Анатолій  Бубенщиков молодий, амбітний, цілеспрямований. Людина, яка вже встигла побувати  депутатом Луцької міської ради минулого скликання і втомитися  від політики. Нині він Голова громадської ради при  поліклініці №1 та член обласного товариства сприяння обороні України.

 

 - Анатоліє Васильовичу, скажіть будь ласка, чому ви вирішили займатися політикою, а зокрема, стати депутатом Луцької міської ради?

 

 - З самого початку я  займався політичними питаннями та вважав, що до кожної професії потрібно прідходити на належному  професійному рівні, якщо я  з 1998 року почав займатися політикою, а депутатство - це в першу чергу політична діяльність, тому напевно кожен я,  як політик,  іде до якоїсь своєї межі, як кожен солдат, що  хоче стати генералом.

 

- В дитинстві мріяли стати політиком, депутатом?

 

- Якщо згадувати своє дитинство, то,  напевно,  в мене відбулося в житті все те ж саме про що я мріяв в дитинстві. Спочатку,  коли був маленьким,  думав що було б непогано очолити  якусь громадську структуру.  На той час існувала  тільки одна громадська структура.  Я добився того, що в школі очолював Раду піонерської дружини. Можна вже з того часу прослідкувати певні речі, що посада голови  Ради піонерської дружини давала можливість далі йти по громадській роботі.  На  той час ще  була і молодіжна громадська організація. Таким чином я  піднімався все вище і вище, і  зараз я досягнув саме той бажаний рівень.

 

- Що входило у Ваші обов’язки, як депутата міської ради?

 

- Я був  головою постійної депутатської комісії Луцької міської ради з питань депутатської діяльності, етики та регламенту, дотримання прав, свобод і законних інтересів громадян, забезпечення законності, правопорядку та боротьби зі злочинністю. Обов’язків було багато. В першу чергу -  організація роботи і проведення комісії, тому що на комісію покладалося дуже багато обов’язків, адже це специфічна комісія, відповідно це займало дуже багато часу. А  депутати місцевих рад  всі на громадських засадах  і інколи нам доводилося комісії проводити раз чи два на тиждень, бо вона  мала розглянути усі  питання.  Ще в мене була робота з виборцями. В нас  стабільно працювала громадська приймальня нашої фракції.  В той час,  в нас не було визначено навіть  прийомних днів.  У  нас кожен день був прийомний, включаючи суботу. Люди мали змогу прийти в наш офіс з проблемами, а ми, в свою чергу, намагалися вирішити їхні питання, наскільки це було можливо.

 

- Анатоліє Васильовичу, немає ностальгії, за депутаськими справами?

 

-  Десь у березні минулого року я почав помаленьку жартувати в сесійній залі, сідати на останні ряди, які призначені для запрошених, коли мене почали питати «чому ти так робиш ?» ,то я казав, що мабуть починаю звикати до «депутатського життя», та,  відверто  кажучи, я втомився. Коли мене запитали «що будеш робити коли не будеш депутатом?», я чітко відповів, що уже  хочу відпочити.  Це не мій принцип шкодувати за чимось, тим чого немає, треба ставити  наступну мету до якої йти, а депутатство, якби там хто не говорив,  – це дуже важка справа, тим більше нелегко  поєднувати звичайну роботу з роботою  на громадських засадах,  це і часу багато займає, і сил. Зрештою,  якщо оцінити що наша фракція нараховувала лише  3 депутата, ми не могли впливати на ситуацію в прийнятті тих чи інших рішень, то виходячи на той рівень, що нас знову може опинитися 2, 3 ну максимум 5 депутатів, які знову ні на що  не зможуть вплинути, то хай інші ідуть попрацюють, тим більше, зараз там досить  молода та активна команда, нехай попробують, попрацюють, а люди своє рішення скажуть через певний визначений термін, як  уже сказали 31 жовтня.

 

- Як Ви оцінюєте діяльність нинішньої міської ради і зокрема Вашої профільної комісії?

