Юхимія  Матвіюк – одна з найстаріших жительок села Жиричі, що на Ратнівщині. Нещодавно їй виповнилося 90 років.

У переддень свого поважного ювілею бабуся взяла участь у церковній ході односельчан навкруги села – православні таким чином звершують молитву за мир і спокій, благополуччя у селі та в Україні, - повідомляє Вісник і К.

Ноги не боліли

– Того дня я була у церкві. Люди зібрались обійти село. Взяли ікону Божої Матері, хоругви і з молитвою рушили. А мені так хотілося піти, але ж, думаю, за кілька днів буде дев’яносто, то куди мені, такій старій, ще йти? До дочки метрів триста, то не кожен раз піду, бо, здається, далеченько. А тоді спробувала на місці потупцювати ногами (бабуся продемонструвала, як це зробила. – Авт.), відчула, що ворушаться ніби й добре. Думаю, пройдуся хоч трішки. І батюшка благословив. Тож пішла. Йду та йду, ще й не остання серед усіх, і втоми не дуже відчуваю. Думала, що пройду до місця першого перепочинку і повернусь. А там сусідка моя з іконою йшла, каже, візьміть ікону, приклоніться до неї – і побачите, що дійдете. Я так і зробила. Дійшла й до місця другого перепочинку. Знову до іконки приклонилась і далі пішла, хоча вже й важче було. Аж не віриться, що стільки кілометрів пройшла! І до церквички зайшла. На колінах всі повклякали з молитвою. І я вклякла. Ви знаєте, і ноги не боліли, і голова не боліла. Прийшла додому, напилася водички, помилась і прилягла. А полежати ніяк не вдалося. За роботу взялася. Після ходи, повірте, набагато краще, здоровіше почуваюся.

На пенсії жодної служби у церкві не пропустила

Хоч і сиві літа, та Юхимія Федорівна до храму щосуботи, щонеділі поспішає. Та, поки до церкви, бабуся наварить борщу, приготує ще щось поїсти. А вже із храму повертається разом з дітьми, які також постійно у Божому домі. Це як добрий звичай – щоразу після служби до мами дітям іти. І бабуся шанує їх усіх. А вони кажуть, що такого смачного борщу, як мама, не зварять. І вареників наліпить, на парі їх приготує, що завгодно зробить. Любить куховарити і частувати дочок і синів, онуків і правнуків.

А має бабуся сім дітей, 21 внука, 27 правнуків та два праправнуки. Пам’ятає всіх, як звуть, хоча, зізнається, тих, що далеко, може переплутати, призабути, а домашніх, які близенько, то не зіб’ється, добре знає, чиї діти, як їх звати і скільки їм років.

Крала вдома сіно для колгоспних телят

Юхимія Матвіюк увесь свій трудовий вік на фермі пропрацювала, дояркою була 36 років. Та ще й передовою. Каже, що ночей недосипала, разом із сусідкою йшли на ферму з мішком – та й у силосну яму хутчій. Наносять силосу коровам, нагодують їх – і молока більше надоять. А начальство все дивувалося, чому в інших доярок корови ревуть, а у них – ні. Та жінки мовчали про своє нічне догодовування худоби. А бувало, згадує Юхимія, що і вдома, щоб чоловік не бачив, сіна вкраде для теляток та й понесе на ферму. Любила худібку і не любила, коли вона голодною була.

– Моїх дітей свекруха гляділа, бо ж я на роботі та й на роботі. А коли діти підросли, то допомагали мені на фермі весь час. Повиростали – і всі трудяги, начальничків немає, хоча мій чоловік увесь час начальничком був. Тепер мені хочеться дітям допомогти, ще й покомандую деколи ними, насварю, якщо є за що, скажу, що робити потрібно. Слухають мене і поважають.

Не лежала у лікарні

– Хоч і важко вік прожила, але почуваюся нормально. Ну, не геть здорова, бо вже слабо чую і слабо бачу, але не скаржуся на життя. Я жодного разу за стільки літ у лікарні не була, тільки два рази, коли народжувала. А п’ятеро діток родила вдома, найстаршу дочку – то в дорозі, не встиг чоловік коником довезти до роддому, бо ж того дня ще у Брест їздила торгувати, ледве доїхала. А була зима. Головку дитинка простудила. То з місяць у лікарні були.

Поцікавилася в бабусі, чи приймає тепер якісь ліки. Відповіла, що ні. Лише коли у машині їде, недобре їй стає, то тоді, п’є таблетку. І то все її лікування. У чому ж секрет міцного здоров’я і довголіття, старенька й сама не відає. Каже, що, напевно, через те, що все життя у русі.

До останнього бабуся Юхимія тримала ще поросят, років два як перестала, бо діти насварили, а зараз лише курей годує. Та ще сіє, садить і дітям у роботі допоможе. А два роки тому то ще й доріжки ткала, верстат сама встановила і дітей навчала нехитрої ткацької науки.

Саме за роботою і застала я Юхимію Федорівну. Маленька, чистенька і така приємна бабуся. І дуже вже жвава. Навіть у розмові. Говорила, а очі світилися радістю, задоволенням від життя.