В радянські часи проблем із заготівлею, зберіганням та переробкою зерна на Волині не було. В області щорічно  в державні засіки  здавалося в середньому приблизно до 140 тисяч тон зернових. Зерно постачалося із  інших областей та регіонів СРСР, а також із США та Канади.

 

До обласного управління хлібопродуктів входило  14 підвідомчих підприємств районів області. Це, так звані в народі,  «заготзерна», а також 2 комбінати хлібопродуктів – Луцький і Володимир – Волинський. Матеріально – технічна база на підприємствах була в досить хорошому стані. Приймання і відпуск зерна, борошна, круп та комбікормів проводився автотранспортом та  потягами. Також був відпуск безтарним  методом. Зерно зберігалося на складах в належному стані.

 

За період з 1980 по 1984 роки  на Волині було побудовано і здано в експлуатацію ще 2 комбінати хлібопродуктів – Голобський та КХП № 2.

 

Проблеми у галузі почалися із 1996 року, а з 2000 року – ця сфера на Волині можна сказати знищена.

 

Не обійшлося без втручання перших керівників області та міста, депутатів Верховної, обласної  та міської рад.

 

В районах зникли хлібоприймальні підприємства. Комбінати хлібопродуктів почали занепадати. Із існуючих раніше, залишилися лише Володимир – Волинський, та КХП – 1 та КХП 2. На цих підприємствах почалися серйозні проблеми.

 

Всім добре відома історія, пов’язана із зникненням вагонів із зерном на КХП 2. За нерозголошення таємниці – ревізору Лідії Новосад,  із житлового фонду міста Луцька, була надана трьохкімнатна квартира. До цього часу ця справа так і не розкрита, а прибутки від неї  давно осіли у кишенях обласних чиновників.

 

СБУ, правоохоронні органи і прокуратура тримають все  у таємниці. Вагонів із зерном не знайшли і до цих пір, вірніше їх ніхто і не шукав. 

 

Працівники КХП 2  розповідають, що можливо і були порушення  у виробничій  діяльності колишнього директора підприємства Михайла  Гнасюка, але мало віриться, що такий професіонал міг допустити  розкрадання у таких великих розмірах. «Він дуже добре знав своє підприємство, розбирався в усіх тонкощах виробничої та фінансової діяльності» - переконують «Під прицілом» працівники КХП № 2.

 

Починаючи з 2000 року зазнав краху колись досить потужний КХП -1. Колишній директор Степан Приходько пішов  з посади, а там  з’явився  Сергій Копитко, який створив кілька комерційних груп, одна із них яких «Агровіта». Саме на це підприємство зі свого приватного млина(знаходився у селі Тарасово, Луцького району), приходить Артур Каплан. У 2003 році Сергій Копитко та Артур Каплан засновують підприємство «Імпалс».

 

В структуру Луцького КХП – входили – млин ( переробка зерна 120 тонн на добу,  борошна  вищого і  першого  ґатунку), комбікормовий завод,  цех гранульованих  комбікормів, склад  силосного типу, допоміжні цехи, системи безтарного відпуску комбікормів і борошна,  під’їдні залізничні колії та елеватор. Для підтягування вагонів був свій тепловоз. 

Для того аби викупити у держави таке  потужне підприємство,  необхідні чималі кошти. Проте,  гроші і покупці знайшлися. Для усіх і досі лишається загадкою, як здійснювався продаж такої величезної структури.

 

Приватне підприємство «Імпалс» зареєстроване із однозмінним графіком роботи. Щоб компенсувати вкладені кошти Артур Каплан та Сергій Копитко продали частину обладнання із комбікормового заводу, цеху гранульованих кормів і складу силосного типу. З того часу, за відсутності обладнання, ці підструктури уже не працюють. Хоча, там потрібно було поставити тільки вентилятори великої потужності, аби пил і відходи не забруднювали навколишнє середовище.

 

В квітні 2003 року була відновлена робота млина. Зерно від зернових  компаній України привозилося потягами, а від фермерів та агрофірм – автотранспортом. Борошно реалізовувалося на хлібопекарні Волині та України. Як кажуть працівники «Імпалсу» -«Борошно було високого ґатунку, і скарг на якість не було.»

 

Прийом і зберігання зерна проводилося в основному на елеваторі.

 

 Усі спеціалісти, технологи, лаборанти, робітники, які  перейшли на «Імпалс» із КХП -1, змушені були працювати  у 3 зміни(хоча підприємство «Імпалс» зареєстроване із однозмінним графіком роботи ).

