У той час, коли на Волині намагаються відкупитися від служби у Збройних силах та будь-якими шляхами уникнути мобілізації - Олександр Маковецький, житель села Черче, що в Камінь-Каширському районі, був одним із тих, хто слухняно з’явився у районному військкоматі у вказаний термін, - пише Інформаційне анегтство Волинські Новини.

«Мені обіцяли, що в АТО відправлять всього на 45 днів, аби пройти перепідготовку. Та виявилось, що це пусті словесні обіцянки, адже проходити службу насправді потрібно весь рік. Хоча я не став заперечувати» - запевняє Олександр.

Дружина та діти змирилися із його намірами.

«Я була проти його участі в АТО та не хотіла відпускати свого тата на справжню війну-пекло, знаючи, що будь якої миті він міг загинути. Але це був його вибір, який я завжди поважаю!» - говорить донька Олена.

ПОЧАТОК ІСТОРІЇ 

Навики користування зброєю Олександр Адамович отримав в армії, адже в 1987-1989 роках під час військового конфлікту між вірменами та азербайджанцями проходив військову службу на Нагірному Карабасі в повітряно-десантних військах.

«Та з часом дещо призабулося» - говорить Олександр. Тому з 3 вересня проходить військову підготовку в навчальному центрі міста Городня Чернігівської області, де призвані співпрацювали із прикордонниками.

«24 вересня нас відправили під Дебальцеве. На той час більша частина людей через загрозу життю - виїхали із міста. Не захотіли лишати своїх домівок, переважно, люди старшого віку.

 



На в'їзді у Дебальцеве

Потрапив я до батальйону «Волинь», що зараз приєднаний до 14-ї окремої механізованої бригади. Із 470 військових налічувалося півбатальйону добровольців. Нас відразу розформували по блокпостах навколо міста: Новоорлівка, Малоорлівка, 2 блокпости навколо Дебальцевого, шахти Булавинська та Ольховатська.

 



Ольховатська шахта. Місце основної дислокації 6-ого блокпосту

Ніхто із командування не давав наказу нападати на ворога. Наше основне завдання – не допустити вільного пересування ворога.

Траплялися напади на 5 блокпост – Малоорлівку. Деякі наші військові отримали поранення, військова техніка була пошкодженою. Та все закінчилось благополучно, і спроби сепаратистів відбити село виявилися марними.

 



Поблизу розбитого «Градом» БТР-у

Інколи сепаратисти випадково потрапляли в полон. Уже в штабі АТО вирішували їхню подальшу долю. Зазвичай обмінювали на наших полонених.

 



У штабі АТО (м. Краматорськ).

Був випадок, коли із 128-ї гірсько-піхотної бригади прибула медсестра із офіцерами. Їхали через наш блокпост. Повертаючись назад, ненароком натрапили на вибухівку. В результаті – весь екіпаж загинув» - із жалем розповідає Олександр.

ЖИТТЯ В АТО

«При нападі на блокпост кожен із нас веде себе незрозуміло. З’являється страх, інстинкт самозбереження. Молодші бійці такі речі переносять тяжче. Ми підтримували одне одного та намагалися не показувати того, що на душі. Адже головне для нас – що всі живі!

Щодня згадували своїх рідних, а особливо дітей. Серед земляків зі мною проходили службу товариші із Каменя-Каширського: відважні хлопці Сергій Склезь, Роман Остапчук, Сергій Давидюк та Михайло Ярмолюк. Кожен з нас мав позивне ім’я (свого позивного імені військовий не бажає називати, тому що в зону АТО ще повернеться, – авт.).

Серед місцевого населення люди не однозначно ставилися до нас. Одні просили залишитися, мовляв, з вами спокійніше. Інші - навпаки, говорили: чому ви приїхали, якби не ви – то війни на Донбасі не було б.

 


Олександр поряд із місцевою дитиною

Командуванням були задоволені повністю. З особливою повагою ставились до комбата, підполковника Сергія Козака. Дуже врівноважений, розсудливий та освічений військовий. До служби в АТО працював у міліції. І я думаю, що саме завдяки йому втрати живої сили з нашої сторони були мізерними.

У батальйоні перебуває дисципліна та порядок. Кожен з нас мав своє завдання та виконував певний обсяг роботи. Я був командиром 1 відділення взводу матеріального забезпечення та мав військове звання – старшина».

Проживали бійці у бліндажах, перекритих звичайними дерев’яними колодами, клейонкою, піском та подекуди камінням. Їх ретельно маскували.

 


У бліндажі

Зазвичай, поблизу встановлювали намети, що використовувались для побутових потреб.
 


Намет. Використовувався для побутових потреб

«Сепаратисти помилково обстрілювали їх, адже вважали, що ми там проживаємо. Коли вдарили перші морози жити в окопах стало холодно.

