"Читаю деякі інтернет-видання, якщо їх так можна назвати і дивуюся логіці їх творців і власників. Очорнити, нагадити, спотворити інформацію, видаючи своє бажане за дійсне. Тихенько "пукати" і самим же винюхувати. Як кажуть, "який хазяїн-такі і слуги". Нічого в вас "писяки" не получиться. Мої вам вітання. Не дочекаєтесь".

(З персональної сторінки голови Волинської ОДА Володимира Гунчика в "Фейсбук").

Писяка і Пердун

Драма-феєрія про справжні бовтуни у 2 діях і 4 одмінах

(За мотивами п’єси Івана Карпенка-Карого "Підпанки")

Дієві люде

Пердун – вельможний пан, літ 60.

Писяка – його хазяйка, вік не визначений.

Степан – перший прибічник Пердуна, літ 45.

Аблакат сільський – рябий, товстий, червоний прикажчик, літ 45.

Лейба – шинкар, вік не визначений.

Потап – хлопець, наймит Пердунів, літ 40.

Петро – гетьман, літ 55.

Мордохай – пристав, літ 50.

Галя – молодиця, наймичка Писякина, літ 30.

Народ, дівчата, парубки, челядь двірська, охорона.

Діється в ХХІ столітті.

Ява 1  Одміна 1

Сільський вид. Улиця. На ній люде гомонять не по-нашому.

Пердун (дивиться на яйце проти світу): Може, воно нечисте? Може, бовтун? Бо там, усередині, моя сила захована на кінчику голки! А щось не те коїться...

Писяка (сплеснувши руками і грайливо поправивши спідницю на колінах): Та то все брехня! Галя казала, що Лейба божився – свіжі ці яйця, кури тільки на тому тижні знесли... Галю! (гукає).

В опочивальню хутчій убігла молодиця.

Писяка (до Галі): Напиши додому на стіні, що Вельможний пан перебуває у важливому відрядженні та вивчає можливість розгляду вирішення піднятих і розглянутих раніше питань порядку денного пріоритетного напрямку! І Потапа сюди поклич!

Галя крутнулася до дверей, де аж завіси рипнули. Натомість вигулькнув парубок Пердунів.

Пердун (почухавши лису голову): Що там челядь удома? Кажуть, кадрової смерті моєї не діждуться?! Смута назріває? До нового Вельможного пана вже лижі нагострили? І ти з ними, кажуть? Зізнавайся, чортів виплодку!

Потап: Вельможний пане! Всі знають – доки гетьман на троні, доки і Ви попід троном! То все дурне! Всі Вас шанують і поважають. Можна сказати, боготворять! А дехто навіть боїться більше чорта з табакерки... Бо не кожен, як Ви, похвалявся, що з самісіньким гетьманом, як треба, в один гроб ляже!

Пердун (звівши докупи брови): Писяко, це правда?

Писяка (припудривши носика): Аякже, аякже! Доки ми тут, на чужині, на курортах водичку (і не тільки) попиваємо, удома всі нас шанують більше власного життя! Не вірите, Аблаката сільського запитайте! Він по лісах, де бурштин, і вдень і вночі шастає, Вашим іменем повеліває, і з тими простолюдинами часом зустрічається…

Одміна 2

Пердун підвів догори вказівний палець, і замість наймита Потапа на порозі одразу виник Мордохай, якому звелів: Бий телеграму до Степана мого, мєнта колишнього і помічника першого, що на хазяйстві лишився, нехай там "зачистить" од мого імені всіх підозрілих та неугодних. Хай так і ставить питання: хто проти Пердуна, той проти гетьмана, а хто проти гетьмана, той проти України, а хто проти України, той яничар турецького султана!

Мордохай: Буде зроблено, мій повелителю!

Писяка (бундючно до Мордохая): Та йди вже, працюй! А тепер, мій Вельможний пане (до Пердуна звертаючись), подивися й почуй, як тебе вдома шанують!

На екрані в повний зріст виник Аблакат сільський із бурштиновим коміром на піджаку.

Аблакат сільський (трохи ніяковіючи і червоніючи, перебираючи пальцями з бурштиновими перснями): Відчуваю, що скоро один чиновник аж із самісінької Швейцарії має приїхати на наші землі! То він усю смуту затіває, потурає пліткам, що все в нас не так, і що всіх нас гетьман уже давно мав вигнати в три шиї і під три чорти… Кожному, хто вірить у ці бздури, Ваша ясновельможність, рекомендую на хвилинку включити логічне мислення, якого в них нема! Нехай побачать, що твориться в інших областях! Там – безвладдя і безнадія. А в нас, під Вашим мудрим керівництвом, скоро справді настане благоденствіє по-новому!

Писяка невдоволено зморщила брівоньки, але промовчала.

Аблакат сільський (зрозумів із пів погляду): І не було б таких великих успіхів на всіх фронтах і в тилу, пане Пердун, якби біля Вас не було також розкішної та цілодобово працюючої Писяки!

