На Волині вже є перша сільська громада, котра дала «добро» на пропозицію про об’єднання з центром у місті обласного значення. Грядівська сільська рада Іваничівського р-ну під час сесії вирішила відповісти згодою на ініціативу Нововолинська.

Про це повідомили в Офісі реформ у Волинській області.

Нагадаємо: у Перспективному плані, котрий 25 червня схвалили під час сесії облради, не передбачено жодного подібного об’єднання через цілковиту відсутність пропозицій. Це факт. Як і те, що саме такі громади мали би найкращі умови для розвитку. І цьому є чимало пояснень. Але, очевидно, боязнь втрати територій стала першою і головною причиною такої кардинальної позиції сіл, котрі (що теж очевидний факт) розвинулися завдяки сусідству із містом.

Рішення Грядівської сільської ради надав Нововолинський міський голова Віктор Сапожніков під час зустрічі з експертом Офісу реформ Петром Гоцалюком. Він і аргументував позицію та розповів про ситуацію.

 

– Ми почали працювати одразу, як був прийнятий Закон України «Про об’єднання територіальних громад». Звісно, не може все піти одразу гладко. Так вийшло і у процесі реформи. Але переконливо вважаю, що об’єднуватися громади повинні довкола таких центрів, де є відповідна інфраструктура, необхідні адмінприміщення і кошти. Тому коли село, котре виступає із пропозицією об’єднуватися навколо нього, окрім сякого-такого клубу, нічого не має, то це неправильно. Бо тоді в інфраструктуру необхідно буде вкласти всі кошти, які держава надасть на розвиток, – пояснює Віктор Сапожніков.

Щодо селища Жовтневого, котре перебуває у підпорядкуванні Нововолинської міської ради, то так склалося історично, що місто роками допомагало будувати й утримувати ті заклади, які досі там збереглися. Свого часу саме Нововолинськ допоміг відкрити фабрику гофротари у Жовтневому, з котрої тепер ідуть податки до місцевого бюджету. Там побудований Будинок культури такого рівня, що навіть не в кожному райцентрі побачиш, двоповерхова поліклініка із 20-ма ліжками денного стаціонару, центральне водопостачання, 2,3-поверхові будинки… Тому, каже Віктор Борисович, краще вже навколо цього села мали би об’єднуватися інші. А то виходить, що слабше село прийде всім цим користуватися і водночас пропонує зберігати свою назву.

– От село Будятичі, – наводить іще один приклад Нововолинський міський голова. – Наше місто плавно переходить своєю територією у їхню. У Будятичах – Нововолинське вище профтеучилище. Або Низкиничі. Наш мікрорайон – і поряд уже починаються їхні будинки. Частина дітей із села навчається у нашій школі. І навпаки: нововолинці купили там земельні ділянки, побудувалися і живуть. При цьому ходять, наприклад, у нашу спортивну школу чи школу мистецтв. Тож ми надіслали пропозиції всім сільським радам, де є наші об’єкти, об’єднуватися. Направили таку ініціативу і в Литовеж. Там – більше 3000 земельних ділянок, якими користуються нововолинці. Там наш південний водозабір, шахта №9 «Нововолинська». І виходить, що з проблемами шахтарі йдуть до міського голови, а податки сплачують у Литовеж. Так само місто організовує безкоштовне транспортне сполучення, котрим користуються селяни. Якби цього не було, то вони навіть не змогли би доїхати на роботу у Нововолинськ. Шахта №10 платить податки у Поромів. Шахта «Бужанська» – у Бужанківську сільську раду. Там – полігон побутових відходів. Словом, чимало нововолинських об’єктів – за межами міста.

Чому так склалося, що люди боялися й окремі досі остерігаються такого об’єднання? Причин переважно дві: економічна та політична. Адже багато представників громади нерідко із певних особистих мотивів розповідають неправдиві речі про те, що за умови об’єднання з містом у селі позакривають усі школи, садочки, зникнуть медичні установи. Але такий міф легко розвінчати: є закон, котрий передбачає, що тільки громада прийматиме відповідні рішення. Крім того, можна буде укласти угоду про співробітництво і контролювати її виконання.
Іще один міф реформи: на сільських територіях розмістять екологічно небезпечний об’єкт, заберуть землю – єдине, що у селян лишилося. Але таке теж неможливо! Адже переважно вся земля вже розпайована! І ніхто без згоди господаря не може розмістити на його території той чи інший об’єкт.

– От телефонує до мене один чоловік із Бужанки й каже: «Вікторе Борисовичу, моя дитина ходить у вашу музичну школу, то ви, будь ласка, організуйте транспорт, аби вона на ті години доїжджала», – каже Нововолинський міський голова. – Я відповідаю: «Ви подякуйте, що не забороняю вам цього робити. І зверніться до своєї сільської ради, аби вона вирішила ці проблеми і погодилася об’єднатися, щоб у нас усе було спільним».