Успішний юрист, співзасновник Адвокатської регіональної компанії „Універсал” та юридичної компанії „L.A.”, депутат Луцької міської ради Андрій Осіпов  розповів в ексклюзивному інтерв’ю репортеру «Під прицілом» про секрети роботи міської ради, висловив свій погляд на роботу Миколи Романюка, а також розповів про загравання до влади та політичну романтику.


 

- Пане Андрій, скажіть як у Вас виникло бажання вступити у боротьбу за крісло депутата Луцької міськради?

 

  - Річ у тім, що ще з студентських років я є членом партії «Батьківщина». І для мене логічним бажанням щось змінити і покращити, стало те, що я подався в депутати. Я мав можливість претендувати на місце депутата Волинської обласної ради, проте в обласній раді я не бачив для себе такого спектру можливостей, як в Луцькій міській раді. Мабуть, якби не така політична ситуація в країні, я б взагалі не пов’язував себе з депутатством. 

 

    З часу коли президентом країни став Віктор Янукович, ситуація в Україні стала надзвичайно загрозливою. Моя робота в депутатському корпусі – це можливість компенсувати руйнуючий вплив діючого уряду, своїми силами допомогти лучанам. Для мене депутатський мандат це не боротьба за статус.

 

  - Ви сказали про те, що вибрали Луцьку міськраду замість Волинської облради. Чому так сталося?

 

  - Обласна рада займається найбільш загальними декларативними питаннями, при цьому вона не є головною по відношенню до рад села, селища чи міста. Первинною основою місцевого самоврядування є сільська, селищна і міська ради. Вони наділені всією повнотою влади, і є незалежними від обласної ради. Вони є самостійними. Інакше кажучи, це орган, який створений громадою, обраний громадою, який діє виключно в інтересах громади. Обласна рада – це збірна всіх районів і міст області.

 

   Зрозуміло, що при такій ситуації, утворити якесь бачення єдності дуже складно, бо це абсолютно різні люди. Єдине, що їх може об’єднувати, це політична спрямованість. Обласна рада більше схожа за своєю структурою на наш парламент. Депутати обласної ради – це люди, які професійно займаються політикою.

 

  Моя мета займатися захистом прав громади з використанням усього арсеналу депутата місцевої ради. Депутатська діяльність надзвичайна сумісна з професією адвоката. Робота депутатом міської ради – це лише продовження моєї адвокатської діяльності. Якби я був в обласній раді, то реалізувати свої адвокатські навички повною мірою не вдалося б – я змушений був би займатися переважно політикою. На мій погляд міська рада набагато ближче до народу та конкретних справ. При цьому в обласній раді тільки і є цікавим питання про розподіл бюджетних коштів і розподіл водних об’єктів, на цьому все і закінчується. На решті питань можна заснути. Принаймні в мене склалось саме таке враження. Ось до прикладу, погляньте на роботу окремих представників депутатського корпусу Волинської обласної ради - зафіксовано факти постійної відсутності кворуму регламентної комісії (комісії з питань законності, депутатської діяльності та етики) через неявку депутатів-членів цієї комісії. На мою думку це ганебно і неприпустимо.

 

  - До речі, а чому саме політична партія «Батьківщина» була обрана вами?

 

  - Це було більше десяти років тому, ще в часи мого студентства. Основним чинником для обрання політичної сили була постать лідера партії - Юлії Тимошенко, в той час (як і зараз) Юлія Володимирівна виглядала надзвичайно привабливою як політик і надихала на звершення. Тоді були такі часи: друга каденція Кучми, тоді в країні було «тихо, але страшно», в країні панувала диктатура. Доречі, днями було поширено повідомлення інформаційних агенцій, що перший рік правління Віктора Януковича, схожий до тотальної диктатури правління Кучми.

 

  Повернемось до Тимошенко. Тоді вона виглядала як борець за права людей, політик, для якого немає нічого неможливого. Для нас вона наче впроваджувала дух ліберальності і змін. Зрозуміло, що в той час Юлія Тимошенко мала велику кількість симпатиків серед молоді. Коли ми молоді – ми всі ліберали. І лише, коли ми старішаємо, ми стаємо консерваторами. Мені ще бути консерватором рано (сміється).