Пердун (гнівно): Бурштин бережеш у засіках, вражий сину?

Аблакат сільський (рябий, товстий, червоний) відрапортував: Всіма силами! А як треба, то будемо виділяти мішки гривеників на залучення приданих сил правоохоронців, які будуть здійснювати тотальний контроль! Від нас і піщинка не втече…

Писяка натиснула на пульт, і Аблакат сільський згас разом із екраном.

Її руки потягнулися до Пердуна, й той не опирався...

Ява 2  Одміна 3

Столиця. Вулиця банків. Апартаменти гетьмана.

Гетьман перебирає пошту. Натрапляє на якийсь папірець, підписаний першим прибічником Пердуна – Степаном із якоїсь Тмутаракані. Читає...

"Спішу повідомити, що Пердун зі своєю Писякою погрязли в плотських утіхах і наплювали на всі державницькі справи. А тут таке чвериться, що ні пером описати, ні в казці розказати! Бурштин копають. Вугілля не видобувають. "Шкільний автобус" купують. Шкіл не будують. Кажуть, що в усіх областях при Вашій високій гетьманській владі коїться казна що! Замість того, щоб із Швейцарії інвестиції залучати, паплюжать якогось чиновника, і вже погіршилися стосунки не тільки з тим чиновником, а й із самою Швейцарією, яка не може зрозуміти, до чого її конфедерація до наших чвар. Тому сигналізую, Ваша гетьманська величність, що пора вже Пердуна з Писякою кудись забрати. Я ж готовий Вам служити вірою і правдою до гробової дошки!".

Гетьман (гнівно і ясновельможно): Та скільки це все триватиме?! То один мене в гроб відправляє і сам хоче поруч вмоститися, то другий про гробову дошку мені нагадує… Зрада кругом, лукавство одне! Як ляпати, що заживемо по-новому, то всі охочі. А як плече підставити, то нема... Тільки попід ногами плутаються! Пердун? Із Писякою?! Смуту затіяли? Кепкують надо мною, обманюють у вічі, а за очі сміються над моєю душою, над моїм серцем, і грім Божий їх не побив?! Баста, підписую грамоту про відставку, годі вже... Нехай до самої пенсії Пердун самокати на заводі скручує. З Писякою разом!

Мордохай (терміново викликаний із провінції): Ось папір, ось перо, ось чорнило.

Петро (власноруч скріпивши заздалегідь написаний указ і звелівши всім забратися геть): То моя хата! А коли вам тісно, так ви йдіть собі звідціля!

Одміна 4

Містечковий вид. Улиця. Високий міст через колію. Минуло 3 дні.

Народ, дівчата, парубки юрбою стоять на морозі та дивляться в бік столиці. Серед них немає Потапа (наймита Пердунового) та Галі (наймички Писякової). Вони побралися та завбачливо залишилися на чужині за курортом доглядати.

І от через високий міст із валізами в руках та наплічниками за спиною спочатку вигулькнула голова худої високої Писяки, а за нею побачили й кордуплястого Пердуна.

Пердун (до Писяки): Куди нам далі йти, серденько? Простувати до насидженого кубла чи повертати ліворуч, на завод самокатів?

Та ніхто не обізвався на ці слова. Пердун покрутив головою і побачив, що Писяка щезла. З усіма валізами та наплічниками, повними всякого добра.

Пердун (сам до себе): Так і тоді було, як частував ту кляту дівку, а в мене чоботи і кобеляк поцупили... Досі нема, наче корова язиком злизала…

Писяка (здалеку): Сказано, чиновний чоловік, не то що простий шляхтич: ще й чорти навкулачки не бились, а він схопиться і гасає по хазяйству! Тільки хазяйства вже в нього нема, а від гетьмана їде новий чиновний чоловік. Цур тобі, старий дурню! Скільки буду нюхати твої бздуни попід ковдрою?! Молодшого знайду!

Пердун (перетоптуючись із ноги на ногу), хотів було прошмигнути просто, але невсипущий Мордохай за наказом першого прибічника Степана, завернув його на прохідну заводу самокатів. Там хутко зачинили та опечатали браму стійла, щоб не виліз, бува.

А от челядь двірська залишилася там, де недавно воссідав Пердун. Писяка, Степан і навіть Мордохай із Лейбою вже радо вітали нового Вельможного пана... Аблакат сільський навіть устиг припхатися з лісу і зняти з себе піджака з бурштиновим коміром та передарувати новому хазяїну. Всі клялися в вічній вірності цьому, і проклинали того, що був.

Лейба (потираючи руки): А підсунув я тому Пердуну, все-таки, старі яйця... Справжні бовтуни!

Завіса.

Дисклеймер.Усі персонажі комедії є вигаданими і будь-який збіг із реально живими або з особами, які колись жили, зокрема, з головою обласної державної адміністрації Володимиром Гунчиком та його найближчим оточенням, є випадковими і не мають з ними нічого спільного.

''Історія повторюється. Вам ці персонажі нікого не нагадують з сучасних ''хероїв''?''.