22 травня 2014 року на Волинь прийшла страшна звістка про перші бойові втрати 51-ої бригади під час проведення АТО.  

Читайте також: Луцька делегація вшанувала пам'ять волинських воїнів, що загинули під Волновахою

Уранці між 4 та 6 годинами 22 травня 2014 року блокпост №10, що розташовувався у Волноваському районі Донецької області, був атакований проросійськими сепаратистами "ДНР". Терористи під'їхали на інкасаторських машинах, та почали несподіваний масований обстріл із вогнепальної зброї, у тому числі з кулеметів, мінометів, РПГ, ПЗРК. В результаті обстрілу здетонував боєкомплект в одній з бойових машин, що призвело до збільшення людських втрат внаслідок вибуху. У цьому бою загинули 16 бійців 51-ї бригади. Згодом в госпіталі від поранень помер 17-й боєць, пише "Волинь. ua".

Волинь пам’ятає своїх синів...

Майор Леонід Полінкевич

 

Народився Леонід Полінкевич 19 вересня 1983 року у селищі Колки. 

Зі слів солдатів, Полінкевич єдиний із офіцерів, хто перед відправленням на Донбас повідомив бійців, куди відправляється їх підрозділ.

10-й блокпост в районі залізничної станції Велико-Анадоль був складним у багатьох відношеннях, і тому на ньому особисто перебував командир 3-ї батальйонно-тактичної групи майор Леонід Полінкевич. Увечері напередодні трагедії Полінкевич об'їхав на командирському УАЗику блокпости і повернувся на 10-й. Майор планував ужити всі заходи безпеки та віддав наказ двом снайперам заступити у секрети. Інші накази він не встиг віддати: несподівано зі штабу бригади приїхало два старші за Полінкевича за званнями офіцери. Вони, аби не дратувати місцевих, наказали солдатам скласти всю зброю поміж наметами та накрити її плащ-накидками. Незабаром прийшли місцеві мешканці, з якими офіцери і солдати сіли навколо багаття. Майор був проти цих посиденьок, але вдіяти нічого не міг. Разом з водієм він пішов спати до УАЗу, що стояв при дорозі. Зі слів очевидців, хоча українські військовослужбовці пробували налагодити контакт із місцевим населенням, у село солдатів не пустили, і вони вимушені були ночувати просто неба.

Ближче до півночі місцеві мешканці, як по команді, звелись на ноги та пішли. Військові залишились самі та розійшлись по наметах.

Уранці між 4 та 6 годинами 22 травня 2014 року цей блок-пост був атакований проросійськими сепаратистами ДНР із загону Безлера, які під'їхали до позицій української армії під виглядом інкасаторських машин, та почали несподіваний масований обстріл із вогнепальної зброї, у тому числі з кулеметів, ПЗРК. Першими загинули майор Полінкевич з водієм – їх розстріляли сплячими прямо в УАЗі.

Готовими до несподіванки виявились лише ті двоє снайперів, яких Полінкевич відправив у секрети. Вистрілявши весь боєкомплект, снайпери відійшли у "зеленку".

Залишились батьки Олександр Олексійович і Галина Андріївна, сестра Світлана, дружина Ірина та 5-річна донька Олександра.

28 травня Леоніда Полінкевича поховали у рідному селищі Колки.

4 червня 2015 року Указом Президента України за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, нагороджений медаллю "Захиснику Вітчизни".

Читайте також: У Луцьку попрощалися із загиблим бійцем АТО (відео)

Солдат Микола Бондарук

 

Народився Микола Бондарук 5 квітня 1991 року в селі Заріччя Володимир-Волинського району. Восени 2014-го збирався одружитися.

Призваний до Збройних сил за частковою мобілізацією 10 квітня 2014 року. Солдат, навідник 3-го механізованого батальйону 51-ї окремої механізованої бригади, м. Володимир-Волинський. З весни 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України.

