Торгово-розважальні центри у Луцьку ростуть немов «гриби після дощу» і за останні 5-7 років їх з’явилось з добрий десяток. Поки одні тяжко переживали фінансову кризу – інші впевнено будували свій бізнес, не гребуючи нічим і лиш дбаючи про власну вигоду. У числі таких, не секрет, з’явилась компанія спритників, яких у народі вже встигли наректи луцькими «буратінами». Зокрема, пліч-о-пліч свої бізнесові інтереси відстоюють нинішній депутат Луцької міської ради Андрій Козюра, бізнесмен Сергій Була, син міського голови Миколи Романюка – Володимир та ще кілька менш публічних людей. Чого гріха таїти, а хлопці зі своїми амбіціями вже встигли за останню п’ятирічку реалізувати кілька бізнесових проектів: звели скандально-відомий торгово-розважальний центр «Буратіно», збудували будинок у парку поблизу Гімназії №21, облаштували пивнушку біля Луцького РАЦСу тощо. Більше того, ділки справно керують добрим десятком фірм і ведуть іншу господарську діяльність. Проте, вочевидь, хлопцям цього замало. Як вдалось з’ясувати інформаційно-аналітичному виданню «Під прицілом» - луцькі «буратіни» вже прикупили у самісінькому центрі міста земельну ділянку площею 2,97 га. Тож можна очікувати, що незабаром на окраїні Старого міста спритники розпочнуть чергове будівництво торгово-розважального центру. Попри усе, найбільш цікаво те, за скільки їм вдалось прикупити такий ласий шмат землі на Ковельській,17...

 

Ціна адендуму, або як «видоїли» вірмен

Скандал навколо продажу ділянки на Ковельській, 17 дав своє відлуння лише через 7 років після тих подій. Ще на початку справа набула небувалого розголосу, який докотився аж до Києва. Якщо пригадувати з усіма деталями – то певно знадобиться багато часу. Якщо ж коротко – то у 2007 році тодішній міський голова Луцька Богдан Шиба продав такому собі ТзОВ «Адендум» земельну ділянку в самісінькому центрі міста. На ній нові власники мали намір збудувати торгово-розважальний центр. Тим паче, що площа земельної ділянки дозволяла розгорнути масштабне будівництво – 2,97 гектари. Попри вигідне місце розташування, був там невеликий мінус – знаходилась в районі старого русла річки Стир, де досить низько та волого. Однак, потенційних власників це не засмутило. Отож вже у жовтні 2007 року міська рада провела аукціон на продаж земельної ділянки по вулиці Ковельській, 17. В результаті її придбало ТзОВ «Адендум». Ціна питання становила ледь не космічну на той час суму. Попри те, що за експертно-грошовою оцінкою її вартість сягала лише 1,9 мільйона гривень – за неї виторгували більше 30 мільйонів гривень. Тож, таку вигідну угоду називали рекордною в західній Україні. Аукціон… Антракт… Аплодисменти.

Усі вже вирішили, що справа пішла як по маслу і невдовзі луцька казна поповниться 30-ма мільйонами гривень. І саме в цей момент… 14 листопада 2007 року міський голова Богдан Шиба підписує доповнення до договору купівлі-продажу за підсумками аукціону. Згідно з цим додатком місто зобов’язалося виконати низку робіт по підведенню комунікаційних мереж до ділянки на Ковельській, 17. Окремі луцькі активісти одразу здійняли галас, що таким чином Богдан Шиба перевищив свої службові обов’язки і самочинними рішенням поклав на міський бюджет великі фінансові зобов’язання.  Окремі «експерти» заявляли про те, що міській владі підведення цих мереж обійдеться в суму до 15 мільйонів гривень. Зокрема, у «секретному» додатку до договору купівлі-продажу йшлося про те, що міська рада протягом року, отримавши кошти від покупців, бере на себе зобов’язання на прокладення газопроводу потужністю 108 кубометрів на годину; водопроводу потужністю 8,5 кубометрів за добу; каналізаційної мережі потужністю 8,5 кубометрів за добу. Ба більше, міська рада зобов’язалася здійснити зміцнення берегової зони по межі земельної ділянки та будівництво під’їзних шляхів з асфальтобетонним або бутовим покриттям.

