Прикриваючись європейським досвідом, Яценюк і нардепи неначе навмисно наступають на старі граблі - пише ТСН.

У середині липня Верховна Рада проголосувала скандальний закон, який поверне в Україну відеофіксацію порушень ПДР і так звані «листи щастя». Прихильники закону виправдовують його необхідність тим, що він, по-перше, повинен знизити аварійність на дорогах і побороти пов'язану з цим корупцію, а по-друге, це загальноприйнята європейська практика, а ми ж до Європи прагнемо.

З першого погляду такі аргументи здаються вагомими. Але тут варто згадати, що кілька років тому українські депутати вже приймали схожий закон про відеофіксацію порушень на дорогах, який на практиці виявився абсолютно провальним. І тепер складається таке відчуття, що парламентарії, голосуючи за кабмінівський законопроект, наступають на ті ж граблі, оскільки в новому документі Арсеній Яценюк хоч і пропонує «пряники» у вигляді штрафних балів, але не уникає старих помилок.

За словами адвокатів, на ділі ми отримаємо і плутанину з реальними суб'єктами правопорушення і неоране поле для все тієї ж корупції. У першому випадку мова йде про те, що «листи щастя» з постановами про штрафи у разі автофіксації порушення будуть приходити не водієві, який був за кермом і порушив правила, а власнику авто. У цьому випадку експерти пропонують згадати про те, що в Україні безліч автомобілів продаються «за дорученням», а крім того, існує проблема нелегальних авто-двійників, які їздять з фальшивими документами і номерами, як у справжнього автомобіля такої ж моделі. Природно, що листи будуть приходити власнику зареєстрованого автомобіля.

Правда, на відміну від закону-попередника, новий документ передбачає, що в листах щастя не буде міститися фото з фактом порушення. У ньому буде посилання на сайт, де власник авто може переглянути відеозапис або фото з місця подій. І якщо за кермом знаходиться інша людина, то власник може оскаржити постанову. Проте адвокати нарікають, що необхідність доводити свою невинність у суді попросту зневажає презумпцію невинності. Говорячи про корупцію, варто відзначити той факт, що закон значно розширює повноваження співробітників МВС. Окрім можливості стягувати штрафи прямо на місці правопорушення, вони також можуть запросто позбавити водія прав без судового розгляду.

«Постанова про позбавлення права керування транспортним засобом набирає чинності з дня її винесення», - йдеться у новопридбаною частині статті 291 Кодексу про адміністративні порушення. Можна припустити, що в такій ситуації водії можуть піти на чималі витрати заради збереження прав, і навіть самі поліцейські не можуть дати гарантію, що жоден із співробітників реформованого підрозділи МВС не спокуситься на хабар і не закриє очі на порушення. Новий закон Рада проголосувала 14 липня. Документ на даний момент поки ще не підписаний і, відповідно, не набрав чинності. Тим часом ТСН.ua попросив адвокатів оцінити ймовірні небезпеки, які він може приховувати.

Адвокат Вадим Володарський : - Ідеї цього закону потрібно ділити на два розділи: те, що на поверхні, що розпіарити, і те, що вони туди ввели під цією димовою завісою. Те, що розпіарити - це та сама відеофіксація порушень і штрафні бали. Але при цьому тут абсолютно не враховується той момент, що основний принцип цього механізму - це те, що суб'єктом цієї відповідальності буде не водій, а власник транспортного засобу. А на рахунок цього у нас є рішення Конституційного суду від 22 грудня 2010 року по конституційним зверненням А.Багінского щодо тлумачення положень частини першої статті 14-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Відповідальність власників транспортних засобів».

Цим рішенням не тільки була визнана неконституційною існувала раніше стаття, яка передбачає такий механізм відповідальності, але і в резолютивній частині рішення викладені самі принципи будь юридичної відповідальності, у тому числі і адміністративної. Якщо говорити про основні моменти, то це все зводиться до того, що даним рішенням встановлено, що будь юридична відповідальність, будь то кримінальна чи адміністративна, передбачає вчинення даною особою, яка притягується до відповідальності, конкретного протиправного діяння. Тобто закликати до відповідальності можна тільки того, хто порушив, хто зробив правопорушення. Не можна притягати людину до якої-б то не було відповідальності на тій підставі, що у нього у власності знаходиться якесь майно, у тому числі транспортний засіб.