Удома у загиблого воїна залишились батьки Петро Віталійович і Оксана Вікторівна, старша сестра Наталя та наречена Ірина.

Похований 27 травня на кладовищі у рідному селі Заріччя.

4 червня 2015 року Указом Президента України за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, нагороджений медаллю "Захиснику Вітчизни".

Солдат Віталій Ліщук

 

Народився Віталій Ліщук 14 травня 1986 року в селі Зоря Володимир-Волинського району. 

З початком російської збройної агресії з села Зоря мобілізували одинадцять чоловік, Віталія Ліщука в списках не було, хоча він і відслужив в армії. Разом із своїм товаришем він на початку березня 2014 року пішов до військкомату добровольцем.

Солдат, навідник 3-го механізованого батальйону 51-ї окремої механізованої бригади, м. Володимир-Волинський. Проходив підготовку на Рівненському полігоні, 3-го травня побував удома, після чого відбув на Схід України у Донецьку область.

Віталій був серед чотирьох солдатів, які згоріли в підірваній ворогом бойовій машині піхоти. Його ідентифікували за залишками форми та військовим квитком, який частково вцілів, ховали у закритій труні.

Удома залишилась мати Марія Іванівна та три сестри.

27 травня Віталія поховали на кладовищі рідного села Зоря.

4 червня 2015 року Указом Президента України за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, нагороджений медаллю "Захиснику Вітчизни".

Старший сержант Олександр Артемук

 

Народився Олександр Артемук 11 вересня 1977 року в Ковелі. 

Під час Революції Гідності неодноразово відвозив матеріальну та грошову допомогу майданівцям, а після оголошення в Україні часткової мобілізації сам прийшов до військкомату, щоб дізнатися умови мобілізації, і незабаром отримав повістку. Рідні та друзі Олександра відмовляли його від призову до війська, тим більше, що в сім'ї у нього було троє неповнолітніх дітей, але він відповів: "Якщо я не піду, ви ж самі мене поважати не будете".

Старший сержант, командир відділення 3-го механізованого батальйону 51-ї окремої механізованої бригади, м. Володимир-Волинський.

Удома у загиблого воїна залишились батьки, дружина Валентина та троє дітей.

Похований Олександр Артемук на кладовищі у рідному місті Ковелі.

Указом Президента України № 311/2015 від 4 червня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений медаллю "Захиснику Вітчизни" (посмертно).

Заступник командира бойової машини Дмитро Йовзик

 

Народився Дмитро Йовзик у місті Луцьку. 

Після початку часткової мобілізації навесні 2014 року Дмитро одним з перших був призваний Луцьким МВК.

Заступник командира бойової машини — навідник-оператор БМП 3-го механізованого батальйону 51-ї окремої механізованої бригади, м. Володимир-Волинський.

Колеги купили Дмитру бронежилет; на той час його серед живих вже не було.

У Дмитра залишились мати, брат і дружина.

За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, відзначений – нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» (27.06.2015, посмертно).

За жертовну любов до своєї Вітчизни, відданість, доблесть і звитягу, нагороджений відзнакою 51-ї ОМБр "За мужність та відвагу" (посмертно).

Читайте також: "Тих, хто чинив опір – вбивали", – війна на Донбасі очима підлітка

Солдат Михайло Грицюк

 

Народився 1984 року в селі Риковичі Іваничівського району, походив із багатодітної родини, де був старшим сином. 

З початком російської збройної агресії призваний до збройних сил за частковою мобілізацією 8 квітня 2014 року.

Солдат, розвідник 3-го механізованого батальйону 51-ї окремої механізованої бригади, м. Володимир-Волинський.

27 травня Михайла поховали на кладовищі села Милятин.

У загиблого воїна залишились мати, брати, дружина Олеся та двоє дітей — дворічний син Олексій, та дочка Анастасія, яка народилася лише за тиждень до мобілізації батька.

4 червня 2015 року Указом Президента України за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, нагороджений медаллю "Захиснику Вітчизни".