 

  В ті часи належати до ВО «Батьківщина» було трохи небезпечно. Нас, студентів, могли виключити з університету. Ну, а молодим людям проявляти протистояння владі було чимось романтичним. Така собі політична романтика, рух незгоди та дисидентства. І тому це було ніби загравання з владою, з владою доволі концентрованою і жорсткою. На час мого вступу в партію Юлія Володимирівна була віце-прем’єром в кабінеті міністрів Ющенка. Вже з самого початку 2001 року події розвивались блискавично: відставка – форум національного порятунку - ув’язнення -„заґратована весна”. Знаєте ті півтора місця перебування Юлії Тимошенко за ґратами, дуже об’єднали людей. Ніби переломилось щось всередині, дозволило боротись, стало основою помаранчевої революції. Саме постать Юлії Володимирівни і визначає моє ставлення до «Батьківщини». Якби вона заснувала іншу партію, я б, напевне, обрав її.

 

  - Можна сказати, що Тимошенко є для Вас ідеалом політичного діяча?

 

 - Саме так. За останні десять років мені довелось спостерігати її в багатьох проявах. Я бачив її, як людину, яка протиставляє себе владі і бореться у великій політиці, людину, яка змогла за часів Кучми увійти до складу Кабінету міністрів, що для революціонера є досить складним. Ще мені вдалося побачити її в тяжкі для неї часи, коли її зрадив Ющенко, а потім її ув’язнили. Потім її знову зрадив Ющенко (вже після помаранчевої революції) і звільнив з посади прем’єр-міністра... Потім Ющенко не зміг опанувати свої політично-мізерні амбіції і не підтримав її на президентських виборах, цим Ющенко зрадив усіх нас.

Знаючи про зруйновану економіку внаслідок невдалого керування прем’єра Януковича, Юля знову повернулась керувати українським урядом, взяла на себе відповідальність і на її правління припали часи найтяжчі для економіки країни.

 

  - Чому саме Ви взялися за  регламент Луцької міської ради?

 

  - Це сталося ситуативно. За законом кожен депутат повинен увійти до складу однієї з постійних комісій ради. Для мене, як юриста, цікавим було членство у постійній комісії з питань дотримання прав людини, законності, боротьби зі злочинністю, депутатської діяльності, етики та регламенту. Ось така складна довга назва, одне добре – з назви зрозуміло чим ця комісія опікується (сміється). Ставши членом цієї комісії я отримав доручення розробити проект регламенту, більш того це становило для мене певний професійний інтерес.

 

  Мушу сказати, що я не задоволений тим регламентом, який існує зараз. Це обумовлено складністю процесу його створення. Сталось так, що депутатські фракції подавали свої пропозиції, відтак треба було усе враховувати. Пропозицій було багато, іноді вони були плутані і непослідовні. Мені складно було зводити усі пропозиції до купи. Нарешті я зрозумів, що краще було створити свій регламент, а потім надати можливість колегам вносити уточнення і зміни.

 

  Зараз я можу із впевненістю сказати, що регламент Луцької міської ради п’ятого скликання був доволі вдалим. Але нині діючий регламент зовсім інший, навіть не дивлячись на його недосконалості. Досконалість як відомо не має межі. Тому минулого пленарного засідання в мене виникло бажання внести декілька правок до регламенту. Депутати, звичайно, втомлено на це все дивилися і дратувалися: «Скільки ж можна, чому це автор регламенту стільки правок вніс?»

  На допомогу мені прийшов секретар Луцької міської ради Григорій Пустовіт, який сказав: «Уявіть, регламент – це лише правила внутрішнього трудового розпорядку. Регламент – це документ динамічний, і він буде мінятися час від часу». І ще зараз до мене надходять пропозиції щодо змін в регламенті.

 

  Один мій колега, якому довелось бути причетним до створення регламенту місцевої ради, розказав мені, що за час своєї депутатської каденції міняв регламент разів18, а потім регламент прийняли в новій редакції. Я думаю, що в нашому випадку так не вийде, але легкого шляху з регламентом не буде. А можливо усе буде простіше – піклуватись про регламент доручать комусь іншому (сміється).

 

- Ви ще плануєте міняти регламент?

 

  - Планую і доволі істотно. Я думаю, що чим більше буду вживатись в депутатське життя, тим більше мені буде зрозуміло, як зробити регламент. Я дивився на нього, як на юридичний документ, а по своїй суті він є процесуально-політичним. Це через те, що він встановлює правила поведінки і розпорядок. Політична суть регламенту проявляється у збалансованому врегулюванні прав більшості і прав меншості.

