Більш як 40 маршруток, які вийшли з-під конвеєра луцького автозаводу, гордо іржавіють на території Луцького підприємства електротранспорту і годяться хіба на металобрухт. А їм насправді не так і багато літ: усього лиш 13 років тому вони вийшли на маршрути, попрацювали років зо п’ять, а тепер вже геть непридатні. Останній автобус із взятих у лізинг "Богданів" виходив на рейс навесні 2014 року. Більш того, Луцьк не один рік виплачував борги. Повністю місто розрахувалося (включаючи штрафи) лише у 2016 році. І дякувати за це треба тодішньому Луцькому міському голові Богдану Шибі, пише ІА "Волинські новини".

Читайте також: Двічі в одну річку: Богдан Шиба так бажає спростувати давню історію, що обіцяє лучанам повернути те, що у них і так є − їхнє місто (відео)

В одному з інтерв’ю Богдан Павлович у часи своєї каденції на посаді міського голови зазначав: він боїться зв’язуватися з грантами і міжнародними донорськими організаціями. Бо "безплатний сир буває лише в мишоловці". Зате не боявся він брати кредити. Так, з 2007 до 2009 року розпорядженням Богдана Шиби було оформлено три позики під гарантії міського бюджету на загальну суму 50 мільйонів гривень під 15% річних. Місто за ці кредити розрахувалося тільки у 2014 році.

Але "притчею во язицех" стала історія з автобусами для ЛПЕ, взятими у лізинг.

Прострочений лізинг

Отже, що таке лізинг? Це особливий вид інвестиційної діяльності, за якого лізингодавець (у цьому випадку ТОВ "Богдан-Лізинг") купує у постачальника (автозавод "Богдан") обладнання (автобуси). Після цього за певну плату, на певних умовах і на певний термін здає його в оренду лізингоодержувачу (ЛПЕ). І все це має на увазі подальший перехід права власності лізингоодержувачу.

Спочатку Луцька міська рада взяла у лізинг в ТОВ "Богдан-Лізинг" п’ять автобусів. Загальна сума угоди разом з винагородою лізингодавця склала 2,7 млн грн. За ці автобуси місто розплатилося вчасно.

Потім було підписано масштабнішу угоду. ЛПЕ отримало 41 автобус 2007 року випуску. Їх вартість склала 11,736 млн грн. Винагорода ТОВ "Богдан-Лізинг" становила 6,976 млн грн. Загальна сума угоди – 18,7 млн грн. Частину вартості покупки було оплачено одразу, решту суми розбили на 60 місяців, тобто на п’ять років. Щомісяця ЛПЕ мало б сплачувати 195,6 тис. грн за лізингом.

ЛПЕ тим часом виграло конкурс на найбільш привабливі маршрути №№ 9, 9а, 15 та 15а і запустило на них нові "Богдани". Але вивести з кризи Луцьке підприємство електротранспорту не вдалося, стало ще гірше: людям не виплачували зарплату, працівники страйкували. У бюджеті грошей не вистачало, тому виплати за лізингом прострочили. Виникла заборгованість, яку мусили реструктуризовувати.

У договорі про реструктуризацію боргу, який було укладено в 2011 році, заборгованість становила 9 млн грн, де 6,1 млн грн – основний платіж. Загалом через порушення строків розрахунків КП "Луцьке підприємство електротранспорту" сплатило ТОВ "Богдан-Лізинг" штраф на загальну суму 1 млн 173,6 тис. грн. Повністю за ці "Богдани" місто розрахувалося лише 29 квітня 2016 року.

Однак це аж ніяк не завершення історії. Здавалось би, місто розрахувалося, тож може використовувати ці маршрутки на свій розсуд. Та автобуси в комунальну власність так і не передали. Виявляється, вони з 2008 року перебувають у заставі ПАТ "Український професійний банк" під кредитні зобов’язання ТОВ "Богдан-Лізинг", які станом на початок 2019 року не було погашено.