Тож усі заходилися критикувати Богдана Шибу за підписання такого сумнівного договору купівлі-продажу. Ба більше, тодішній депутат міськради Олександр Мартинюк оголосив Луцькому меру справжню війну і навіть намагався скинути його з крісла. Галас здійняли не стільки на темі «розбазарювання» комунальних земель, скільки на тому, що міський голова потайки від депутатів і громадськості наклав на міську раду великі зобов’язання, які ледь не перекривали усю 30-мільйонну вигоду від продажу ділянки. Тож Богдана Шибу відкрито запідозрили у наданні неправомірних переваг суб’єкту підприємницької діяльності. Попри перевірки прокуратури щодо законності укладення угоди купівлі-продажу земельної ділянки на Ковельській,17 ознак складу злочину з боку міського голови на той час не виявили.

Однак вже наприкінці зими 2008 року до суду таки потрапила справа по укладеній угоді купівлі-продажу за поданням прокуратури. Ще тоді наглядовий орган добивався визнати недійсним договір купівлі-продажу та повернути з міського бюджету всю суму, що була внесена покупцями за придбану земельну ділянку. Таким чином, вже 16 квітня 2008 року на позачергову «земельну» сесію було винесено проект рішення, яке передбачало затвердження договору купівлі-продажу земельної ділянки ТзОВ «Адендум» площею 29 735 кв м по вул. Ковельській, 17 для будівництва та обслуговування торгово-розважального комплексу. Разом з ним депутатам було запропоновано погодити додаток №1, який, вочевидь, і обумовлював процедуру виконання зобов’язань міської ради стосовно прокладання комунальних мереж до ділянки. Однак Богдан Шиба з невідомих причин вирішив зняти це питання з порядку денного.

Тож тема з «скандальних земельних махінації» перейшла у політичне русло, де тодішній депутат Луцькради Олександр Мартинюк зі своїми поплічниками по партії «Реформи і Порядок» активно домагався відставки Богдана Шиби. У цьому питанні також було помітно певні напружені відносини і між фракціями «Нашої України» та «БЮТ», які під час сесії усе не могли дійти згоди в питанні голосувати чи не голосувати «ЗА» внесення змін до бюджету, де було чемно «припудрено» суму витрат бюджету спеціального фонду на підведення комунікації по вулиці Ковельскій.

Картина маслом, ціною в 30 мільйонів

Тож поки депутати та громадські активісти вели війну на політичному плацдармі – прокуратура пішла до суду. Зокрема, 19 травня 2008 року Господарський суд Волинськї області виносить рішення за позовом прокурора міста Луцька в інтересах територіальної громади та державі в особі Луцької міської ради до ТзОВ «Адендум» про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки на Ковельській,17 та невід’ємного додатку №1 до договору. Справу розглядав сам голова суду Микола Шум за участі Антоніни Кравчук та Інни Якушевої.

Зокрема, прокуратура наполягала на тому, що підписання договору з додатком було здійснено Луцьким міським головою з порушенням положень чинного законодавства, при тому укладаючи невід’ємний додаток до договору Богдан Шиба вийшов за межі своєї компетенції. Мовляв, він не був наділений повноваженнями щодо укладання будь-яких додатків до договору купівлі-продажу земельної ділянки, а також повноваженнями щодо розпорядження цими коштами. Однак представник міської ради заявив у суді, що немає підстав для задоволення позову, мовляв, підписання договору проводилось у відповідності до прийнятого Луцькою міською радою генерального плану історико-культурного заповідника, затвердженого рішенням Луцької міської ради №9/23 від 27.12.2006р. Більше того, НДІ «Укрзахідпроектреставрація», яке готувало Генеральний план, вже передбачило заходи по впорядкуванню вул. Ковельської та Конзелевича, зокрема, організацію відпочинкового центру на впорядкованій та озелененій території, що прилягає до відтворюваного русла р. Стир.

Таким чином, позов задовольнили, а оспорюваний Пункт 1.13 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.11.2007р. та додаток №1 від 14.11.2007р. до вказаного договору визнали недійсними.

