Бій під Горлівкою боєць 14-ї бригади лучанин Віталій згадує з сумом в очах. Сталося так, що побратима важко поранило осколками - влучило в шию, ноги, 2 осколки влучили груди. Хто зна, що могло б бути, якби не жилет, привезений з Волині, - пише Юлія Ховайлона сторінках інтернет-видання БУГ. 


Віталію залишився місяць до демобілізації. Зі сходу його чекає дружина і п’ятирічний син. Коли Влад підросте, тато розкаже йому дуже багато цікавих історій, яких зараз навіть мамі не розповідає, щоб не плакала. Одна з них – про бій під Горлівкою.

– Потрапили на диверсійну групу. Я був за кермом бойової розвідувально-дозорної машини, коли почався обстріл. Одягнув броник, а кевларовий жилет віддав Ростику, нашому снайперу, він саме причаївся десь в кущах. Хто зна, що могло б бути, якби він його не одягнув. Два осколки влучили прямо в груди. Поранило шию і дві ноги. Хлопці під’їхали машинами, забрали в госпіталь. Спочатку в Дзержинськ, потім – Часів Яр, Харків, – веде розповідь Віталій. – Снайпер – молодий боєць з Дніпропетровщини – після тривалого лікування знову повернувся на передову.

Кевларові жилети всього декілька днів перед боєм привезли волонтери. Волонтер Андрій Гаць із села Зубильне Локачинськго району їде в зону АТО не лише для того, щоб доставити військовим допомогу. Для нього це можливість побачити сина, який перебуває тут з вересня. Власне, це йому, «малому», як називає Андрія батько (адже й справді такий вік, двадцять один рік, на війні – це небагато), і вручили жилетку, а другу – «щасливу» – бойовому побратиму Віталію.

Розповідаючи про удачу дніпропетровського вояки, якого захистив жилет Віталіка, волонтер коментує: «Значить, вчасно приїхали».