Такий собі маунглі по-луцьки – сирота Тарас облаштував домівку з підручних матеріалів у заростях біля моста на вулиці Ківерцівській. До таких методів вдався хлопець, коли платити за комунальні й оренду помешкання стало неможливим. Втім, його дії назвали незаконними й приїхали під вікна з важкою технікою.

Історія одинака не лишає байдужим, адже доля дала йому важкі випробування вже на третій рік життя. Тоді мати віддала хлопця у соціальний центр на Тернопільщині, нібито через хворобу серця у дитини. Дитячі будинки, інтернати – таким було дитинство у Тараса Врублевського. Досягнувши повноліття, юнак опинився на вулиці, адже на цьому етапі опіка державою завершується - пише Інформаційне агентство Волинські Новини. 

Перше чим зайнявся Тарас – пошуками своєї мами. Втім, зустріч була для юнака надто болісною – його не захотіли прийняти. І кращої долі хлопець почав шукати в іншому населеному пункті.

У Луцьку Тарас вже живе 4 роки. Спочатку від платив за оренду, втім, коли комунальні зросли в рази, то сума для нього стала не підйомною. І вже з весни минулого року він почав зводити свою халабуду з підручних матеріалів у місці, де ніхто не живе й нікому на заважатиме.

Працює Тарас прибиральником при ЖКП № 11, має аж 5 ділянок, за якими доглядає. Все йшло своїм ходом, обжився хлопець і хазяйством: підібрав з вулиці цуценя й 5 котиків, бо сам знає як бути без даху над головою. Щоб не замерзнути у мінусову температуру, Тарас збудував піч. А приймати душ ходить до дружелюбних пенсіонерок із району, в якому прибирає, добра бабуся Катерина пускає до себе хлопця, аби допомогти чим може.

Втім, вчора, 15-го січня, комунальники й муніципали приїхали під вікна Тараса поки він був на роботі й вирішили знести імпровізований дім, мовляв, незаконний.

Очевидець лучанка Ліля розповідає як все було.

«Я досі подивована з того, що відбулося. Хлопець із Тернополя, був у дитбудинках, але як став повнолітнім, то нікому не став потрібним. Він знайшов свою маму, яка його покинула в 3 роки, а та сказала: «Пошел ты, ты мне не нужен». Так, він почав шукати кращого життя. Сьогодні працює двірником на 5 ділянках. Як говорять «бабки на районі», що такої чистоти ще ніколи не було. Як стала проблема з помешканням, то зробив собі біля мосту, де завжди хащі, халабудку. Так жив собі, взяв на «хазяйство» собачку, котиків.

Потім про нього показали по телебаченню, щоб відгукнулися добрі люди з допомогою. І після цього з його ж ЖЕКу приїхали на тракторі зносити помешкання Тараса. Я там бігала, галасувала, нам вдалося відстояти. Але ж ви знаєте як у нас все робиться: спалять хату й скажуть, що так було. Обурює, що трактором хотіли зносити будівлю не зважаючи на те, що там тварини і їх могли почавити», - розповідає лучанка.

Хлопець розповідає, що до публікації в ЗМІ жив спокійно, нікому не заважав, як раптом, на нараді минулого тижня йому почало дорікати керівництво.

«Зробив халабуду з того, що люди викидали. Всередині холодно, але краще ніж на вулиці, хоч дощ не капає.

Почалося все з минулого вівторка, коли на планерці на мене кричала майстер, називала мене принцом, говорила, що я із себе начальника возомнив, але я схилив голову нічого не сказав. Тоді мені так погано стало, серце розболілося, не спав всю ніч, тиск дуже був високий, то мені жіночка з мого кварталу, де я прибираю, дала якісь краплі і таблетки.

А тут приїхав трактор, вони були готові знести мій дім, але я став біля входу і сказав що не дам цього зробити. Що ж це за люди такі, там тварини були, вони хотіли все згребти на купу – живодери якісь. Буди ще там поліцейські, але ті тільки мовчали. Були ще муніципали, там один чоловік так себе зухвало та зверхньо щодо мене вів, говорив дуже грубо, як «наворочений». Але так не можна зі мною говорити, він немає права, я на таке не заслуговую. Були ще не байбужі люди та журналісти, які мені допомагали. Мені казати, що незаконно я тут збудував халабуду, то я і відповів, що хай дають законно, якщо тут не дають жити», - розповідаєпро ситуацію Тарас.

Луцьк – місто не без небайдужих людей. Відгукнулися ті, хто прийняли Тарас до себе перезимувати, аби він на вулиці не помер.

До своєї власноруч зведеної домівки хлопець й досі приходить аби нагодувати собаку та котів. Просить аби хто може взяв його котиків, бо тепер за ними складно доглядати, а викидати їх знову на вулицю звідки і взяв неосмілюється.

«Що буде зі мною далі не знаю….», – із сумом каже Тарас.