Напередодні Дня міста стіни у коридорах Луцької міської ради прикрасили художніми роботами дітей. У виставці взяли участь 37 дітей з Волинського центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів Міністерства праці та соціальної політики, малюки з дитячих садочків та учні молодшої групи Луцької художньої школи. Саме перед останніми стояло найскладніше завдання: намалювати дітей з особливими потребами, їх інтеграцію у нормальне життя.

Сьогодні ж, у приміщенні Луцької художньої школи підбивали підсумки проведеного конкурсу. Як зазначила директор будинку вчителя Катерина Маркевич сьогодні у залі всі переможці, адже багато дорослих, дивлячись на дитячі творіння говорили що б вони ніколи не намалювали так про своє місто, і лише діти тонко це відчувають.

Луцький міський голова Богдан Шиба підтримав цю думку: «Ви, діти, найкраще відчуваєте те, що болить місту і планеті, а тому роботи зачіпають душу». Він сказав, що не хоче щоб були різні діти, адже всі достойні навчатися разом.

Директор Волинського реабілітаційного центру дітей-інвалідів Міністерства праці та соціальної політики Галина Римарчук наголосила на тому, що в кожній дитині є іскорка таланту, і в центрі по краплинці збирають це. На її думку дитину не можна закрити в чотирьох стінах лише через те, що вона обмежена в своїх можливостях, цю дитину потрібно розвивати, приділяти їй більше уваги і допомагати знайти те, що вона зможе робити.

Директор Луцької художньої школи Іван Гаврилюк продовжив попередню думку, наголосивши що в кожній людині від народження закладений творчий початок. «Я вважаю, що кожна людина може творити і є творцем», - наголосив він. Директор впевнений, що в обділених дітей цей дух творчості набагато вищий, а відповідно, через творчість вони можуть стати на щабель вищими за своїх здорових однолітків. «Через творчість можна стерти грані байдужості та непорозуміння», - резюмував Гаврилюк.

Богдан Шиба нагородив усіх учасників подарунками, а на завершення для дітей був організований солодкий стіл, для того, щоб здорові дітки мали можливість поспілкуватись з своїми однолітками, які мають обмежені можливості.