В Україні таких раритетів залишилося не так багато. З найбільш відомих і ще працюючих можна назвати Рівненську (Зарічне – Антонівка), Закарпатську (Боржавська вузькоколійна залізнична дорога) та Одеську (Гайворонська ВУЗД). Усім їм вже більше ста років і стан рухомого складу та самих рейок залишає бажати кращого. Але туристична привабливість цих об’єктів постійно зростає, адже не тільки іноземці, а й українці почали більше цікавитися історією рідного краю.
Ось тільки для того, щоб ці туристичні пам’ятки жили й процвітали потрібно фінансування. На одних квитках за проїзд на ремонт вагонів та паровозів не заробиш. Ось і бідкаються працівники вузькоколійки, що зовсім скоро можуть залишитися без роботи. Наприклад, Гайворонська ВУЗД, яка свого часу розтягнулася на майже 190 кілометрів, зараз має тільки два сполучення: Гайворон – Рудниця та Гайворон – Голованівськ. Раз на день курсує і потяг між Зарічним та Антонівкою на Рівненщині, адже це ледве не єдиний транспорт, який пов’язує деякі Поліські села з райцентрами.
А ось Закарпатська вузькоколійна залізниця, яка з’єднує Іршавський та Виноградівський райони і простягнулася майже на 50 км, зовсім під загрозою зникнення. До свого 105-річного ювілею ця дорога може не жити. Через нерентабельність було значно скорочено маршрути, а ще на початку 90-х років минулого століття на металолом пішли 60 (!) вагонів... Якщо держава не зверне увагу на ці туристичні пам’ятки, Україна втратить ще кілька привабливих об’єктів, заради яких закордонні мандрівники готові були б проїхати не одну тисячу кілометрів.