Як приклад можна уявити таку ситуацію: у квартирі когось убили, але ми не шукаємо вбивцю, а залучаємо за вбивство власника квартири. До того ж у нас досить багато випадків, коли автомобілем користується декілька чоловік - кілька членів сім'ї або кілька співробітників. Якщо це «лист щастя» прийшло через місяць і особи водія на фотографії не видно, то потім встановити, хто був за кермом, вже й сам власник не зможе. Ще я дуже сильно сумніваюся, що такий порядок адміністративної відповідальності призведе до поліпшення ситуації на дорогах. По-перше, коли ми залучаємо до відповідальності не того, хто порушував, то у справжнього бешкетника не буде стимулу слідувати правилам. Адже виходить, що штраф платить не він, а юридичний механізм, як з нього ці гроші стягнути, досить проблематичний. По-друге, порушення як таке не присікається. Тобто якщо порушник мчить по дорозі на швидкості 250 км / год, але його ніхто не зупиняє, так, йому прийде лист, тільки, можливо, він вже розбився через кілометр після того, як його зняли. Плюс ще треба розуміти одну річ. Порушень, які таким чином можуть бути зафіксовані, небагато - це швидкість і проїзд на червоне світло. Ті порушення, через які насправді відбуваються ДТП (це порушення пріоритету, порушення правил маневрування, рядності), таким чином зафіксувати практично неможливо. Тому якщо хтось думає, що це панацея і можна буде обійтися без екіпажів патрульної поліції або ДАІ, то це велика помилка. Камери, загалом, нормальної роботи поліції не замінять, і ніде вони її не замінюють. А у нас структура причин ДТП не така як у західних країнах. Найгірше те, що у керівництва Державтоінспекції немає об'єктивної картини з причин ДТП, оскільки у нас існує велика проблема з об'єктивністю розслідування самих справ про ДТП, зокрема з визначенням винного і відповідно причин.

Наприклад, у нас колосальний обвинувальний ухил у справах про ДТП з пішоходами. Пішохід вискочив на дорогу в недозволеному місці, його збили, він загинув або отримав травми, і притягують до відповідальності за це водія, який нібито не уникнув ДТП, хоча міг. У результаті в статистику це справа потрапляє як ДТП з вини водія, а не пішохода, хоча аварійна ситуація створена саме пішоходом. І таких випадків у нас дуже багато. У нас будь-яке ДТП, пов'язане з порушенням пріоритетності руху або як в описаному випадку з пішоходом, списують на перевищення швидкості. Тому фактично у нас навіть немає тієї об'єктивної статистики, яка дозволила б виділити дійсні причини ДТП, які є найбільш поширеними з тим, щоб можна було вирішити, з якими порушеннями потрібно, передусім, боротися. У нас думають, що якщо поставити камери і всі будуть їздити повільніше, то це якось кардинально позначиться на безпеці. Та не позначиться.

Прихильники закону кажуть про європейський досвід, але, по-перше, в кожній країні в Європі є своє законодавство і своя Конституція. По-друге, у них немає нашої проблеми машин-двійників. По-третє, в різних країнах є свої нюанси. Наприклад, у ряді країн існує таке правило, як необхідність фіксації особи водія, щоб можна було визначити, хто перебував за кермом. І у зв'язку з цим в Німеччині кілька років тому був казус. Листи з фотографіями, на яких було видно не той пасажир, якась жінка чужа або ще щось подібне, приводили до сімейних скандалів. У результаті було прийнято рішення особа пасажира замальовувати, щоб не можна було його впізнати. І ось через це кілька років тому в одному з міст Німеччини ніяк не могли покарати злісного порушника, тому що у нього була машина з правим кермом, і в результаті автоматичної замальовки його обличчя не було видно. Тому не у всіх країнах це так райдужно. Крім того, в деяких штатах США суди вже заборонили використання камер саме з подібних міркувань. Крім фото- та відеофіксації, яка розрекламована, цим проектом хочуть ввести колосальне збільшення повноважень співробітників поліції при розгляді всіх справ про адміністративні правопорушення, пов'язані з водінням, у тому числі тих, які передбачають позбавлення прав і які зараз розглядаються судами. І виписано це таким чином, що це буде мати право робити кожен співробітник поліції прямо на місці порушення. Тобто, це можливість фантастичних зловживань, корупції і вкрай проблематична захист водія в цій ситуації. Більш того, це буде стосуватися і тих випадків ДТП, коли відповідальність адміністративна, коли немає постраждалих. А визначити винуватця на місці не завжди можливо в принципі, іноді потрібна експертиза. Ще одна велика небезпека, яку несе цей закон, - це скасування презумпції невинуватості у справах про адміністративні правопорушення. Ця штука небезпечна сама по собі. Що таке презумпція невинності - тебе вважають невинним, поки не доведено протилежне. А якщо презумпція невинності не діє, то ти апріорі винен. І водієві, якщо він не згоден з тим, що він щось порушив, буде дуже складно довести свою правоту.