 

  - Якщо ми вже заговорили про комісію по етиці, то недавно ваша комісія розглядала справу депутата Олени Голєвої, яка звинуватила своїх колег у причетності до вбивства. Ваш коментар не це.

 

-          Постійна комісія обговорила цей випадок на вимогу депутата Антона Сосновського. Було ухвалено ряд висновків. В даний момент я маю доручення на підготовку висновку постійної комісії,  з подальшим винесенням його на затвердження ради. Якщо коротко говорити про наслідки обговорення, то постійна комісія, дійшла висновку про необхідність звернути увагу депутатського корпусу на наступне: будь-який депутат Луцької міської ради повинен у своїй діяльності, виступах та документах, які подаються на розгляд ради, утриматися від образливих висловів на адресу депутатів, депутатських груп, депутатського корпусу в цілому, Луцької міської ради чи громади міста Луцька. Депутати повинні розуміти відповідальність перед громадою та дбати про збереження нормального ділового спілкування.

  Також висновок буде мати роз’яснення відносно права звернення до суду, якщо хтось вважає себе ображеним висловами Олени  Голєвої.

Зрештою прошу вас дочекатись найближчої сесії ради та усе почути офіційно.

 

  Депутати повинні усвідомлювати, що якщо ми зараз будемо одне одного ображати, то через рік ми можемо почати битися в раді. Це нажаль сталося з Верховною Радою України, спочатку там можна було безкарно образити одне одного, а потім це все перетворилося на бійки. Це відбувається, коли падає культура спілкування.

 

  -  Чи є дисципліна у фракції «Батьківщина» в міській раді?

 

 -  згідно із законом депутати мають право об’єднуватися у депутатські фракції і депутатські групи. Основною метою об’єднання депутатів у фракції є вироблення спільної думки при прийнятті рішень, при голосуванні. Партія «Батьківщина», як і будь-яка інша партія, зобов’язує всіх тих, хто стоїть під її прапорами, увійти до фракції. Це є вимогою передвиборчої присяги кандидатів в депутати.

 

  На засіданнях фракції ми дуже багато сперечаємось, доходить до доволі гострих протистоянь. Але по завершенню обговорення, питання ставиться на голосування, і якщо фракція вирішила голосувати в певний спосіб, то її депутат логічно повинен підтримати і виконати таке рішення. Якщо ж депутат голосує по-іншому, то втрачається зміст фракції. До того ж, це певна зрада своїх товаришів. Так, я можу хотіти голосувати по-іншому, але якщо більшість вирішила голосувати таким чином – то чому я маю відмовитись від цього?

 

  Якщо в когось не вистачає життєвої мудрості чи мужності погодитися з рішенням більшості однопартійців, і він голосує не так, як домовились, то це порушення вже партійних принципів. Фракція має являти собою одне ціле, в цьому її особливість.

 

  - То виходить, якщо ти не голосуєш як всі – геть з фракції?

 

  - Так, якщо це робиться систематично. Положення про фракцію ВО «Батьківщина» так і говорить. Якщо депутат більше двох разів порушив рішення фракції, в тому числі голосував проти рішення фракції, до нього можуть бути застосовані партійні стягнення у вигляді попередження, догани або виключення з фракції.

Фракція нашої партії вже зменшилась на одну особу. Це Анатолій Бірюков. Але то зовсім інша історія. Він сам залишив фракцію ВО „Батьківщина”. Причиною такого його рішення стало небажання більшості членів фракції виступати із клопотанням про надання йому статусу почесного громадянина м. Луцька. Знаєте, коли він звернувся із проханням висунути на „почесного”, усі просили його вчинити в інший спосіб – принести звернення трудового колективу підприємства чи зборів громадян. Тоді скоріше за все фракція б підтримала однопартійця. А той спосіб який він запропонував, був некоректним, так було вчиняти досить „нескромно”. Він образився і пішов. Ну тепер він в іншій партії, може фракція Європейської партії України буде клопотати за нього. Бажаю успіху.

 

 

  - Як Ви оцінюєте діяльність сьогоднішнього міського голови Миколи Романюка? І чи вдалося йому вже щось зробити для нашого міста?

 

  - Говорячи про Миколу Романюка, я мушу зазначити, що я працював у штабі його опонента, керівника ВО «Батьківщина» Анатолія Грицюка, і я брав участь в кількох судових спорах щодо оскарження дій Романюка як кандидата на посаду Луцького міського голови. Проте це вже історія.