Солдат Володимир Зарадюк

 

Народився Володимир Зарадюк 14 липня 1991 року в селі Кульчин Ківерцівського району. 

З початком російської збройної агресії призваний до збройних сил за частковою мобілізацією в першій хвилі.

Солдат, кулеметник 3-го механізованого батальйону 51-ї окремої механізованої бригади, м. Володимир-Волинський.

27 травня з Володимиром та трьома бойовими товаришами, які загинули разом із ним, прощались у Луцьку. Володимира поховали на кладовищі рідного села Кульчин.

Удома у загиблого воїна залишились лише батьки, у яких він був єдиним сином. Мати Володі передчасно померла через два роки після смерті сина.

4 червня 2015 року Указом Президента України за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, нагороджений медаллю "Захиснику Вітчизни".

Солдат Віталій Махновець

 

Закінчив 9 класів луцької ЗОШ № 17, вчителі радили йому продовжити навчання і вступати до вищого навчального зак.

З початком часткової мобілізації 8 квітня 2014 року Віталію прийшла повістка з військкомату. Після навчань на полігоні його підрозділ відправили на Схід.

Солдат, гранатометник 3-го механізованого батальйону 51-ї окремої механізованої бригади, м. Володимир-Волинський.

Поховали 27 травня 2014 року на центральній алеї міського цвинтаря Луцька в селі Гаразджа.

Без Віталія лишились мама Марія Юріївна, сестра Ольга та наречена.

За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, відзначений — нагороджений медаллю "Захиснику Вітчизни" (27.06.2015, посмертно).

За жертовну любов до своєї Вітчизни, відданість, доблесть і звитягу, нагороджений відзнакою 51-ї ОМБр "За мужність та відвагу" (посмертно).

Солдат Володимир Прокопчук

 

Народився Володимир Прокопчук 2 березня 1991 року в Луцьку. 

З початком російської збройної агресії проти України був мобілізований до лав Збройних сил України Луцьким МВК. Його батько, який служив у Радянській Армії в Афганістані, попросив, щоб в армію мобілізували його, а не сина, але йому відмовили. Проте син сказав, що у будь-якому випадку пішов би в армію добровольцем.

Солдат, механік-водій 3-го механізованого батальйону 51-ї окремої механізованої бригади, м. Володимир-Волинський. Спочатку служив у Володимирі–Волинському, згодом батальйон три тижні пробув у Рівному, і після дводенної відпустки лучанин вирушив на Схід.

Поховали 27 травня 2014 року на центральній алеї міського цвинтаря Луцька в селі Гаразджа.

Удома у Володимира Прокопчука залишились батьки та молодший брат Юрій. Одружитися полеглий воїн не встиг, планував весілля на осінь.

4 червня 2015 року Указом Президента України за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, нагороджений медаллю "Захиснику Вітчизни".

За жертовну любов до своєї Вітчизни, відданість, доблесть і звитягу, нагороджений відзнакою 51-ї ОМБр "За мужність та відвагу" (посмертно).

Читайте також: "Волноваха навік вкарбувалася в історію Волині", – Ірина Констанкевич

Солдат Павло Попов

 

Народився Павло Попов 30 червня 1991 року в Нововолинську. 

З початком російської збройної агресії призваний до збройних сил Володимир-Волинським ОМВК за частковою мобілізацією в першій хвилі наприкінці березня 2014 року.

Солдат, стрілець-помічник гранатометника 3-го механізованого батальйону 51-ї окремої механізованої бригади, м. Володимир-Волинський.

Удома у загиблого бійця залишились мати Алла Григорівна та сестра Тетяна, батько майбутнього героя помер, коли Павлу Попову виповнилось лише 12 років.

Похований Павло Попов на кладовищі у рідному місті Нововолинську.

4 червня 2015 року Указом Президента України за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, нагороджений медаллю "Захиснику Вітчизни".

Читайте головні новини Волині та України також на нашій сторінці у Facebook