Чи не єдина в Луцьку багатодітна сім'я, в якій окрім восьми здорових дітей, виховується ще одна неповносправна дитина, не має належних умов для проживання. Адже одинадцятеро людей розділяють житлову площу в … 27,5 квадратних метри. Про це повідомляє інтернет-видання «Під прицілом».

Проживає родина у колишньому гуртожитку на проспекті Молоді, що в обласному центрі.

Багатодітна мама Галина Літвінчук куди тільки не зверталася, однак – всюди перед нею зачинені двері. У Луцькій міськраді, на її прохання, завжди дають шаблонну відповідь, типу, «ваше звернення щодо поліпшення житлових умов розглянуте», однак «у зв'язку з відсутністю вільного житла, на цей час поліпшити житлові умови Вашої багатодітної сім'ї немає можливості».

За кілька років марних звернень у пані Галини назбиралася ціла колекція таких відписок з підписом заступника Луцького міського голови Лариси Соколовської.

Щоправда, останню відповідь від Луцької міськради від 13 березня цього року підписав сам Микола Романюк. Проте, зміст – ідентичний з попередніми.

Варто зауважити, що влада таки пропонує родині альтернативу.

«Враховуючи те, що житлове будівництво для вказаної категорії громадян не фінансується протягом багатьох років, пропонуємо Вам звернутися у відділ реєстру житлового фонду щодо включення в список осіб, які мають право на державну підтримку в будівництві (придбанні) доступного житла», - йде мова у кількох останніх відповідях владців.

Мова йде про державну програму «Доступне житло», за умовами якої більшу частину коштів сплачує сім'я, та частину – держава. Однак, волинянам чудово відомі випадки, коли влада не виплачувала обіцяну частину через брак коштів в бюджеті, і тоді сім'я потрапляла в справжню халепу. Адже, банк не чекав, коли в бюджеті з'являться гроші.

Галина Літвінчук розповідає, що відмовилася від такої пропозиції. Каже, при всьому бажанні, не має змоги її багатодітна малозабезпечена сім'я виплачувати кредит за житло, навіть при допомозі держави.

Однак, влада аж ніяк не бере до уваги той факт, що у цій сім'ї виховується одна дитина з особливими потребами – тринадцятирічний хлопчик Петрик, який народився з важкою патологією: вроджена спино-мозкова кила попереково-крипсового відділу хребта, нижній парапарез важкої стадії, порушення функції тазових органів.

Попри те, що така дитина потребує вільного особистого простору, у власну квартиру він навіть не має змоги заїхати на своєму інвалідному візку – маленьке житло вщент заставлене усілякими ліжками. Тому дитина просто повзає по квартирі, а візок залишає у загальному коридорі гуртожитку.

Варто зауважити, що головний санітарний лікар Луцька та Луцького району Іван Ульчак ще в 2010 році видав для Літвінчуків довідку, у якій зазначено: «Враховуючи, що загальна площа квартири становить 45 метрів квадратних, а житлова – 27,5, не дотримується норма жилої площі на одну особу».

Відповідно до вимог ст.47 Житлового кодексу України нормативна житлова площа на одну людину має становити 13,5 метрів квадратних. У випадку із багатодітною сім'єю вона становить … всього 2,75.

Далі Іван Ульчак пропонував: «Для покращення умов проживання Вашої сім'ї, Вам необхідно звернутися в Луцький МВК, до компетенції якого входить питання надання житла, що належить до комунальної власності (ст.30 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»).

А у Луцькій міській дитячій поліклініці Петрику видали пожиттєвий медичний висновок, у якому підкреслено, що дитина за станом здоров'я не може проживати в одній кімнаті із членами сім'ї.

Ще однією проблемою, яка стала практично непрохідним бар'єром для того, аби Петрик виїхав на вулицю, був пандус. На стільки екстремальний, що по ньому важно було навіть пройтися, не те що проїхати на візку. Однак, влада не долучилася до вирішення навіть цієї проблеми. Галина просила допомоги у начальника свого ЖЕКу. Він відповів, що допоможе, однак, на цьому справа так і завершилися.

А новим пандусом, який за проханням матері встановило ОСББ, Петрик просто не міг натішитися, адже тепер, щоб потрапити на вулицю чи додому, йому не потрібно просити допомоги у сторонніх людей.

Зараз багатодітна мати залишилася сам-на-сам зі своєю проблемою. На прийом до мера міста її вже відмовляються записувати, мовляв, все одно житла немає, то нічого його й турбувати.

Жінка каже, що вже не вірить в те, що колись її проблема буде вирішена. Вона втомилася оббивати пороги владних кабінетів, адже їй навіть доводилося чути докори типу, «навіщо стільки народжувала, якщо не можеш їх забезпечити житлом». Галина зізнається, важко було чути таке, адже вона практично всі роки сімейного життя присвятила тому, аби народжувати і виховувати дітей.

Дійсно, дивлячись на сім'ю Літвінчуків одразу на душі стає веселіше – попри проблему, яку має ця сім'я, діти там виховані, доглянуті, нагодовані, охайно вбрані, розумні. Словом, нічим не гірші за тих, де їх в сім'ї виховується одне-двоє. Навіть Петрик, який через хворобу не може ходити, завжди радісний і усміхнений.

Тож, залишається тільки сподіватися, що можливо хтось із депутатів таки підніме цю проблему, навідає цю сім'ю та особисто переконається в тому, що вона потребує нормального житла. Бо якщо навіть багатодітна сім'я, в якій ще й виховується дитина особливими потребами, не може очікувати на підтримку держави, то іншим – годі й сподіватися.