Минулого тижня з Дніпропетровська до Луцька спеціальним автомобілем доставили п'ятьох живих свідків і учасників трагічних подій 22 травня під донецьким містечком Волноваха. Усі вони отримали поранення внаслідок нападу терористів, а зараз, на щастя, їхньому життю уже нічого не загрожує. «Віснику+К» вдалося поспілкуватися з частиною хлопців, завітавши до Луцького військового госпіталю.

Як розповів його начальник госпіталю Олександр Хоменко, він сам проявив ініціативу з перевезення волинян на лікування поближче додому. Мовляв, біля своїх родин пацієнти одужуватимуть швидше. Для цього підшукали спеціальний автомобіль і разом з бригадою медиків з Луцького військового госпіталю відправили до Дніпропетровська. Вдалося забрати п'ятьох волинян, які постраждали відносно легко. Четверо мають осколочні поранення у спину та сідниці від мінометів, один - кульове у передпліччя.

За словами Олександра Хоменка, нині усі перебувають на другому етапі лікування. Кулі та осколки з волинян переважно повиймали ще дніпропетровські медики. У Луцьку ж уже проводили висічення тканин, які пошкоджені енергією удару і нагноюються. Це традиційна практика лікування вогнепальних поранень. Також з хлопцями постійно працює психолог.

Про події 22 травня і що передувало їм розповіли Володимир Мельничук, Андрій Федоришин та В'ячеслав Сіренко. Вони винуватять у тому, що сталося, занадто м'яких командирів та вище командування. Останнє, вважають, взагалі не мало використовувати їхню частину в антитерористичній операції. Адже на полігоні військових готували до класичної війни.

Ще під час встановлення блокпоста під Волновахою виникло багато труднощів. Як розповідає Володимир Мельничук, мешканці селища Ольгінка, біля якого зупинилися військові третього батальйону 51-ої окремої механізованої бригади з Володимира-Волинського, із самого початку заважали його облаштуванню. Заборонили рити окопи у полі.

- Треба було нікого не слухати і самим окопатися, - перериває розповідь Володимира В'ячеслав. - Усе тоді було б інакше. Наприклад, нам роздали гранати Ф1. Коли нас атакували, ми навіть не могли їх використовувати, бо самі ж без окопів потрапили б під осколки.

Навіть приїзд двох підполковників зі штабу бригади у переддень розстрілу не змінив ситуацію. Командири так і не проявили необхідної твердості. Місцеві мешканці продовжували втручатися у справи військових. Навіть БМП та автомобілі доводилося кілька разів переставляти на вимогу жителів селища. Аби зняти напругу волиняни дозволяли місцевим фотографувати дітей на «броні». Як наслідок, військові опинилися у незручній, з бойового погляду позиції - у придорожньому рівчаку, а бронетехніка стояла таким чином, що сама себе блокувала. Ну і останній штрих, за який треба уже спитати у керівництва АТО, - на блокпосту не було міліціонерів, які б мали право зупиняти автомобілі. Тож терористи зі зброєю спокійно їздили поблизу позицій військових і накопичували свої сили. Фактично, шансів на нормальну оборону у наших хлопців не було.

Напад стався у пів на п'яту ранку 22 травня. В'ячеслав якраз був на посту. Сам зізнається, що йому ще пощастило, адже більшість вартових одразу «зняли» снайпери, які стріляли з двох боків. В'ячеслав встиг зістрибнути у рівчак і навіть спробував відстрілюватися. Далі у хід пішла більш важка зброя. Багатьох куля настигла у сні. Спершу нападники завдали удару по офіцерському намету і чомусь по двох санітарних машинах. Поле бою повністю прострілювалося з усіх боків. М'ясорубка тривала не більше 15 хвилин, але уникнути поранень вдалося лише кільком бійцям.

Володимир зізнається, що терористи пожаліли поранених, адже кілька хвилин після нападу зачищали територію, збираючи зброю. Вони розмовляли російською. Поранених не добивали, хоча підходили до кожного. Хотіли забрати два БМП, але ті не заводилися, тож терористи вкинули всередину гранати і підірвали їх.

Андрій Федоришин каже, що буквально одразу після розстрілу до місця подій почали стягуватися мешканці Ольгінки, ніби уже знали, що тут відбулося. Нарешті вони таки виявили співчуття, і більшість поранених саме вони доставили у лікарні.

Під час спілкування з журналістами мобілізовані волиняни нерідко на камери кажуть, що просто не готові захищати Україну зі зброєю. Ті ж, хто бажає виконувати свій обов'язок, хочуть мати за спиною надійних бойових побратимів, а не боятися за те, що їм у спину вистрілить хтось з підпилих співслуживців або просто засне на варті. На жаль, з дисципліною ситуація у частині не найкраща. Ще під час мобілізації журналісти неодноразово відзначали, що окремі «призовники» прямо на пункт збору приходили напідпитку.

Читайте також: Генерали хочуть знищити докази причетності до трагедії під Волновахою, - ЗМІ