На сторінках інтернет-видання Волинська правда з'явився лист за підписом відважних козаків, в якому у віршованій формі описано події, що дуже збігаються з подіями у Луцьку. Більше того, герої у ньому, вочевидь, мають своїх прототипів у міській владі. Думаємо, що його зміст буде цікавим і нашим читачам, тож подаємо текст без правок та мовою оригіналу. 

У новенькому конверті, через руки поштаря, штири аркуші затерті надіслали до Царя. Хай читає вседержитель про щасливі будні людські, як радіє кожен житель, що він мешкає у Луцьку. Щире слово і правдиве ще й подяка ось така – то емоцій щедра злива до М.Я. Раменяка:

– Пишуть вам прості лучани, вдячні всі за світлий день, коли сонце вранці встане – вам співаємо пісень. Ваша ініціатива посилать до нас лучі: ми живемо всі щасливо, мов на тепленькій печі. Тільки сонечко не гріє в трубах зимну рідину, кожен з нас давно вже мріє про гарячу дивину. Травень згадуєм із цвітом і з приємним кип’ятком, нам прислав тепленьке літо городський міськвиконком. В цьому ваша є заслуга, бо на плечах голова, вас ми маємо за друга, вам – подячнії слова. 

У відсутності водички є нам користь і резон, бо з холодною п’янички краще гонять самогон. Холодильна установка брагу в спирт переганя і виходить все так ловко, первак капає щодня. А холодною водою спирт розбавимо в момент і травневою росою шлемо меру комплімент.

Особливе вам спасибі від лучанки Катерини, що зробила вірний вибір і вродила нам дитину. Тільки чорне, наче нічка, народилось хлопченя, темна в нього дуже пичка, одним словом – негреня. Чоловік тієї жінки був чотири дні у стресі, взяв дитиночку-вуглинку й розібрався у процесі. Лікар мудро професійно все розставив на місця: усе сталось не стихійно – не помили ви…кінця. Не було водички в крані, а нагріти було лінь, ви з жоною на дивані спрацювали на тінь-тінь… Непомитий ваш мутатор хай приймає вся рідня, ви є справжній біо-тато, хоч дитина – негреня.

Дали довідку в роддомі, штампи, підпис і печать, аргументи всі вагомі, їх сприймає Катя-мать. Хоче меру благодарность написати у міськраду, вийшло все правдиво й гарно, краще мамі вже не нада. Тільки в метриках хлопчину записала чомусь Білом, мабуть є на те причина, бо на чорне каже «біле».

Є із кого приклад брати і продовжувать почин – є у місті біла мати, є у мами чорний син.

А щоб далі не плодити негритосів в древнім місті, усіх хочуть нас помити (є такі приємні вісті). Влада після літа й спеки всіх запросить на майдан і помиє всіх із глека: чи то пані, чи то пан. Правда, для жінок джакузі приготує голова, всіх лучанок по заслузі сам із шланга полива…Хто з колишніх комсомолок та й зберіг свого квитка – буде мити спину голу колишній власник партквитка. Всіх на чисту тягне воду ще й на теплу, як колись, всім гарантія свободи, щоби мрії всі збулись.


Щира дяка вам отдєльно за тепло на люту зиму, за розпродані котельні, за вогонь, котрий без диму. Ми за газ платили, ніби там впаяли нам борги, сидимо тепер без хліба, самі собі вороги. Знаємо ясну причину наших праведних проблем, винні в бідах всі мужчини, терпимо за тих нікчем. Ви ж спиртне заборонили продавать в вечірній час, отож наші всі дебіли стали нюхати той газ. Очманіють, соловіють, наче справжні барани, а борги за газ міцніють, хоч бери й продай штани.

Вам коня дали навзаєм, на халяву, просто так, зветься коник той «Хюндаєм», а ви справжній там козак. Роз’їжджаєте по місту, по дворах і по мостах, щоб було усюди чисто, всі стояли на постах. Хай так буде і надалі, хай жує конячка сіно, вам дадуть за це медаля а нам пива в «Буратіно». Треба жити економно, гривню вміло берегти, поважаєм вас за скромність, за оновлені мости. Бо найкращий жовтень місяць, для ремонту всіх доріг, розчин із асфальтом місять бо вже вибори вгорі.По оновлених дорогах на заправленій «Сонаті» будем мати ми всі змогу жити так, як ви, у златі. Ми зазначим в бюлетені щиру істину просту: все у жовтні нам до фєні, як кататись по мосту! Бо було там справді тісно і вибоїни-рови, славим голову ми прісно, що дороги обновив!

Покататись по дорогах можна навіть без дівок, бо заправитись є змога із труби концерну «Вок». Там Альонка Галамута заправляє справжній бал, тато в неї пише круто, майже, як регіонал. Гонорари гне високі, наче біглий наш гарант, вижима зі слова соки, бо у нього є талант. Слово праведне і щире варте слави за діла, хай звучить воно з ефіру, переконує вола. Бо воли, худібка щира, все життя несуть ярмо, та приходить враз зневіра, як свій голос віддамо. А у яслах (там де сіно) вітер свище, як колись, йди, батраче, в «Буратіно», за останній гріш вколись… Хтось будує хату й віллу, все принаймні, гарно ззовні – а воли б і не ревіли, якби ясла були повні.