Нам вдалося поговорити з Володимиром Войтишиним, військовим льотчиком, який бував в Афгані не один раз та довгий час залишався в афганських горах після офіційного виведення радянських військ. Зараз Володимир Войтишин стоїть на сторожі спокою лучан у складі громадського формування «Варта порядку».  Історія, яку він нам розповів просто вражає…

Після закінчення військового училища Володимир Войтишин відразу стає військовим льотчиком, переконує, що рішення служити в Афганістані прийняв відразу, адже, на той час відстояти «честь мундира» було понад усе.

… На той час відмовитися від служби було ганебно, хоча й були такі випадки. Якщо ти відмовлявся, то з тобою вже ніхто не рахувався, одним словом, ти вже не військовий льотчик. Ще півроку після офіційного виводу радянських військ ми залишалися в Афганістані та про це ніхто не говорив. Переодягнуті в цивільний одяг, наша місія була так сказати «караульна». Але і тоді прикрих випадків вистачало. Вже коли офіційно війна завершилась, в окремих районах бойові дії продовжувались . наприклад військова розвідка, яка в основному складалася з цивільних і не зовсім орієнтувалася у військовій справі, попала в полон в Кандагарі, бо через свою халатність полетіла в аеропорт, який для нас був закритий.Вся моя служба проходила в небі Афганістану, що було особливо небезпечно. Від твоєї майстерності і вміння маніпулювати в небі залежало те, чи залишишся ти живим. В небі душмани старалися «зняти» тебе ще на взлеті, адже авіація несла для них особливу небезпеку.

Ми вже тоді розуміли, що не зуміємо перемогти в цій війні. За всю історію ніхто і ніколи не зумів завоювати Афганістан. Та порушити військову присягу, якісь ідеологічні цінності – це було неприпустимо. В нас були гради, артилерія, авіація, але перемогти народ, який в своєму прагненні єдиний було неможливо.

Варто зауважити, що «душмани» були відмінними воїнами, воювали до кінця не боячись смерті. Про що тут говорити, коли вони з 12 років вже зі зброєю в руках, вже воїни.

У військових льотчиків втрати були особливо великі, бувало міг полягти цілий екіпаж. Коли йдеш на взліт, а «душмани» «засікли» – все, екіпажу немає. Якщо говорити про спілкування з мирним місцевим населенням, то бувало по різному. Здається вони й не сприймали нас вороже, але ми всеодно залишалися «невірними», тими, які вдерлися на їх територію і намагаються нав’язати тут свій порядок.

Вивід радянських військ з Афганістану став святом і для нас і для «духів». Ми розуміли, що ця війна може тривати вічно і переможця в ній не буде, а вони сподівалися, що як наші війська підуть вони знову все перебудують на свій лад. Знаю навіть випадок, коли війська виходили і машина десь застрягла в горах, то її випхали самі «душмани», мовляв, тільки їдьте звідси.

Та після офіційного виводу військ «тиха війна» продовжувалась і далі, вони намагалися швидко встановити там свій лад, наше завдання було – завадити цьому.

Тому, вже 27 років день виведення радянських військ з Афганістану для всіх воїнів-інтернаціоналістів є особливим днем, можливо той, хто не пережив пекло того часу не зрозуміє цього, але для нас це свято.

Зараз майже не спілкуюся з бойовими побратимами, бо майже всі вони залишились в Росії – Москва, Урал, Тверь. Може й зараз їх сини або ж вони самі воюють по ту сторону барикад і мені дуже сумно з цього приводу. Коли ми йшли з армії, то бажали тільки одного – не дивитися один на одного в приціл. На жаль сумніваюся що це дійсно так.

У 2014 році Володимир Войтишин вступив до лав громадського формування "Варта порядку" і вийшов патрулювати місто разом із Олександром Тиводаром і іншими патріотично налаштованими громадянами.

"Тиводар не побоявся взяти на себе відповідальність і стати поряд з нами на цілодобове патрулювання міста. Бувало й так, що додому ми приходили тільки перевдягнутись. Правоохоронні органи були дискридитовані, а з міліціонерів зривали кашкети, а вони попросту боялися вийти на вулицю. Ми хмогли втримати ситуацію під контролем. Більше того, саме Олександр Тиводар зміг запустити роботу луцького міськвідділу, гарантувавши їм безпеку, сидівши поряд на спільній прес-конференції", - ділиться спогадами Володимир Войтишин