 

 



Перші морози в зоні АТО

Довелося встановити «буржуйку», яку опалювали дровами та вугіллям з шахти. Справжнього теплого одягу не було. Тому одягали на себе декілька пар брюків та светрів».

ТРУДНОЩІ НА ВІЙНІ

Спорядження також не вистачало. Практично в усьому військових забезпечували волонтери. Передавали речі з усіх куточків України, в тому числі із Волині: з Володимира-Волинського, Ковеля та Ратного.

«Сталеві шоломи привезли із-за кордону, так як наші були не надійними та легко пробивалися осколком, або ж молотком. Мені особисто каску передав Сергій Ліпич (родом із Черча – Авт.) через волонтера із Ковеля.

 


Посередині – волонтер із Ковеля

Якось Дебальцеве відвідав Ігор Єремеєв (народний депутат України від Волині 7-го і 8-го скликання – авт.). Передав нашим військовим партію бронежилетів. Але хлопцям вони не сподобались. По-перше – вони не зручні. По-друге, нестійкі і куля з калібром 7,62 їх легко пробиває.

 



Олександр у Єремеєвському бронежилеті

Надавали перевагу польським бронежилетам із кевларовими пластинами, що привезли волонтери. Такий броник тяжкий – однак надійний.

Слідом за Єремеєвим з’явилися журналісти телеканалів «Інтер» та «ZIK». Траплялися випадки, що по новинах подавали неправдиву інформацію з приводу кількості загиблих на фронті. Їх було значно більше.

На щастя, автоматів та набоїв вистачало. Були в нас також гранатомети та зенітні гармати. На кожному посту стояв БТР. На найгарячішому - танк та БРДМ. На жаль, вся техніка була ненадійною, застарілою та могла відмовити у будь-який момент.

 



Саморобний броньовик

Для армії постійно видавали сухпайки. Але в основному продуктами нас забезпечували волонтери! – розповідає Олександр. - Салом, консервацію, картоплею, огірками, помідорами тощо. Готували їжу за допомогою паяльних ламп, або ж на вогнищі.

 



Вечеря військових

Питну воду привозили бочкою із Дебальцевого. А також частково брали із шахти. Дуже бракувало її, тому одяг не прали, а одягали новий».

ЗАГИБЕЛЬ БОЙОВОГО ТОВАРИША

«У кінці листопада на Ольховатському блокпосту загинув мій товариш – Сергій Склезь. Після обстрілу шахти з важкої артилерії він не вийшов з нами на зв'язок. Снаряд розірвався за метр від нього, і Сергій не встиг заховатися у бліндаж.

Близько о 22:20 я був одним із перших, хто разом із начальником медичної служби та офіцером зв’язку відправились на місце події.

То було жахливе видовище. Ми знайшли Сергія мертвим та збирали рештки його тіла. Частину голови – зрізало осколком, кров була повсюди. Там просто неможливо було вижити.

Сергій був хорошим та спокійним хлопцем. На місці його загибелі я встановив пам’ятку – поставив металевий хрест. Деякі фото із місця трагедії передав його мамі - Катерині Федорівні».

 



Одна із фотографій із місця загибелі Сергія Склезя із Каменя

ПОВЕРНЕННЯ НА РОТАЦІЮ

29 грудня бійці територіального батальйону оборони “Волинь” повертаються додому на ротацію.

 



У потязі. Повернення на ротацію

У зону АТО відправляться знову, коли волонтери поремонтують військову техніку в місті Володимирі-Волинському. Половину техніки вже полагодили.

Олександр розповідає, що багатьох учасників операції перед відпусткою нагородили та підвищили військові звання, та не може забути, як їх тепло та радісно зустріли у Володимирі.

Відпустку провів вдома із рідними та друзями. А також періодично зустрічався з товаришами по службі. Нещодавно отримав статус учасника бойових дій.

«Я готовий повертатися в зону АТО, - гордо говорить наш герой, - тому що я мобілізований та військовозобов’язаний. Замість того, щоб відправляти 20-річних хлопців - краще їхати нам, у нас, принаймні, є досвід».

ВЛАСНІ ПОГЛЯДИ ПРО АРМІЮ ТА ВІЙНУ

Олександр Адамович вважає, що кожному здоровому хлопцеві необхідно пройти військову службу у Збройних силах, аби ніколи не повторилася теперішня ситуація.

«Хотілося б, щоб війна закінчилася!» – говорить Олександр, проте не впевнений у її швидкому завершенні та вважає, що Путіну потрібна вся східна Україна коридором до Криму.

«Але я вірю, що українці здобудуть перемогу в цій війні. Тому що народ наш цілеспрямований та впертий і не віддасть так просто ворогу свій край, де українці живуть споконвіків. Якщо росіяни вважають, що ми брати-словяни, то немає сенсу іти війною на нас, і кордонів у нас не повинно бути. Але досвід показує абсолютно протилежне…»