наступного дня після затримання Олександр Вікторов написав заяву про складення з себе повноважень депутата Волинської обласної ради. Батько затриманого заявив, що таким чином виконується політичне замовлення на його сина, як на небезпечного для тогочасної влади активіста опозиції.
В обласному осередку ВО «Свобода» такий вчинок однопартійця розцінили як такий, що «гідний справжнього чоловіка». Натомість головний прихильник влади ПР Борис Клімчук охарактеризував цей інцидент «позором на всю країну».
Справу передали до суду, екс-депутата засудили до п'яти з половиною років ув'язнення. Поки вирок вступив у законну силу, засуджений перебував на підписці про невиїзд. За цей час він кинувся навтьоки, і його оголосили в розшук.
Згодом Олександр Вікторов відшукався у канадському місті Торонто. Прийнаймні, так було вказано у його профілі в мережі Фейсбук. Там він описав свою версію щодо кримінальної справи проти нього. Як переконував екс-депутат, в очільника області була мотивація будь-що дискредитувати «Свободу» у Волиньраді. На переконання Вікторова, свої мотиви були і в правоохоронців, які, за інформацією дописувача, давно поклали око на похоронний бізнес.
Нині колишній волинський депутат позиціонує себе, як приватний підприємець, колишній керівник КП «Спецкомбінат» та депутат обласної ради.

Усе описане нами - лише мала частина того, що відбувалося у хитромудрих залах і кулуарах найвищого представницького органу краю. Тож, продовження - вже незабаром.
Далі буде...