Два тижні поспіль в Україні так і не вщухає конфлікт політичних сил довкола прийняття скандального «мовного» законопроекту. Політологи переконують – для багатьох це доволі зручний PR-хід напередодні виборів до парламенту. Мовляв, на заході країни опозиціонери таким чином піднімають свої рейтинги, ревно доводячи соціуму, що «ми з народом». В свою чергу і провладні депутати та потенційні кандидати не гребують нагодою стати на захист рідної солов’їної під час чергового мітингу чи пікету. Однак, скільки б не розпинались біля трибуни Грицюк, Вітів чи Гузь – їм так і не вдалось домогтися скасування мовного законопроекту «Ківалова-Колесніченка». Діяльність Об’єднаної опозиції у цьому є ніщо інше, як мовна істерія. Істерія – оскільки саме в такому стані можна багато що наговорити, і потім не згадати.

Істеричні цирки, спровоковані «мовним питанням» набули такого розголосу, що усі забули, що в Україні, окрім прийняття законопроекту «Ківалова-Колесніченка», відбуваються не менш важливі події. Тож у той час, поки «Свобода», «Батьківщина», «Фронт змін» та інші опозиціонери бавились у гру «поштовхай Беркута», у Верховній Раді був прийнятий новий закон про «фактичне врізання пільг чорнобильцям» та закон про держзакупівлі, який спрощує процедуру розділення бюджету, оскільки тепер для цього не потрібен тендер, а також не розкривається інформація про те, що, у кого і за скільки купила держава. Тож, чи не намагається опозиція, заробляючи собі перед виборами авторитет, відвести увагу українців від не менш важливих питань загальнодержавного характеру?

Тим часом у пресі продовжується інформаційне зомбування, що ніхто, окрім опозиції, так не відстоює право українців на використання української мови, і це радше розцінюється як наступ на державність. Мовляв, якщо вже всі органи влади будуть послуговуватись російською, то що вже говорити про пересічних українців.

Більше того,  той хто читав проект Закону, зауважить, що ним встановлюється офіційне використання регіональних мов у роботі місцевих органів державної влади, якщо на певній території живе не менше 10% носіїв певної мови. Тож може краще не бити себе в груди, освідчуючись усім в любови до рідної, батьківської… а зробити щось для того, аби змусити держслужбовців спілкуватись виключно українською? Так ні… вигукувати в рупор чи малювати плакати набагато легше, аніж продумати якісь кардинально вагомі кроки, які б юридично закріпили державну мову на рівні обов’язкового спілкування в офіційних структурах. Ще б пак! Для цього ж треба покинути мітинг, не «посвітитись» на камери і попросту сісти за штудіювання юридичної літератури.

Чомусь так звана опозиція цього так і не наважилась зробити. По-суті вона продовжила боротись не стільки за мову, скільки проти «біло-блакитного» режиму Януковича, який насаджує «рускоязичні» правила. Тим часом, вже наступного дня після скандального голосування за мовний законопроект «Ківалова-Колесніченка» до Верховної Ради було подано законопроект № 10700 «Про обов'язкове володіння та використання державної мови». Законопроектом пропонується фактично змусити чиновників вчити українську мову і спілкуватись нею на роботі. Володіння українською і її обов'язкове використання при виконанні службових обов'язків має стати необхідною підставою для прийому на роботу та перебування на посаді в держструктурах. І на диво, законопроект підготували не лідери опозиції, а той, кого вони називають зрадником українського і волинського народу – Ігор Палиця. Чомусь саме йому було вдосталь часу оперативно підготувати юридичний документ, на який не наважились ані соратники-зрадники з НУНС, ані сердечно-мовна «Батьківщина», ані радикальна «Свобода». Той, кого обманули однопартійці, які проголосували за відсутності Ігоря Палиці його карткою «За» прийняття мовного законопроекту «Ківалова- Колесніченка» - одразу зрозумів, що не можна гаяти часу і варто давати продажній владі не словесний опір… Треба боротись з антидержавницькою політикою не на мітингах, а давити юридично-обгрунтованими рішеннями та проектами, вимагаючи обов’язкового володіння українською мовою в органах влади.  Чи не найбільшим позитивом законопроекту є обов’язкове проведення екзаменів на предмет знання державної мови чиновниками та посадовцями усіх рангів. Це дозволить побачити справжніх українців і справжніх патріотів і тих, хто, навіть обіймаючи якусь посаду, так і не спромігся вивчити державну мову.

В той же час, Ігор Палиця, розробивши законопроект «Про обов'язкове володіння та використання державної мови», дав чітко зрозуміти – українською мовою мають володіти усі. І він це довів, як справжній українець. Попри це, саме на його «мовному» законопроекті «Про обов'язкове володіння та використання державної мови», який зареєстровано у Верховній раді під номером № 10700, зуміли пропіаритись політики, які і пальцем об палець не вдарили аби зробити щось дієве.