 

-  З роботою комісії я  конкретно  не знайомився, знаю лише судячи з того,  що пишуть Інтернет видання, що подається в ЗМІ. Я намагаюся дивитися сесії міської ради по телебаченню, в прямому ефірі. Я погоджуюся з тим аналізом , який зробив  нещодавно «Центр Політичного Аналізу та Виборчого Консалтингу» Михайла  Шелепа,  що за цих 3 місяці поки що від них результатів не видно.  Я  розумію, що є певна стабілізація, я згадую перші наші місяці, в нас також була стабілізація, десь щось не знали, десь щось вчилися, десь щось не розуміли, доводилося довго вникати в ситуацію. Я  думаю їх треба оцінювати не через три місяці а через рік.

 

- Чим Ви займаєтесь на сьогоднішній день?

 

- Зараз я працюю над створенням громадської організації. Вона не повинна бути такою, як зраз більшість  - 10 чоловік і невідомо чим  займається. Я планую розширити громадську діяльність повністю до кожного села, готувати людей членами дільничних виборчих комісій, спостерігачів, тобто проводити навчання серед людей, бо, як бачимо,  стикаємося з такою ситуацією, що сьогодні люди просто не готові до цієї роботи. Ми собі таке завдання ставимо і будемо втілювати його.

 

- Як ви любите відпочивати ?

 

- Відпочинки бувають різні. Якщо брати великий відпочинок, тобто відпустку,  то безперечно,  з сім’єю на березі озера, але зараз це нереально, адже маленька дитина,  до 3 -- ох років ми  не «виїздні»  з Луцька.  А взагалі,  постійно з дружиною та старшим сином ми відпочиваємо на Чорному морі, в Євпаторії.  Криму не зраджуємо.  Якщо ж брати дрібні відпочинки, -  з друзями.  Найбільше мені подобається рибалка. Там можна спокійно подумати про певні речі не відволікаючись від чогось іншого. А ще люблю полювання.

 

-  Розкажіть, будь ласка,  про свою родину?

 

  - В  мене двоє батьків інвалідів по зору 1-шої групи, тобто двоє  повністю незрячих. Мій батько  довгий час був в політиці, мабуть, все-таки, він мені ті завдатки і  дав до політики.  Він один із  перших, хто  в 1990 –тому році вийшов на майдан, на замкову площу. Батько вчитель історії у російськомовній, єдиній  у Луцьку і Волинській області -  5-ій  школі. Мати – голова  управління Луцького підприємства «Всеукраїнське товариство сліпих». Зараз підприємство в зв’язку із кризою не працює.  Дружина -   журналіст,  редактор відділу «Волинської газети». Старший син, якому вже 10-тий рік,  учень 21 - ої гімназії,  а меншому  - скоро буде 9 місяців.

 

- Ви  б хотіли, щоб  діти пішли  по ваших стежках і теж стали політиками?

 

- В першу чергу,  щоб чимось займатися людині потрібно усвідомлювати і любите свою професію.  Політика - це брудна справа.  Не хотілося,  щоб мої діти  «вимазували руки» об неї. Але я не буду втручатися в їхню діяльність, мої діти самі будуть будувати своє майбутнє.  Якщо хтось з моїх синів буде займатися політикою і продовжить мою справу я буду тільки за.  Я  бачу по своєму батьку, що він задоволений тим що я підхопив  його, і займаюся тим чим він займався . Я буду задоволений,  що у мене  буде кому передати свої знання, вміння та навики.

 

- Що для Вас означає «сім'я»?

 - Сім’я для мене на першому місці – це основне. Її не можна ставити в якісь рамки або на якісь щаблі. Спочатку сімя -  а потім все решта!

 

- На Вашу думку, щастя –це…?

 

 - Щастя - це коли рідні і близькі живі, здорові.  Є таке побажання «головне здоров’я, а все решта купиться!» Це дійсно правда, адже здоров’я не купиш, а  на все решта,  можна  заробити  гроші і купити.  Щастя  - це коли батьки, брат, дружина діти радісні від життя, тому  що все добре. В тому, напевно,  щастя!