Сьогодні останній день подачі документів до вишів, а тому проблеми вищої освіти в Україні ще гостріше відчуваються, ніж завжди. Особливо цьогорічні нововведення щодо вступу у вузи, таке відчуття, що влада вирішила зробити все можливе, щоб студентів, а отже, і освічених людей, в Україні стало менше. З одного боку це зрозуміло, легше управляти сірою масою тих, хто мало розуміється, що відбувається в державі, але з іншої, вони теж повинні усвідомлювати, що пройде не так багато часу, і хтось має їх замінити.

Крім того, існує дуже багато проблем в сучасній вищій школі. Нонсенс, але випускник зварювального факультету швидше знайде собі місце під сонцем, ніж випускник філософського. В наш час не просто не модно бути науковцем, а ще й не вигідно. Адже щоб там не казали, а годувати себе і сім’ю треба чимось більшим, ніж «духовним хлібом». Через це викладацька діяльність стала не престижною. Зараз в Україні в освітній сфері 50% викладачів, старші 40 років, багато з яких вже давно досягли пенсійного віку, але замінити їх немає ким. До того ж, ці люди виховані в інших умовах і іншими методами. Досить часто, незважаючи на те, що вони чудові спеціалісти, їм складно зрозуміти сучасні освітні процеси чи психологію молоді. І виходить, що студент мусить писати від руки контрольну роботу на 20 сторінок (за витрачений час він міг би вивчити третину питань на іспит). Потрібно щоб влада пропагувала викладацьку діяльність. Давала пільги молодим викладачам, чи хоча б забезпечувала житлом.

Ще болючіше постає питання матеріально–технічної бази. Негайного вирішення потребує проблема нестачі чи повної відсутності підручників. Багатьох книжок немає (вони просто не написані), а тому студентам доводиться використовувати російськомовні аналоги, які часом не відповідають навчальним програмам. Нонсенсом є те, що часто легше написати нову програму, яку втиснути в рамки існуючого російського підручника десятирічної давнини. Але буває ще гірше, коли взагалі не існує ніяких матеріалів з предмета. Для прикладу, в Україні не видана книга «Історія Волині», а в ВНУ імені Л.Українки цей предмет викладається, а головне, що і книга написана, багатотомна. Але наші владці вирішили що це не є пріоритетною справою. Вони ладні фінансувати маразматичні вірші молодих «поетес», бо ж треба допомагати діткам, аніж видати працю, яка не лише допомагатиме студентам у підготовці до занять, а ще й представить історію Волині у всіх епохах, її велич і могутність.

Болонська система по–українськи

Ще одним цікавим нововведенням останніх років було введення Болонської системи в вишах. Якось вже так склалось історично, що зазвичай ми запозичуємо найгірше. Так і зараз. Сама по собі система не є поганою, але якщо її запроваджувати повністю і цілісно. В нас же все звелось до примітивізації навчальних програм.

Головна характеристика нашої Болонської системи: тести при вступі та стобальна система оцінювання. Порожньою обіцянкою залишилась можливість студентам стажуватись за кордоном. Студентам не була надана можливість самостійно обирати дисципліни для факультативного вивчення, а також викладачів, які б їх вели.

Також Болонська система стала гальмом для поглибленого вивчення дисципліни. Тепер студентам просто потрібно набрати певну кількість балів. А для цього достатньо просто завантажити з Інтернету реферат, в кращому випадку його перечитати, і заробити заслужені бали. Болонська система стимулює не знання, а активність студента на парах. Він може слабо орієнтуватись в тому, про що говорить, але сказавши хоч одне речення, вже заробляє бали.

Україна почала реформувати освіту, не враховуючи саме інтелектуальний потенціал та психологічні особливості українців. Це все одно, що запрягти козу у плуг – надіти європейські шаблони на нас . Тестове оцінювання знань – це що, крок вперед, чи деградація? Скажіть, як можна тестово здавати, для прикладу, історію? Вивчивши дати і терміни? А як же мислення? Пошук причинно-наслідкових зв’язків тієї чи іншої події, висловлення власної думки? Чи це вже не важливо, бо з нас хочуть зробити зомбі, машини, які здатні лише запам’ятовувати і відтворювати.

Безсумнівно, реформувати освіту потрібно, також варто запозичувати досвід інших країн, але брати треба краще, а не те, що легше впровадити у життя. Зараз університети перетворюються на ковку кадрів, причому не дуже якісну, коли не так вже важлива якість, головне кількість, адже більшість студентів ще й платять за свою освіту. Але в європейських країнах це вважається вкладом у майбутнє. Сьогодні ти платиш за навчання, завтра отримуєш гарну заробітню плату. У нас же часто–густо виходить що п’ять років людина стоїть у черзі за дипломом, а потім ховає його на поличку, ідучи працювати в зовсім іншу галузь.

Можливо, колись владці зрозуміють що успішна освіта людей зараз – це крок до процвітання країни в майбутньому. А зараз нам потрібно усвідомлювати, що чим краще ми будемо здобувати освіту, тим більша можливість бути успішними у житті.