 

В 2005 році зданий в експлуатацію  макаронний цех із сучасним, високоефективним обладнанням. Макаронні вироби були високої якості. Побудувавши цех, горе – керівники не змогли йому дати раду. Людей спіткала така ж доля,  як і решту працівників підприємства – невиплата заробітної плати. Згодом цех змушені були закрити.

 

Спеціалісти і пересічні робітники  підприємства отримували однаково – мінімальну заробітну плату. Наближені до керівництва особи  отримували гроші у конвертах, а інші  робітники  працювали совісно та чесно, отримуючи мінімальний заробіток, щоб взагалі  не залишитися без роботи. Цим самим вони  лише  примножували статки власників. На підприємстві не існувало прав, а лише обов’язки. За найменшу провину людину звільняли. Керівники називали підлеглих  «бидлом», вважали рабами та робочою силою. Артур  Каплан та Сергій   Копитко мали надійний захист,  як в Україні так і за її межами, адже є членами Партії Регіонів, а тому дозволяли собі нахабно ставитися до підлеглих.

 

Найболючішим питанням було виплата заробітної плати. Коли Сергій Копитко прийшов на посаду керівника КХП -1 ситуація із  виплатою заробітної  плати вкрай  погіршилася. У цей  період працівники не отримували грошей, а тому змушені були звертатися до суду. Масові звернення до закладів Феміди налякала керівника підприємства, і  люди все ж отримали свої зароблені гроші.

 

Починаючи із 2 півріччя 2008 року і за 2009 рік заробітну  плату  працівники знову  перестали  отримувати. Люди зверталися до  суду,  в прокуратуру – але все даремно. На підприємстві працювало декілька сотень робітників. З них кожному «Імпалс» заборгував від 1 тисячі до 20 тисяч гривень.

 

Заборгували керівники «Імпалсу» гроші кільком банкам та постачальникам зерна.  Збагнувши,  що підприємство є збитковим, вирішили  оголосити його  банкрутом.

 

Територія  ПП «Імпалсу» і елеватора  продана ще 2008 року. Сьогодні там ріжеться метал, обладнання, мотори, техніка вивозиться і продається. Якщо все вивезти та продати, можна не тільки погасити борг банкам, але й забезпечити себе і свої родини на довгі роки безбідного життя.

 

Колишні працівники підприємства втратили будь – яку надію одержати зароблені гроші.

 

Як нам стало відомо, на підприємстві працювали також знайомі або родичі впливових осіб із податкової адміністрації , правоохоронних органів, прокуратури, СБУ, які отримували заробітну плату у досить великому розмірі.

 

Податок на прибуток підприємство ніколи не  платило у тому розмірі, який був встановлений державою,  виплачувалася лише мізерна сума від того.

 

Через високий паркан, навпроти кінотеатру «Промінь»,  добре видно будівлі з вибитими вікнами, потрощені конструкції. На місці елеватора планують збудувати  розважальний центр.

 

Свого борошна Волинь майже не має. З 2010 року його привозять із інших областей і держав.

 

В хороших керівників господарств і обладнання є, і склади і лабораторії, щоб зберігати зернові культури. А ті, хто лише прагне збагатитися і не вміє керувати великими структурами, з часом знищують  спочатку підприємство, а потім  і всю галузь. Про людей такі горе – керівники взагалі не задумуються, задля примноження  власних статків, ідуть так би мовити «по трупах», незважаючи на інших, принижуючи їх гідність.  А у кожного працівника – сім'я,  яку треба прогодувати, забезпечити.  І,  можливо,  робота на «Імпалсі»  була єдиним методом утримати сім'ю, а керівники знищивши велике підприємство, зробили  злочин не лише в цілому проти   держави, а й проти  кожного  окремого її жителя.

 

Складається враження, що колись успішна галузь хлібопродуктів в області, зараз нікого з обласних і міських чиновників не цікавить. Нікому захисти тих людей, яких викинули на вулицю, не заплативши їм ні копійки за сумлінну працю.

 

Можливо, доцільно було б створити слідчо – експертну комісію для розслідування цих злочинів. По державному підійти до цієї проблеми, адже там є величезний залишок металу, обладнання, будівлі і інше майно – це величезні кошти до міського бюджету, які б дійсно принесли велику користь жителям міста Луцька.