Однак, вочевидь, таке рішення суду не сподобалось міській раді. Тож орган влади паралельно з ТзОВ «Адендум» 29.07.2008 року подав апеляцію до Львівського апеляційного господарського суду. Таким чином представник Луцької міськради Максим Гордійчук в апеляційній скарзі наголосив на невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, неповноті з’ясування дійсних обставин справи, а також на порушенні судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. На цьому ж наполягали й представники фірми «Адендум». Однак львівські судді, врахувавши усі наведені факти, залишили рішення Господарського суду Волинської області без змін і лишили без задоволення апеляційну скаргу. Однак сторони не зволікали і оперативно подали касацію. В результаті Вищий господарський суд України постановив апеляційне рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до Господарського суду Волинської області.

Таким чином, вже 2 лютого 2009 волинські судді винесли ухвалу про продовження розгляду справи і почалась судова тяганина…

Неодноразово слухання переносилось, оскільки відповідача – ТзОВ «Адендум» ніяк не могли знайти за місцем реєстрації – вул.. Стрілецька, 12. Ба, навіть суд змушував позивача через ЗМІ повідомити нових власників земельної ділянки про розгляд справи. Врешті їх знайшли, а на слухання заразом запросили ще кілька представників. Так 15 липня на черговому слуханні представник Департаменту фінансів та бюджету Луцької міської ради підтвердив, що на рахунки міської ради надійшли кошти від ТзОВ «Адендум» в розмірі 27 097 662,60 грн., що становить 90% від загальної суми 30108514 грн., сплаченої 19 листопада 2007 р. ТзОВ «Адендум» за придбання земельної ділянки на земельних торгах, у формі аукціону, що відбувся 09 жовтня 2007 р. згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22.10.2007 р. на рахунок спеціального фонду бюджету розвитку міста (рах.№31522061002853), що підтверджено довідкою УДК у м. Луцьку, яку долучено до матеріалів справи. Тож кошти в повному обсязі надійшли на рахунки міської ради.

Попри усе, представники ТзОВ «Адендум» продовжили не з’являтись на слухання і лише в травні 2009 року надіслали в канцелярію заперечення проти позову. Попри це, Господарський суд таки задовольнив позов, чим фактично скасував додаток до договору купівлі-продажу земельної ділянки на Ковельській, 17 і зняв з міської ради зобов’язання по облаштуванню комунікацій.

«Культурні» плани і принципове питання...

Щодо самої фірми, то ТзОВ «Адендум», як свідчать дані наведені в Інформаційно-ресурсному центрі Єдиного держреєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, зареєстроване у 2000 році у місті Луцьку на вулиці Стрілецькій, 12. Серед засновників – фірма з Кіпру, а в керівниках – майже всюди фігурує Вадим Костеницький. Попри це, у бізнесових колах всім відомо, що підприємство належить до бізнес-сфери так званої «вірменської групи», яку в регіоні донедавна тримав у своїх руках Памбухчян Айк Нуріджанович.

Разом з тим очевидці та безпосередні учасники тих перипетій розповідають, що вірмени, які мешкають в Луцьку брали ділянку під свої, так би мовити, національні цілі. Тому для них питання її купівлі було принциповим. Справа в тім, що на околицях Старого міста, поближче до старого русла річки Стир колись мешкали вірменські родини. Так склалося історично, що для переселенців цей куточок Луцька став другим рідним домом, де вони будували будинки та церкви, випасали худобу та вели господарство. Тож коли у міськраді зайшла мова про продаж ділянки в тому районі, вони підтягнули сили братніх родин-вірмен з інших міст і навіть з Москви. Серед них виявилися доволі грошовиті люди і крупні бізнесмени. Таким чином, вони вирішили придбати ділянку і облаштувати там такий собі етнічний культурний осередок у вигляді торгово-розважального центру, як і мало бути на папері. В результаті, коли розпочались торги, взяти участь в аукціоні зголосилася ще одна фірма-конкурент. Подейкують, її було запрошено для навмисного підвищення ціни і зумисного «розгону» пропозицій. Коли ж торги сягнули позначки в 30 мільйонів представники вірменської фірми заявили що це остання їхня ціна і… таки отримали перемогу на аукціоні. Як наслідок – місто вигідно продало добрячий шмат нічийної землі, а вірменська діаспора отримала можливість облаштувати там культурний осередок і розвивати свій бізнес. Однак не так сталося, як гадалося…

