Луцька влада працює над створенням ретро-парку тролейбусів. Зокрема, директор «Луцького підприємства електротранспорту» Іван Грицанчук планує пересадити пасажирів на транспорт, який вже більше 30 років відслужив у Польщі. Тож, аби наші сусіди не переймались тим, як порізати відпрацьовані та списані тролейбуси на металобрухт, луцькі чиновники вирішили їм допомогти і взяли цю проблему на свої плечі. Таким чином, ЛПЕ оперативно «сплавило» частину свого автопарку, назвавши його «морально застарілим» і тепер має наміри придбати ще старіший транспорт у Польщі. Для чого це роблять здогадатись не важко. На таких тролейбусах можна списувати гроші до безкінечності – то на ремонт, то на запчастини.

В той же час «Луцьке підприємство електротранспорту» і досі не виплатило лізинг за маршрутні автобуси, які взяли на автопідприємстві «Богдан» багато років тому. Наразі лучани винні за новенькі автобуси ще близько 5 мільйонів гривень. На той час Іван Грицанчук обіймав посаду директора з виробництва на дочірньому підприємстві «Автоскладальний завод №1» ПАТ «АК Богдан Моторс». Саме за його сприяння міська влада придбала 49 маршруток. Тож по приході на посаду директора ЛПЕ Іван Грицанчук частину цих маршруток просто розібрали, мотивуючи це тим, що грошей на запчастини в бюджеті немає. Тим часом на маршрутах, які обслуговує ЛПЕ їздять приватні перевізники. Подейкують, що Іван Грицанчук заключає з приватними перевізниками неофіційні договори, і вправно веде на цьому бізнес. Однак незрозумілим лишається те, який зиск у тому, що автобуси та тролейбуси простоюють без діла… в той же час водії та кондуктори сидять без діла, до того ж без зарплати. На сьогодні борги по зарплатні на Луцькому підприємстві електротранспорту знову сягнули позначки в мільйон гривень.

Попри це, новий керівник підприємства після свого призначення оперативно взявся ладнати бюджетні справи і одразу дав міському голові пропозицію дещо «прочистити» тролейбусний парк. Тож було вирішено порізати на початок 9 тролейбусів на металобрухт. Лучанам повідомили, що техніка стара, вийшла з ладу і не підлягає ремонту. Ідея перетворилась на справжню місію – позбутись та ще й принести в бюджет гроші зі здачі металу в приймальний пункт. Однак і цим Іван Грицанчук не обмежився… Тепер у нього з’явилась ідея «фікс» - купити у польських колег тролейбуси, які ще старіші за власні. І це про тому, що у себе на батьківщині їх вже давно списали і єдине їх призначення – музей під відкритим небом, тобто попросту відстійник. Однак тут з’явились покупці з Луцька, які запропонували полякам за їхнє сміття справжні живі гроші. Попри це, перевіряти їх на безпечність ніхто не взявся, так як і з’ясовувати чи законно купувати за кордоном списаний автопарк.

На превеликий жаль, Іван Грицанчук коментарі з цього приводу давати відмовляється. Усі відповіді на питання журналістів про доцільність придбання тролейбусів, які є ще старішими за власні зводяться лише до одного – ті старі, а ці дешеві. Тож понині нікому так і не вдалось з’ясувати чим саме директору Луцького підприємства електротранспорту припали до вподоби польські списані тролейбуси. Іван Грицанчук усіляко уникає зустрічі і обходиться лиш банальними відмовками. В той же час решта чиновників та керівництво міської ради відмовляється коментувати будь-що з цього приводу.

Нещодавно у підпорядкування інтернет-видання «Під прицілом» за сприяння джерел у органах влади потрапили документи, які підтверджують придбання «Луцьким підприємством електротранспорту» тролейбусів, які в дійсності є списаними.

Таким чином, у листі віце-президента правління ТзОВ «Люблінське Міське транспортне підприємство» Богдана Колчюка йдеться про технічні параметри і вартість тролейбусів які зібралась купували Луцька міська рада. Зокрема, 9 тролейбусів PR110E зняті з експлуатації у Польщі оскільки мають чималий пробіг і поважний вік. Наймолодшому тролейбусу 17 років і проїхав він понад 600 тисяч кілометрів, найстаршим – майже 30. Вони «накатали» більше мільйона кілометрів. Найцікавішим є те, що вартість одного тролейбусу 9,5 тисяч злотих, що становить близько 25 тисяч гривень. Сюди ж варто додати розмитнення та витрати на доставку та оформлення документів – і це ж на кожну одиницю. Таким чином, за попередніми підрахунками один списаний польський тролейбус з мільйонним пробігом обійдеться місту у 50 тисяч гривень.

Чиновники наполягають лише на одному – це дійсно вигідно. Така позиція луцької влади видається дивною, з огляду на те, що останнього разу ці тролейбуси проходили капітальний ремонт понад десять років тому. Тож одразу по їх прибуттю до Луцька можна сміливо починати списувати гроші на запчастини. Не складно здогадатись, що для ремонту польських тролейбусів знадобляться також й імпортні запчастини, а вони ж далеко недешеві. Тож для багатьох «підприємливих» осіб в органах влади трапиться нагода і собі щось нагендлювати на цьому.