На другому поверсі старого будинку по вулиці Червоного Хреста люди сидять у шарфах та куртках. Там холодно. Щоправда, сидять рідко. Частіше – бігають, метушаться, щось вирішують телефонами та один з одним. Терпіння їм не займати – без упину відповідають на однакові запитання. Волонтерство для них – справа буденна, ба навіть рутинна. Тут – Волинський центр допомоги військовим.

У Центрі діє кілька відділів. У кожного – свій координатор, який змінюється щомісяця. Відповідають за визволення полонених, пошук зниклих безвісти, допомагають пораненим і родинам загиблих, надають юридичну консультацію. І, звісно, здійснюють логістичну допомогу в зоні бойових дій – забезпечують військових усім, що змогли знайти-купити. Потреб багато. 

Всі відділи – в одному приміщенні. Проте структурованості Центру не займати – все чітко та зрозуміло. На кожен відділ відведено по столу. Над ним – вивіска з назвою. І координатори, які без упину щось друкують на комп’ютері, дають завдання волонтерам і направляють охочих допомогти. Вони завжди на місці.  Крім того, близько півсотні волонтерів приходять на кілька годин. Переважно – студенти. Допомагають у вільний час.

«Юридична нестатусність»

У юридичного відділу завжди є «список справ». Він займається консультацією і  допомогою в правових питаннях: робить офіційні запити, готує документи,  оформлює військових у добровольчі батальйони.

«Зараз в Україні існує серйозна проблема – той, хто воював, але не був оформлений у батальйон, не має юридичного статусу, - додає Сергій Рижков, координатор відділу логістики. – Так само немає статусу і зниклого безвісти. Аби визнати таку людину померлою, міліції потрібно щонайменше півроку на її пошуки. Паперова тяганина не має кінця. І що робити в такому випадку дружині зниклого військового з двома малими дітьми, коли вона не може претендувати навіть на допомогу від держави?»

Сергій Рижков говорить швидко, не робить пауз. На розмови з журналістами у нього немає часу, тож намагається дати якнайбільше інформації у найкоротший термін. Одночасно робить кілька справ: перемовляється з військовим, щось вишукує у паперах. Щокілька хвилин до нього підбігають волонтерки з питаннями і уточненнями. Його «територія» - найбільша. Приміщення практично повністю заставлено клунками. На них – написи, що шукати всередині і кому призначено. Рядочками – банки з консервацією, кілька пар зимових берців. Де-не-де – поодинокі пакети з овочами. Їх приносять місцеві – хто що може. Біля входу – двохлітрова банка з маринованими огірками і кілька кілограмів моркви. Її ще не встигли спакувати. На Схід поїде одразу, як тільки знайдеться машина.

У більшості районів на Волині Центр має «своїх людей». Вони роблять те, що не під силу луцьким. Збирають допомогу на місцях, контактують із місцевими підприємствами, вибивають знижки на продукти, плетуть маскувальні сітки. Список занять – безкінечний.

Мерзнуть не лише люди

У Центрі холодно не тільки людям. Продукти теж замерзають, особливо у сильні морози. Склад не має опалювання, тож зберігання продуктів зараз заморожене. І в прямому, і в переносному сенсах. Волонтери шукають приміщення на кілька місяців, де зможуть пересидіти зиму разом із картоплею, морквою і цибулею. Такого приносять багато – зі своїх городів люди несуть овочі мішками. Для військових у зоні бойових дій вони не надто актуальні. Можливості готувати – немає.

З сирої моркви роблять корейську, з капусти – квашену. Цим займаються, як правило, мешканці. Час від часу долучаються підприємства: доставляють овочі у бочках.

«Багато людей звертаються до Центру з пропозицією допомогти, - зауважує Сергій Рижков. – Щоправда, мало хто орієнтується, що насправді потрібно. Ми ж направляємо людей, говоримо їм про нагальні потреби, повідомляємо, де дешевше і вигідніше.

Нові речі ми практично не купуємо. Скажімо, за 400 гривень можна взути аж чотирьох військових, якщо купувати берці з Європи. Якщо ж нові, то можна придбати лише одну пару. Грошей мало, тож намагаємося їх використати з розумом».

Охочі допомогти – не лише в Україні. Постійно пишуть і дзвонять люди, які мають змогу купити щось за кордоном. Скажімо, в Італії чи в Польщі. Наприклад, нещодавно привезли кількадесят пар рукавиць, консервовану кукурудзу. Перевізники йдуть назустріч – не беруть грошей за доставку до України, якщо це необхідно для військових.

Під час розмови у одного з волонтерів вкотре дзвонить телефон. З іншого боку телефонної лінії питають, чи не потрібен у Центр медик. Потрібен. Але виявляється, що працювати анонім хоче за зарплату. Координатори сміються і ввічливо відмовляються. Опісля – віджартовуються про оксиморон «оплачувана робота волонтером» і продовжують займатися своїми справами. Безкоштовно.

На місцях

У зону воєнних дій їздять машини з області – відвозять те, що вдалося назбирати чи купити. Доставляють напряму або у Дніпропетровськ – через посередництво інших волонтерів. Як правило, йдеться про великі обсяги продуктів. Овочі возить фура. Там працюють люди, які розподіляють їжу по різних точках на «воєнній карті» і мають можливість доступу до найбільш віддалених і важкодоступних пунктів з військовими. До того ж, вони на місці орієнтуються краще, де з продуктами найбільший дефіцит.

«Локальна допомога – найбільш дієва. Волонтери з Волині узгоджують дії один з одним. Можливості у всіх районах – різні. Наприклад, у нас немає можливості робити маскувальні сітки. Елементарно немає клаптиків тканин. У нас є доступ виключно до інтернету, а бабусі у Facebook не сидять. Ми даємо сигнал місцевим, які шукають можливості між «своїми», - пояснює.

На столі у Рижкова – купа паперів. Показує аркуші А-4. Там списки потреб батальйонів і окремих військовим. Передають те, що вдалося знайти. Коли волонтери опиняються у зоні воєнних дій, розподіляють привезене на блокпостах – залежно від нагальних потреб. До підрозділів не прив’язуються – ті весь час змінюють місця дислокації. Військові на місцях розбирають допомогу миттєво: потреб багато і вони тільки збільшуються, особливо у морозну зиму: до звичного додаються теплі спальники, матраси, теплі светри, шапки, рукавиці, термоси, зимове взуття, термобілизна.

Інтерв’ю закінчується на півслові – координатор миттєво схоплюється з-за столу – потрібно терміново вирішити справи з відправленням наступної партії допомоги на Схід. Саме закупили з десяток термосів і кількасот батарейок. Там чекають.

 Альона Вишницька

*Програма міжредакційного обміну Фонду розвитку ЗМІ