Невловимий «Адендум», або як вірменська фірма стала банкрутом

ТзОВ «Адендум» опинилось на межі банкрутства фактично ще у 2010 році. Зокрема, в листопаді того року до Господарського суду Волинської області надійшов позов від ТзОВ «Український промисловий банк» про стягнення 16,9 млн. грн. з ТзОВ «Адендум». Таким чином фінустанова хотіла повернути заборгованість за кредитним договором від 19.09.2007р. Власне, фірма взяла кредит на 78,7 млн. грн. з процентною ставкою 18,5% річних, з яких не погасили лише 17 мільйонів. Тож отримавши від банку необхідні документи суд постановив стягнути з ТзОВ «Адендум» на користь ТзОВ «Український промисловий банк» 16,9 млн.грн., з них 15,5 млн. грн. простроченої заборгованості по процентах і 1,38 млн. грн. пені. Однак ці суми виявились далеко не основною причиною банкрутства цього підприємства.

Тож вже у квітні 2011 року з’являється нова справа за позовом ТзОВ «Укрпромбанк» до ТзОВ «Адендум» про стягнення 147,5 мільйонів гривень боргу. Як виявилося, фірма у 2008 році відкрила в банку кредитну лінію. Зокрема, власники ТзОВ «Адендум» уклали два кредитні договори, які згодом підкріпили ще кількома додатковими угодами. В результаті попередньо обумовлена між банком і фірмою максимальна сума позики в 20 мільйонів зросла майже до 100 мільйонів гривень. В гарантію повернення банку надали аж 5 договорів іпотеки на майно, яке належало ТзОВ «Волинь Петрол». Тож коли ТзОВ «Адендум» перестало платити за кредит, «Укрпромбанк» почав стягувати його вже з фактичних власників нерухомості. Таким чином, 95 мільйонів гривень основного боргу обросло кількома десятками мільйонів заборгованості за процентами та пенею за прострочення погашення. В результаті суд таки наказав стягнути з ТзОВ «Адендум» на користь «Укрпромбанку» 147 мільйонів гривень боргу. Однак виявилось, що бізнесмени не мають такої змоги, і вже наприкінці липня було відкрито виконавче провадження про примусове стягнення цієї суми. Попри це, власники ТзОВ «Адендум» продовжили ігнорувати рішення суду та виконавче провадження, про що активно повідомлялись відповідними установами в письмовій формі і надсилались їм по місцю реєстрації підприємства. В результаті Господарський суд Волинської області вирішив стягнути це майно з ТзОВ «Волинь-Петрол», яке, власне, і надавало іпотечні договори. Попри це, і тих коштів з реалізації майна на аукціоні виявилося недостатньо для погашення суми кредиту – всього 8,5 мільйони гривень. Тож «Укрпромбанк» знову пішов до суду і невдовзі до попередніх 2-х об’єктів додалось ще 2 у Закарпатській області, які оперативно виставили на торги. Щоправда, попитом майно (серед яких і нафтобаза з адмінприміщеннями, і комплекс) не користувалось, і покупців було дуже мало. Та й ті, що були платили за нього по кілька сот тисяч гривень і аж ніяк не мільйони. Загалом, за висновками судової будівельно-технічної експертизи вартість усього майна не перевищувала 2,1 мільйона гривень.

Тим часом, поки майно виставлялось на прилюдні торги, Луцька ОДПІ вже подала до Господарського суду Волинської області позов про банкрутство ТзОВ «Адендум». Причина позову – податковий борг в розмірі 1 158 272 грн. Окрім цього, виявилось, що ТзОВ «Адендум» більше року не подавало до податкової ніякої звітності, ба більше - їх навіть немає за вказаним у реєстрі місцезнаходженням. Тож поки «Укрпромбанк» намагався стягнути з фірми хоч якісь кошти, або ж продати заставне майно, податківці давно працювали над банкрутством фірми і вже 13 вересня 2011 року постановою Господарського суду Волинської області ТзОВ «Адендум» було визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру. Вже аж тоді з майновими вимогами до фірми звернулось ТзОВ «Укрпромбанк» на суму 164 мільйони гривень. Попри те, що справа з банкрутством затяглася, реєстр вимог кредиторів боржника таки було затверджено. Тож у той час, як Луцька ОДПІ через суд намагалась стягнути кілька мільйонів – ТзОВ «Адендум» заборгував банку аж цілих 164 мільйони гривень. В результаті було створено комітет кредиторів боржника.

