Ось уже другий рік на держпідприємстві «Волиньвугілля» практично не бачать генерального директора Анатолія Заболотнього. Він хворіє. Є стос лікарняних листків. Про це пишуть журналісти Нововолинська Ділового.

Є й наказ №116 к-к від 20.08.2013 р., підписаний галузевим міністром:  розірвати контракт із Заболотнім та звільнити його з посади (за неефективне використання фінансових ресурсів), щойно в нього закінчиться термін дії листка непрацездатності. 

Наказ щодо звільнення Заболотнього видав Едуард Ставицький — отой, що вдома у сейфі півцентнера золота тримав. Сам він фінансові держресурси використовував дуже ефективно! Там у другому сейфі ще 5 мільйонів доларів виявили — місяць тому, під час обшуку...

Але ми про Заболотнього. Рівно 2 роки тому його призначили в.о.гендиректора ДП «Волиньвугілля». Невдовзі перепризначили — вже повноважним «генералом». 

Восени того ж року Анатолій Григорович балотувався в народні депутати на Львівщині від Партії регіонів. Набрав менш як 3% голосів. Згідно з декларацією про доходи за 2011 рік, поданою до ЦВК, Заболотній не мав ані рахунків у банках, ані машини, ані гаража, ані особняка — лишень квартиру на 62 кв.м  та земельну ділянку площею 5,5 тис. кв.м. Ну, і пристойну пенсію.

Мешкає 63-річний «генерал» у Сокалі. Є кандидатом технічних наук, автором численних наукових статей і винаходів, а також героєм документальної повісті «Бути людиною». Має потужний виробничий і управлінський досвід, стратегічне інженерне мислення. Заслужений шахтар України. Один із найсильніших гірників, які керували «Волиньвугіллям» (а директорів  тут — після відставки засновника об'єднання Леоніда Гочачка — змінилося чимало).  

До слова, Заболотній «генералив» тут і у 2007-2008 роках. Доклав тоді багато зусиль до успішної роботи шахти «Бужанківська», дуже серйозно дбав про технічне переоснащення інших копалень.


Однак його оборудка з придбанням корпоративних прав на недобудований пансіонат у Трускавці викликала чимало розмов і підозр. Адже «Волиньвугілля» сплатило за пакет акцій 12 мільйонів гривень! Хоча мало тоді, у 2008-му, такі борги, що мусило продати будівлю навчально-курсового комбінату в центрі Нововолинська... 

Гадаю, трускавецька авантюра була результатом залаштункових домовленостей столичних чи донецьких гравців. У кулуарах подейкували про причетність Сергія Тулуба (міністра вугільної промисловості у 2006-2007 рр.) Тіньова система була жорсткою, безжально-вертикальною (Гочачка, приміром, прибрали з посади за… неправильну партійну орієнтацію). А Тулуб лишався вельми впливовим гравцем і після уходу з міністерства.

Хай там як, а «дядечком для биття» в непрозорій історії з трускавецьким пансіонатом  виявився Заболотній. Проти нього дружно об'єднались і чиновники Нововолинської міськради, і терком шахтарської профспілки в особі Юрія Калістратова. Інтереси профспілкових ватажків (засвітитись у боротьбі за права простих роботяг і залишитись на своїх непильних посадах після перевиборів) збіглися з інтересами "батьків міста" (вивільнити генеральське крісло для свого). 

У липні 2008-го шахтні профлідери зненацька, як по команді, прозріли, осміліли й влаштували робітничі збори, де від імені трудових колективів висловили Заболотньому недовіру. Одне таке викривальне видовище я спостерігала на «Бужанській». Приїхали туди Калістратов і котрийсь із «батьків міста». Стояв перед людьми й Заболотній. А він не оратор — аж ніяк. 

Від тих зборів лишилось двояке враження. Ніби палкі промовці все кажуть правильно, але їхній «народний протест» зрежисований у кабінетах.

Після Заболотнього у крісло «генерала» сів Петро Солонинка. На його кандидатурі чомусь особливо наполягали у кулуарних переговорах із облдержадміністрацією та мінстерством нововолинський голова Сапожніков і його перший заступник Рожелюк.

Однак не засидівся в тому кріслі й Солонинка. Кадрова кадриль на ДП «Волиньвугілля» давно вже стала анекдотичною.  Солонинку, Костика й Заболотнього у цю річку заводили двічі. Зміщали з посади, а потім знову ставили. І знову знімали... 