  Якщо відкинути усі політичні питання, Микола Ярославович викликає в мене певну симпатію. Мені імпонують його толерантність,  вихованість, безконфліктність, а головне його здатність поставитися з розумінням до будь-якої проблеми. Я вважаю, що в нього є всі необхідні якості, щоб бути успішним міським головою. Якщо ж говорити про те, що мені не подобається в його роботі, то слід звернути увагу на таке. Як на мене то в формуванні власної команди в нього немає системи. Я думаю, це пов’язане з тим, що Микола Ярославович не працював раніше на подібній посаді.

 

  Так, він був директором регіонального відділення банку, депутатом обласної ради, він працював на посаді губернатора області і є класичним представником істеблішменту. Але посада Луцького міського голови – це посада не політична, а посада господарника, треба забути про політику, закачувати рукави і працювати. Тому Микола Романюк не повинен при доборі членів команди керуватись політичними принципами чи віддавати борги посадами. Йому потрібні в команді люди, які професійно виконують свої обов’язки. Якщо ж ми проаналізуємо кадрові призначення Миколи Ярославовича, то серед всіх тих посад ми майже не знайдемо представників опозиційних партій. В основному там знаходяться представники таких партій як «Сильна Україна» (яка його висувала на посаду), Партії регіонів та інших провладних сил.

Уявіть собі, якби на посаду лікаря-стоматолога прийняти чудового хірурга, за партійними міркуваннями. А якщо цей хірург не чудовий, а якщо він бездарний... Так ось, напевне краще все ж таки призначати на посаду стоматолога саме стоматолога, і бажано найкращого.

Не знаю наскільки ясно я виразив свою думку, вибачте за таке порівняння.

 

  - Стосовно другої половини питання. То чи  вдалося Миколі Романюку вже щось зробити для міста?

 

  - Я думаю, що той, хто стверджує протилежне, просто мало знайомий з роботою міського голови. Міській голова встає зранку і займається поточними справами міста. Лягає ввечері і думає, що йому робити завтра зранку. Особисто я йому не заздрю (посміхається). Мені думається, що Микола Романюк турбується про місто і для Луцька він зробив чимало. Міський голова займається буденними, дрібними і не дуже дрібними справами, тому в загальному обсязі справ його роботу помітити дуже важко. В той самий час, як депутату достатньо здійняти побільше галасу і шуму, і його вже помітно. Якось стало природнім, що депутата помічають за сам процес діяльності, за „рух питань”, результат діло другорядне. Хоча є дуже багато справді дієвих депутатів, які досягають конкретних цілей.

 

  Микола Романюк зробив багато, але чи достатньо цього було, чи він міг зробити більше? Замало ще пройшло часу, щоб робити якісь конкретні висновки. Романюк ще отримає багато критики, якось так повелось – критикувати міського голову за усе, що діється в місті. Хочеться аби критика була конструктивною, а Микола Ярославович чув би критику і враховував її.

Одне зрозуміло, усім добрим не будеш, владу завжди критикують. Але від цього охочих до владних місць не поменшало (посміхається).

 

  - Якщо вже ми говоримо про градоначальника, то як Вам те, що Романюк призначив Антона Кривицького відповідальним за добудування переходу між залізничним вокзалом і привокзальним ринком?

 

  - Я не вгледів тут величезної проблеми. Це швидше історичний гумор. Тобто, «ти почав – тобі і закінчувати». Рішення, як рішення. Єдине в чому його кумедність, Романюк призначив до цієї справи людину, яка вже раніше цим займалася. А може це добре? Я мало знаю Кривицького, коли він був міським головою мене взагалі не цікавила політика.

 

  - Зараз в Луцькому виконкомі є два вакантних місця. Як Ви думаєте, кому вони дістануться?

 

  - Питання надзвичайно цікаве, ці посади у виконкомі найбільша інтрига останніх місяців. Я б хотів, щоб ці місця зайняли представники партії «Батьківщина». Таке бачення цілком логічне. Партія «Батьківщина» має половину місць в раді. Виконавчий комітет – це орган, який створює сама рада. За логікою наповненість виконавчого комітету повинна відповідати розподілу депутатських мандатів в раді. Тому, я гадаю, що у виконкомі повинно бути не два представника від партії «Батьківщина», а щонайменше половина складу. Тому, якщо ці два місця займуть представники нашої партії, я буду вважати, що це більш відповідатиме волевиявленню громади.