Як колекторів обвели круг пальця

Однак вже в середині листопада 2013 року до суду саме в розпал ліквідаційної процедури звернулось ТзОВ «Інвестиційна компанія «ІФГ Капітал», яка виявило бажання перебрати на себе стягнення боргових зобов’язань «Укрпромбанку» з ТзОВ «Адендум». В результаті банк «відкараскався» від марної справи вибивати борги з фірми-банкрута і цим вже зайнялась нова компанія, яка виявилась «довірчим власником отриманих в управління активів від банку», а фактично – колекторською фірмою.

Попри це, вже на початку зими 2014 року через організатора аукціонів ПП «Торговий дім «Форест» було виставлено на торги майно, виявлене у ТзОВ «Адендум».

Тут уже і майно для продажу визначили і санацію почали впроваджувати… Зокрема, у квітні 2014 року до суду надійшло клопотання від ліквідатора, який повідомив, що є певні пропозиції від потенційного інвестора – такого собі ТзОВ «Вест Авто Трейд», тож комітет кредиторів забажав ввести процедуру санації. Разом з тим, він повідомив, що ліквідувати підприємство наразі не можна, оскільки є проблеми з реалізацією майна фірми-банкрута – ніхто не подав заявки на участь в аукціоні. Тож процедуру санації ввели строком на 6 місяців. Вже за місяць суд був змушений зупинити процедуру санації і таки приступити до банкрутства та ліквідації ТзОВ «Адендум». В результаті «Торговий дім «Форест» знову взявся за проведення аукціону на продаж майна боржника. Протягом 2014 року брокери не провели жодного аукціону у зв' язку з відсутністю заявок на участь в них.

Та, як виявилось, справа аж ніяк не в поганому стані майна фірми-банкрута, на яке не можна знайти покупців… Саме воно і стало, вочевидь, причиною затягування судової справи і власне ліквідації ТзОВ «Адендум». На превелике диво, чомусь до 2 лютого 2015 року у справі по банкрутству цього підприємства жодним чином не фігурувало саме це майно. Говорилось і про газонаповнювальну станцію, і про комплекс, і про старі будівлі нафтобази… але не про земельну ділянку в самісінькому центрі Луцька.

Лише 2 лютого цього року під час слухання справи в Господарському суді було розглянуто клопотання ТзОВ «ІК «ІФГ Капітал», в якому товариство просило провести повторну незалежну експертну оцінку майна банкрута - земельної ділянки площею 2, 9735 га для будівництва та обслуговування торгово-розважального комплексу, яка знаходиться за адресою м.Луцьк, вул. Ковельська, 17.

(варто звернути увагу, що в кадастровій карті за адресою Ковельська,17 відзначено дві ідентичні за формою земельні ділянки, які фактично наклались одна на одну. Відмінність лише в тому, що одна - під будівництво торгово-розважального центру, а інша - для ведення особистого селянського господарства. Щодо площі - то вони також майже однакові - близько 2,97 га, проте ці два земельні наділи в кадастровій карті України йдуть за різними номерами)

Ба більше, колекторська фірма просила суд зупинити проведення прилюдних торгів відповідної земельної ділянки. Більше того, вже на початку лютого ТзОВ «ІК «ІФГ Капітал» попросило суд призначити незалежну оцінку майна банкрута, оскільки, за їхніми попередніми даними, ринкова вартість відповідної земельної ділянки становить 3,9 мільйони гривень. Разом з тим, ще 23 лютого колекторська фірма просила відкласти розгляд справи, а вже на наступний день надіслала суду заяву, в якій повідомила, що комітет кредиторів схвалив звіт ліквідатора і не має до нього вже жодних претензій…

Тож вже під час слухання 24 лютого ліквідатор Ігор Василюк запевняв суд, що не має ніяких підстав для проведення повторної оцінки майна. Ба більше – він повідомив, що аукціон таки відбувся повторно. Зокрема, 30.01.2015 року на торгах переможцем стало ПП «Західенергоресурс», яке запропонувало найвищу ціну - 126 448 грн. 00 коп. До того ж, переможцем аукціону вже було сплачено кошти за придбане майно банкрута. Тож, мовляв, про все комітет кредиторів він повідомив і вони не мали ніяких зауважень… Таким чином він доніс до відома судді Михайла Шума, що наразі вже завершується оформлення звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу.