Отже, у серпні 2008-го Заболотнього звільнили. Тривалий час про нього не було чути.  Та, здається, його «генеральський» рекорд так і лишився неперевершеним. Найкращих показників із видобутку й реалізації вугілля було досягнуто саме під керівництвом Заболотнього — у 2007-му та першому півріччі 2008-го. Тоді на-гора видавали по 1697 тонн на добу, а в окремі дні — і по 2200 тонн.

Тож цілком логічно, що 13 квітня 2012  р., звільнивши чергового «каліфа на годину» —  Олександра Онопрієнка, міністр Юрій Бойко довірив волинське вугільне об'єднання Анатолію Заболотньому.
 

У березні 2013-го гендиректор Заболотній захворів. У відділі кадрів ДП є аж 7 його лікарняних листків — по 12 липня включно. Далі зацитую листа в.о.гендиректора Миколи Клюки тодішньому міністру енергетики й вугільної промисловості Ставицькому:

«Після закінчення дії листків непрацездатності з 13.07.2013 р. по даний час Заболотній А.Г. на роботу не виходив, на підприємстві не з'являвся, жодної інформації про своє місцезнаходження не надавав. Будь-яка інформація щодо його перебування на лікарняному після 13.07.2013 р. відсутня.

Таким чином, відсутність факту виходу Заболотнього А.Г. на роботу після закінчення терміну дії листка непрацездатності унеможливлює виконання Вашого наказу про звільнення Заболотнього А.Г.

Водночас відсутність на робочому місці без поважних причин не може розцінюватись інакше як прогул, що продовжується з 13.07.13 р., внаслідок чого виникають підстави звільнення працівника (керівника) за п.4 ст.40 КЗпП.

Прошу Вашого реагування для вирішення питання перебування на займаній посаді Заболотнього А.Г.»


Листа було надіслано 18 лютого 2014 р. Саме того дня у центрі Києва почалася кривава бійня, а Ставицький поквапливо збирав валізи й набивав зливками золота та пачками банкнот свої сховки. Потім прийшла нова влада, звільнила корумпованого міністра, відкрила щодо нього кримінальне провадження й оголосила Ставицького в розшук.

А на ДП «Волиньвугілля» так і лишилася цілковита непевність. Є «генерал», який понад 13 місяців фактично не працює. Є в.о.гендиректора, якому оце «в.о.» заважає діяти активніше й рішучіше. 

І є держпідприємство, яка згасає на очах у цілої Волині. Врятувати його можуть лише рішучі і консолідовані дії — не лише керівництва ДП і міністерства, а й шахтарських активістів. Утримати «Волиньвугілля» від краху можуть і шахтарські профспілки, але в Нововолинську вони вкрай потребують перезавантаження.

Наостанок скажу, що мені нагадала ця історія. Колись Заболотній, ще за першого генеральства,  вирішив звільнити директора однієї з шахт — Михайла Гарбузюка. Але той зненацька захворів і назбирав цілу колекцію лікарняних. Недуга тривала багато місяців, про неї в місті вже ширились чутки й анекдоти… Та щойно зняли самого Заболотнього, сталося чудесне зцілення. Директор шахти вмить одужав і став до праці.

До чого я веду? Та дуже просто. ДП «Волиньвугілля» — це долі 3430 працівників та їхніх родин. І хтось має взяти на себе тягар відповідальності за них і за подальшу роботу волинських шахт. Якщо керівник шахти чи гендиректор об'єднання думають не про це, а про свої особисті інтереси чи вигоди, то за всієї поваги до їхніх заслуг — з ними треба розпрощатися.

Контракт із Анатолієм Заболотнім укладено з 1 червня 2012 по 31 травня 2015 року. Зарплатня «генерала» за контрактом — це посадовий оклад у розмірі понад 11 тисяч (із 1 жовтня 2012 р. — 12730 гривень ) + премія 50% від нарахованого окладу + надбавка 50% за інтенсивність праці + надбавка 20% за звання «Заслужений шахтар» + доплата 15% за науковий ступінь кандидата наук.

Із 13 липня 2013 р. зарплатню Заболотньому, зі слів в.о.гендиректора Миколи Клюки, не нараховують.  

Щиро зичу Анатолію Григоровичу одужання й доброго здоров'я.  Але об'єднанню зараз потрібен ефективний і повноважний керівник.

А ще потрібне якнайвідвертіше обговорення проблем та перспектив ДП у кваліфікованому шахтарському середовищі. Мозковий штурм, дебати за круглим столом  - і прицільна увага з боку ЗМІ та громадськості міста.