Голова Волинської обласної ради, керівник партії «Батьківщина» Анатолій Грицюк, схоже, хоче узурпувати ключові органи влади нашого краю. Він не полишає намірів висунути свою кандидатуру під час виборів Луцького міського голови, а також хоче бути першим номером у партійному списку кандидатів у депутати обласної ради. Проте, цілком імовірно, що в гонитві за двома зайцями Анатолій Петрович залишиться біля розбитого корита, або… піде ще далі, запропонувавши свої послуги на загальнонаціональному чи навіть міжнародному рівнях.

«Борітеся за себе, а я буду боротися разом із вами. Я була з вами, і залишаюся, незалежно від посад у владі чи знаходячись в опозиції», - закликала однодумців Юлія Тимошенко з приводу місцевих виборів 31 жовтня на сторінках обласної партійної газети.

Цілком розумні та актуальні слова, щоправда, не в випадку з Анатолієм Грицюком. Бо за яку саме іпостась старого танкіста буде боротися «газова принцеса»? Якщо Анатолій Петрович ощасливить лучан наміром покерувати саме ними наступних п'ять років, то лідер «Батьківщини» повинна закликати мешканців обласного центру дружно віддати 31 жовтня голоси саме за цього претендента на мера. Якщо ж колишній голова колгоспу не передумає очолити список в обласну раду (з далеким, але примарним прицілом втриматися на сьогоднішній посаді), то Юлія Тимошенко мала б агітувати по всій Волині саме за такого претендента на найвищу посаду в системі представницьких органів влади нашого краю.

Але зовсім важко буде екс-прем'єрці, якщо Анатолій Петрович, увійшовши у раж, ще й надумає запропонувати свої знання та досвід землякам із Жидичинської сільської ради Ківерцівського району, де мешкає разом із родиною в приватному будинку. Бо помічникам завантаженої вирішенням важливих опозиційних справ пані Тимошенко, доведеться тоді писати аж три сценарії агітаційних роликів: «Голосуйте за Грицюка -Луцького міського голову! Голосуйте за Грицюка - лідера списку «Батьківщини» в обласну раду! Голосуйте за Анатолія Грицюка -найкращого голову всіх часів і народів Жидичинської сільради!»... Часу ж в лідерки для безкінечних дублів - в обріз. Особливо, в світлі останніх проблем з її найближчим оточенням, а також процедурою пакування її персональної «сумки для в'язниці», яка стоїть зібраною ще з часів Кучми.

Не відомо, чи серед родинних фотографій, які знаходяться в тій злощасній сумці, є карточка Анатолія Грицюка, проте, якщо процес так розвиватиметься й надалі, то фізіономія Анатолія Петровича буде виникати скрізь і з приводу будь-яких виборів. Як у тому художньому творі: «Чия земля? Калитчина!» І хто знає, як далеко зайде Анатолій Петрович, якщо його вчасно не зупинять? Візьме, наприклад, через 5 років, та й виставить свою кандидатуру на виборах Президента України, замість Юлії Володимирівни.

А що, хіба це нереально? Обпеклася ж пані Тимошенко з тим самим Богданом Шибою. Як 5 років тому йшов у мери, то - за підтримки БЮТ і Юлії Володимирівни, чию фотографію навіть на службовому столі потім виставив. А як розсівся в кріслі, то і із правлячої партії вийшов (чи самі виключили, досі так і не ясно). І хто дасть гарантію, що Анатолій Петрович так само не зробить?

Взагалі ж, треба погодитися з лідерами «Батьківщини»: поганий у нас закон про місцеві вибори, геть поганий. Уявляєте, звичайним громадянам залишили право обирати не тільки депутатів, але й голів! Напряму! Жах! Хіба так можна? Хіба проста людина знає, хто краще за Анатолія Грицюка в Луцьку захищатиме її інтереси, пересуваючись на розкішному «крайслері», купленим за бюджетні кошти?! Майже такому самому, до речі, як в одного з єпископів, якого Анатолій Петрович недавно підвів під монастир, розмістивши без благословіння Його високопреосвященства на чергових передвиборних «бігмордах»... Тож люди можуть не розгледіти всіх позитивних характеристик Анатолія Петровича і поставити «птічку» не в тій клітинці. І ніяк не проконтролюєш, ніяк не підкажеш. А хіба не краще, як під час «виборів» пана Грицюка на посаду голови обласної ради, сформувати лічильну комісію виключно зі своїх однопартійців, та ще й для страховки встановити в кабіні для голосування відеокамеру, яка фільмує, хто і як голосує?! На власному досвіді Анатолій Петрович вам підтвердить, що це все - надійніше. А так... Як у грі в «тисячу»: хто зна, що в тому «прикупі» лежить?

Кажуть, що в усій цій історії найбільше образилися на Анатолія Петровича ковельчани. Не забувши, що саме його партія «Батьківщина» закріпляла відповідальним за цим краєм під час минулих президентських виборів (до речі, в окрузі кандидатура Юлії Володимирівни здобула чи не найменший відсоток підтримки порівняно з іншими округами), вони не розуміють, чому пан голова з дуже обмеженим терміном перебування на посаді будує та урочисто відкриває дитячі майданчики в Луцьку, а не в «Місті залізничників». За час бурхливої президентської кампанії вони вже звикли до світлого образу приземкуватої людини з густим чубом та краваткою, яка ледь сходиться на шиї поверх незастебнутої сорочки, а тому відчувають гіркий присмак розчарування та образи: «Як так?! Агітував за Юлію Володимирівну на Ковельщині, а вона за нього закликатиме віддати голоси, здебільшого, в Луцьку та попід Луцьком?!

Та ще й однопартійці точать зуба та тримають камінь за пазухою: при всій повазі та увазі до свого вождя, вони й готові йому підсобити у боротьбі за якесь одне владне крісло, проте - тільки за одне. Скільки можна затушовувати того ж лідера луцького білосердешного табору Григорія Пустовіта? Він уже давно дозрів бути луцьким мером, а депутата облради Олександра Свириду за п'ять років хіба не перегодували обіцянками виділити серйозну керівну посаду на рівні області? Він, також, близький соратник Юлії Володимирівни: хоча і був «кучмістом», але, як заступник голови, успішно допомагав лідерці у бюджетному комітеті всім ненависного парламенту! Чим Олександр Свирида – не потенційний голова?

Мабуть, тому, що голова - це одна частина тіла. А, вибачте, дупа -зовсім інша. Правду ж кажуть: точка сидіння визначає точку зору. Тільки ніхто, крім Анатолія Петровича, не знає, яку генеральну лінію накреслює його власна «п'ята точка».

І це, також, викликає голоси невдоволених буквально за спиною у вождя волинського біло-червоного розливу. Бо, навіть, сідниця дуже високопоставленого чиновника хоча й складається, як всіх простих смертних, із двох частинок, проте конструктивно створена зовсім не для того, щоб одночасно опанувати два крісла. Тим більше, що під час посадки вони (тобто, крісла) мають здатність розсуватися в протилежні боки...

А ще, кажуть, що помирити лучан, ковельчан і всіх волинян, які всі й одразу претендують на руку і серця білосердешного Анатолія Петровича, може тільки Організація об'єднаних націй. Якщо вона проголосує за обрання пана Грицюка Генсеком ООН, це вирішить усі наші провінційні клопоти. Але за океаном щось ні кують, ні мелють.

Ігор Чесний