Наприклад, тобі кажуть, що ти винен у ДТП на проспекті Перемоги, а як ти можеш довести, що ти не винен, якщо ти в цей час спав один вдома? І прикметно також, що ця норма в законі виписана так, що скасування презумпції невинності торкнеться не лише водіїв, а й усіх справ про адміністративні правопорушення, наприклад, дрібного хуліганства або непокори співробітникові поліції. Це торкнеться навіть підприємців, яких штрафує податкова, пожежники та інші подібні контролюючі органи. Їм, по суті справи, взагалі не потрібно буде доводити ніякі правопорушення. А тут треба розуміти, що рішення суду щодо оскарження цих постанов про адміністративне правопорушення потім мають обов'язкову силу для спору про стягнення або не стягнення податків і так далі. Тому наслідки таких нововведень насправді можуть бути більш глибокими, ніж це здається авторам.

На закінчення варто відзначити, що у нас існує постанова Верховного суду України від 1996 року «Про Застосування Конституції України при здійсненні Правосуддя», де чітко вказано, що захист прав гарантується на підставі норм Конституції, які мають вищу юридичну силу і одночасно є нормами прямої дії . Тобто, якщо існують явні протиріччя між нормами Конституції та законом, суд зобов'язаний керуватися нормами Конституції. Якщо існують якийсь сумнів, то тоді є порядок передачі цього питання на розгляд Конституційним судом. В даному випадку Конституційний суд це питання вже розглянув в 2010 році, принципи відповідальності вже встановив. І тепер з посиланням на конституційні норми, зазначені в цьому рішенні, і на саме рішення, у суду, який розглядатиме адміністративний позов на постанову відповідного органу МВС, не повинно бути іншого виходу, як цей позов задовольнити.

Тому я думаю, що розсилка цих «листів щастя» буде досить швидко заблокована судовою практикою. В інтернеті швидко з'являться зразки адміністративних позовних заяв, а суди будуть завалені подібними справами. Варто згадати, що попередній закон скасували саме тому, що він суперечив Конституції в частині принципів юридичної відповідальності і принципів необхідності доведення провини.

 

Дмитро Йовдій: - Сама поява такого закону в Україні є позитивним - адже його метою є посилення безпеки дорожнього руху і, відповідно, зниження рівня смертності і каліцтва на дорогах. Крім того, ефективність такої системи вже доведена досвідом багатьох країн. Що важливо - успішним досвідом.

Однак і тут не обійшлося без ложки дьогтю. Це якраз той випадок, коли одна норма закону повністю нівелює закладений у ньому позитив і благородні мотиви. Ця норма - про направлення фото / відео порушення ПДР та притягнення до адміністративної відповідальності власника транспортного засобу за замовчуванням. Тобто правоохоронні органи не будуть займатися встановленням реального порушника, того, хто був за кермом, а автоматом штрафувати власника автомобіля. По-перше, це є порушенням основних конституційних принципів, зокрема, про те, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за правопорушення, вчинені іншими особами.

Як відомо, в Україні є безліч авто, якими користуються їхні формальні власники - продаж «за дорученням», оренда, лізинг, прокат «понятійна» продаж машини без переоформлення з передачею свідоцтва про реєстрацію нового власника і т.д. Тому «листи щастя» будуть часто посилати людям, які вже багато років тому могли передати свого «залізного коня» новому власнику і навіть встигнути забути про його існування. Більше того, новим законом звужуються права людини. Адже, як зазначено вище, весь тягар доведення своєї невинності покладається на власника авто. Раніше власнику можна було доводити свою непричетність до адміністративного правопорушення, вказавши лише, що він був, наприклад, за кордоном, в іншому місці і т.д. Згідно ж з чинним законом, тепер у власника авто є тільки два варіанти уникнути покарання за порушення ПДР, якщо він не був за кермом: крадіжка його авто (заяву про це має бути подана, звичайно, до того) або якщо водій, який дійсно зробив порушення , самостійно здійснить так звану «явку з повинною» в орган МВС і щиросердно зізнається у скоєному. Думаю, очевидно, яка ймовірність такого сценарію подій. У всіх інших випадках власник авто автоматично притягується до адміністративної відповідальності, навіть якщо у нього будуть переконливі докази, що його за кермом у той час не було. Звичайно, немає такого закону, який би влаштовував усіх. Тому доводиться вибирати пріоритети. Немає сумнівів, що пріоритетом є безпека людини на дорозі. І тому прийняття закону є виправданим кроком. У той же час запропонований механізм притягнення до відповідальності на сьогоднішній день передчасний в українських реаліях і потребує суттєвого вдосконалення.