Читайте також: Аукціон небаченої щедрості: секретні угоди та махінації Богдана Шиби із луцькою землею

Неякісний "подарунок" від автозаводу

Але і це ще не все. Доки тривав процес розрахунку за автобуси, сам транспорт перетворився на металобрухт. І це при тому, що від’їздили маршрутки максимум сім років, а деякі й того менше – п’ять.

У 2013 році Володимир Гунчик, будучи віцепрезидентом корпорації "Богдан", в інтерв’ю газеті "Луцький замок" звинуватив ЛПЕ у тому, що автобуси не вберегли у належному стані безвідповідальні працівники.

"За три роки експлуатації всі автобуси фактично "вбиті". Тим часом ми поставили 150 автобусів такого самого класу в Київ, і треба подивитися, у якому якісному стані їх експлуатує "Київпас­транс". Порівняти із Луцьком – у нас техніка перетворилася на брухт, тому що не було закріплено відповідальних водіїв, не було госпрозрахунку", – переконував він.

Але на ЛПЕ називають іншу причину того, що ці автобуси стали так швидко непридані. Директор підприємства Володимир Пуц пояснює: моделі, які отримав Луцьк, мали недосконалу конструкцію як для міського транспорту. Вони були дуже дорогі і в ремонті, і в обслуговуванні, а ще використовували надто багато пального.

"З 46 отриманих автобусів 21 – це були "Богдани" моделі А 144 , які мали розхід пального 38-40 л. При такому розході вони не можуть працювати в бізнесі, бо неекономічні і явно збиткові. Вже тоді було відомо, що при такому розході пального їх не треба було брати. Але сталось як сталось. Їх взяли у лізинг, вони часто почали виходити з ладу з причини конструкції. Комплектація цих автобусів була різна: двигуни американські й англійські, коробки передач теж були імпортні. І люди були не навчені. Ці автобуси були дорогі в обслуговуванні, у запчастинах і не прижилися", – каже Володимир Пуц.

Запчастини до цих моделей виявилися дуже дорогими. Наприклад, деталі до гідророзподільника керма коштували на той час 1200 євро. Та й конструкція взагалі була неремонтнопридатна. Бо для того, щоб провести зварювальні роботи в певних місцях, де розташовані основні вузли ходової частини, треба було демонтовувати весь задній міст. Власне через таку складність проведення ремонтних робіт і високу вартість запчастин ці маршрутки й пропрацювали так мало – максимум п’ять-шість років, а деякі й того менше.

"Ці автобуси більше піходили для роботи на дальніх рейсах, а не для циклу загальноміських перевезень. Я вперше прийшов на ЛПЕ в 2010 році, і вже тоді, через два-три роки після придбання цих маршруток, близько 12 з них стояли під парканом. Сьогодні вони вже всі стоять, їх підняти важко. Запчастин нема, та й потреби. Який бізнесмен, що себе поважає, використовуватиме автобуси, що потребують таких затрат? Таких "Богданів" моделі А 144 немає в жодному місті України, крім Києва. Свого часу Київ теж їх взяв, але, по-моєму, давно позбувся. І жоден більше обласний центр їх не має. Луцьку, так би мовити, "пощастило". Я не знаю, яка на той час була потреба їх купувати, краще розвивали б електротранспорт, взяли б 10 тролейбусів і покрили б маршрути", – вважає директор ЛПЕ.

Він додає: згадані маршрутки було взято за договором, прив’язаним до курсу долара. Тож коли він з 5 гривень підскочив до 8, а потім ще й виплати прострочилися, міській казні це все довелося компенсовувати.

Читайте також: Бюджетний дерибан, договорняки і відкати: чим запам'ятався лучанам горе-мер Шиба

Офіційно збиткові

Після численних первірок, нарад і засідань комісій у міській раді таки визнали, що таке господарювання виявилося збитковим для ЛПЕ.