«Крекс-пекс-фекс» і 126 монет, або звідки з’явився «багатенький Буратіно»

Та найцікавіше у всій цій банкрутній епопеї «Адендуму» є навіть не те, яким чином підприємство отримало землю чи з якими мільйонними боргами його закривають (адже і в одному, і в іншому випадку через суди усе проведено по ідеально відточених законних схемах що «комар носа не підточить»), а те, КОМУ та за СКІЛЬКИ дісталась земельна ділянка площею 2,97 га на Ковельській, 17…

Як стало відомо на одному з останніх засідань 24 лютого 2015 року – переможцем торгів стало луцьке приватне підприємство «Західенергоресурс». А його власником виявися Мохнюк Олександр Васильович…

Так-так, це саме той Олександр Мохнюк, який давно веде спільний бізнес з відомими у Луцьку «Буратінами» - депутатом місцевої ради Андрієм Козюрою, Сергієм Булою та сином нинішнього мера Луцька Володимиром Романюком. І зареєстроване ПП «Західенергоресурс» за тією ж адресою, що й більшість фірм спритних бізнесменів – Коперніка, 8а.

Так, зокрема, він рахувався у числі співвласників ТзОВ «Інвест-Сервіс», яке з 2007 року по нині «будує» 14-поверхівку на проспекті Соборності,22б. Попри те, що керівником фірми є Сергій Була, також разом з Олександром Мохнюком тут господарюють і Андрій Козюра та син діючого мера Луцька Володимир Романюк. Попри те, що фірма має дозвіл на вид діяльності по КВЕДу лише на оптову торгівлю продуктами, напоями та тютюновими виробами, вони заходилися буцім-то будувати будинок. Ба, навіть у 2007 році отримали ділянку з цільовим призначенням «під житлове будівництво». Однак вже на початку 2014 року на тому місці замість будівництва виріс новий заклад – «Пивний сад», який став «філією» пабу «Карабас Барабас», що розташувався в підвалі ТЦ «Буратіно».

В спільному «бізнес-кошику» Козюри-Були-Романюка-Мохнюка знайдеться ще не одне підприємство, тож це лише вчергове підтверджує, що спритники ведуть спільний бізнес. З огляду на усе – стає очевидним те, що хлопці вже фактично прибрали до рук скандальну земельну ділянку на Ковельській, 17. Цілком законними методами їм вдалось «освоїти» майже 3 гектари земель в самісінькому історичному центрі міста Луцьк. Та й попри те, що ділянку з однієї сторони час від часу підтоплює Стир – її комерційна привабливість не знижується. Звісно, на укріплення берегової лінії та підведення комунікацій бізнесменам ще доведеться добряче витратись, але на фоні мізерної суми, за яку її було придбано – це вже дрібниці. Де ж ви в центрі та ще й біля річки купите цілих 3 гектари землі… Ба більше, цільове призначення ділянки – під будівництво торгово-розважального комплексу, в чому луцькі «буратіни» - справжні мастаки.

Разом з тим, за даним наших джерел, які заслуговують на довіру, зацікавлені ділки «чемно» натисли на вірменських бізнесменів і натякнули їм, що ділянку за мінімальною сумою мають продати саме їм. Однак, факти таких домовленостей навряд чи коли-небудь випливуть на поверхню. Тим паче по паперах – усе ніби законно і до найменшої коми враховано наперед.

Ось так земля, з ряду комунальних, через вірменський бізнес «перекочувала» в руки бізнес-компаньйонів сина Луцького міського голови Миколи Романюка – Володимира Миколайовича. Ну звісно, що мер знову буде переконувати, що він ні слухом, ні духом, хто і що там планує будувати. Та й взагалі відхрещуватиметься від того, мовляв «це ще за Шиби вона стала приватною власністю», та, як не крути, а причетність мерського синка та його «поплічників» тут - очевидна.