 

  Я переконаний, що ці два місця, займуть гідні і порядні люди. В мене є бажання, аби одне з вакантних крісел дісталось моєму колезі, однопартійцю, адвокату Юрію Бондаруку.

 

  - Поясніть, чому тимчасові депутатські комісії мають для журналістів закритий характер.

 

  - Я був ініціатором створення та очолив тимчасову комісію з питань фінансування дошкільних навчальних закладів. Закон визначає, що тимчасові комісії створюється радою, для контролю за окремими сферами діяльності влади. Саме слово контроль, як на мене, вже говорить про певну закритість процесу до моменту оголошення висновків. Закон регламентує, що тимчасові контрольні комісії працюють зазвичай в закритому режимі. Як виключення може відбуватись відкрита робота такої комісії

 

  Тимчасові контрольні комісії міської ради працюють з питаннями не простими, тому говорити про їх діяльність до завершення їхньої роботи є не зовсім логічним, бо в ході роботи думка комісії може змінитися.

 

  От уявіть собі, що депутати тимчасової комісії починають привселюдно, при представниках ЗМІ, сваритися з членами виконкому, яких сама рада призначила кілька місяців тому. Може хтось і зацікавлений у створенні непотрібних конфліктів і власному піарі. Але головна мета роботи комісії – досягти певного висновку з визначених питань.

Якщо говорити про очолювану мною комісію. Я не шкодую, що засідання комісії відбувались закрито. Робота в комісії була напружена і складна. Були і гострі моменти. Говорити про те, як на тимчасовій контрольній комісії спілкувалися з службовцями місцевого самоврядування, в яких це було висловах, не варто.

 

Я отримав декілька звинувачень, щодо закритого режиму роботи комісії. Я не вважаю таку критику з боку ЗМІ справедливою. Проте нічого не поробиш, це специфіка журналістської роботи – шукати щось гостре. Якби журналісти описали той графік роботи, який був тоді, - це нікому не було б цікаво. Голова тимчасової контрольної комісії виставив за двері журналістів – це вже є цікавим, це „наступ на свободу слова”. Уявіть собі моє здивування, коли я прочитавши статтю про роботу комісії, почав читати коментарі до цього матеріалу. Саме повідомлення носило гострий характер, але воно було в межах нормального людського спілкування. І нема в мене ніяких заперечень до журналіста, який це виклав, - це його погляд

 

  - Але ж цей журналіст ці коментарі не писав.

 

  - Я не кажу, що коменти писав журналіст, їх писали читачі. Я просто звертаю увагу на особливість інтернет-середовища. Є погляд журналіста, і є певний вектор інформації, а далі вже читачі висловлюють свою думку. Так, це є цікаво. Просто, прочитавши зміст статті, я не зрозумів, чому такі коментарі були. Більшість з цих коментарів не були пов’язані з статтею, вони були пов’язані з моєю особистістю. Мабуть комусь я настільки дошкуляв, що про мене написали деякі неприємні речі. Але хай це залишається на сумлінні тих „коментаторів”. В мене немає образ ні на кого.

 

 - Зараз Луцьк має сплатити 10 мільйонів гривень за облігаціями  муніципальної позики, які місто має віддати у квітні. Як Ви гадаєте, ці кошти будуть віддані?

 

 - Як в одному вислові: «Якщо ви боргуєте 10 тисяч доларів, то ви простий громадянин, якщо ви винні 500 тисяч доларів, то ви власник якогось підприємства, якщо ви винні 500 мільйонів – ви держава» (посміхається).  Скажу свій погляд, Луцька міська рада здатна ці гроші віддати. Це поза сумнівом. Луцькрада здатна отримати нову позику і погасити попередню позику. Питання лише в стилі і механізмі вирішення цієї проблеми. Проте, не виконання радою фінансових зобов’язань перед банківськими установами негативно впливатиме на її імідж.

 

  Подивіться на сьогоднішній день, скільки підприємств і підприємців мають борги. Мистецтво управляти боргами – це головне вміння фінансиста. До боргів не слід ставитися заполошливо, чи впадати в якісь крайнощі. З боргами треба працювати. Фінансові зобов’язання можуть бути розстрочені, відстрочені, і, зрештою, забуті (посміхається). Зрозумійте, що мистецтво мати борги і мистецтво їх віддавати – це два боки одного явища. Тим більше, міський голова є професійним банкіром.

  Зрештою, що таке 10 мільйонів для