Ось що зазначила тимчасова контрольна комісія Луцької міської ради з питань діяльності Луцького підприємства електротранспорту в своєму звіті ще у 2011 році:

"Якщо проблему ефективності використання тролейбусного парку можна пояснити значними термінами експлуатації транспортних засобів (середній вік тролейбуса 22,4 року), то питання причин простою автотранспорту, що задіяний в режимі маршрутного таксі, залишається незрозумілим. Комісією було розраховано середню кількість днів роботи маршрутного таксі. Так, кількість відпрацьованих днів маршрутними таксі у 2009 році №9 та №9а (автобус "Богдан" А 069) коливається в межах від 210-250 днів (при середньому значенні 219 днів роботи за 2009 рік). Більш як 30% всіх маршрутних таксі працювали менш ніж 200 днів. Такі простої транспортних засобів, звичайно, впливають на розмір доходів підприємства. Крім цього, слід врахувати і той факт, що витрати (фінансові та амортизація) є постійними величинами і значною мірою впливають на фінансовий результат".

І ще одна красномовна цитата зі звіту депутатської комісії щодо ЛПЕ: "Аналізуючи питання причин збиткової діяльності ЛПЕ, із поданих документів можна зробити висновок, що така збиткова діяльність зумовлена діяльністю підприємства в сфері маршрутних таксі. Збитки від діяльності транспортних засобів, що задіяні в режимі маршрутних таксі, у 2010 році склали 3067,7 тис. грн, а прибуток від діяльності тролейбусів становить 431 тис. грн".

Такі неефективні господарські рішення призвели згодом до того, що ЛПЕ опинилося на межі виживання, а місто ледве не втратило комунальне підприємство з пасажирських перевезень.

Рятівник автозаводу і "піарні штучки"

Натомість в одній з передвиборчих статей на користь кандидата Богдана Шиби, коментуючи ситуацію з лізингом, автор зазначає: всі замовчують, що взяті в лізинг "Богдани" виконали свою функцію: протягом шести років возили пасажирів на маршрутах і давно "відбили" вкладені в них гроші". А сам Богдан Шиба в одному з інтерв’ю переконував: він вважає, що цим рішенням вдалося врятувати луцький автозавод від закриття.

"Завдяки цій програмі, що місто придбало перші 50 автобусів, було проведено реконструкцію заводу і він почав працювати. Отримали високооплачувані робочі місця 1600 лучан. Проєкт окупився за місяць. І казати, що в договорі щось не так було прописано…", – переконаний колишній мер.

Чому міський голова повважав, що міське комунальне підприємство, яке ледве виживало, може врятувати величезну корпорацію українського мільйонера (на той момент політика і бізнесмена, сьогодні – колишнього президента України, мільярдера Петра Порошенка) – так і незрозуміло. Більш того, незрозуміло й те, чим тут пишатися, бо Луцьку "втюхали" неякісний товар, який зіпсувався раніше, ніж за нього виплатили.

Зате ефект такого "господарювання" Богдана Шиби повною мірою відчуло місто вже через кілька років.

"У 77 млн грн (з них 50 млн грн – кредити, взяті в банківських установах, – ред.) обійшлися місту "піарні штучки", коли у бюджеті 30 мільйонів було зайвих. Крім того, для Луцького підприємства електротранспорту у лізинг було взято автобуси. 21 машина стоїть зараз під парканом і не їздить… Це рішення обійшлося підприємству електротранспорту в 19 млн грн. З міського бюджету 3 млн та ще 5 млн дали на зарплату, а це 27 млн. Як тільки взяли лізинг, усе полізло донизу і донині ми витягуємо підприємство", – розповідав у 2014 році Микола Романюк, який змінив Богдана Шибу на посту мера.

І ось цими досягненнями Богдан Павлович сьогодні пишається. Більш того – він знову хоче стати міським головою.

Читайте головні новини Волині та України також на нашій сторінці у Facebook