Громадяни України часто нарікають на низький рівень життя, невисокі зарплати і пенсії. Проте мало хто здогадується, що їх досить злиденний споживчий кошик, на основі якого і встановлюється розмір мінімальної зарплати та інших соціальних гарантій, був затверджений на офіційному рівні. Відтак, урядовці з власної ініціативи, напевно «дбаючи про добробут» своїх громадян, змусили українців вести боротьбу за виживання.

 

У 2000 році Кабмін прийняв спеціальну постанову з довгою назвою «Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення». Саме у ній було визначено основні параметри виживання українців і сформовано так званий споживчий кошик, на основі якого тепер встановлюється мінімальна зарплата та прожитковий мінімум.

 

Затверджений набір продуктів харчування, які необхідні, на думку влади, для людини працездатного віку, відзначається невибагливістю і надмірною скромністю. Так, за рік українці мають обмежитись споживанням всього лише 2,5 кг рису, 2 кг гречки, 1 кг пшона. Зловживати овочами також не варто. У річному споживчому кошику має бути не більше 28 кг капусти, 25 кг помідор та огірків, 10 кг цибулі та часнику. Крім того, потрібно дуже економно ставитись до олії: Кабмін рекомендує обмежитись 7,1 кг цього продукту за рік.

 

Ситуація з м’ясом ще гірша. Людині, яка живе на мінімальну зарплату, можна вживати лише 14 кг яловичини, 8 кг свинини, 2 кг сала, 9 кг ковбасних виробів та 12 кг птиці впродовж цілого року. Незважаючи на продуктову цінність, українська влада порахувала, що громадянам не варто їсти рибу і встановила в структурі споживчого кошику право працездатної особи у рік обходитись 7 кг свіжої риби та 4 кг оселедців.

 

Щодо молочних продуктів, то тут найбільш дефіцитна позиція спостерігається в категорії твердих сирів на зразок голландського — 3,5 кг на рік, сметани — 5 кг, сиру — 10 кг.

Компенсувати скромний продуктовий набір можна з допомогою хліба, якого дозволено споживати близько 100 кг у рік та картоплі — 95 кг.

 

Складаючи список мінімально необхідних речей для нормального існування людини, найбільшу скупість уряд проявив стосовно предметів гардеробу, а також — культурно-побутового і господарського призначення. Напевно, це пов'язане з тим, що можновладцям, які живуть у зовсім іншому матеріальному вимірі, важко спуститися до рівня потреб звичайного українця.

 

Так українським чоловікам пропонується купувати зимовий верхній одяг раз у чотири роки (пенсіонерам — раз у 5 років), носити один костюм 5 (7) років, джинси — 3 (5) років, светр — 3 (6) років, шапку — 6 років. У одній парі взуття (чоботи, черевики, туфлі, кросівки) пропонується ходити 3 — 5 років

 

У жінок прожитковий мінімум має дозволяти їм, за задумом турботливого Кабміну, купувати зимовий верхній одяг раз у 8 років (жінкам-пенсіонерам — раз у 10 років), сукню — раз у 5 (6) років, спідницю — один раз у 5 (6) років, купальник — раз у чотири роки. Щоправда, туфлі жінкам поблажливо дозволено міняти кожних півтора-два роки.

 

Абсурдні норми стосовно предметів гардеробу та взуття встановлено для дітей. Хоча дитячий організм швидко росте, проте прожитковий мінімум для дітей передбачає, що один і той самий одяг чи пара взуття мають служити їм у середньому 2 — 4 роки.

Український споживчий кошик створює умови для того, щоб громадяни майже не користувались новою побутовою технікою, дуже рідко купували меблі та посуд. Так, придбати телевізор середньостатистичній сім’ї можна лише раз у 10 років, холодильник — раз у 15 років, а пральну машину — раз у 14 років. А одна настільна лампа взагалі має прослужити аж 25 років!

 

Термін експлуатації меблів встановлено у 20 — 25 років. Та й з посудом ситуація не краща. На одну сім'ю передбачено 6 ложок та виделок, які мають прослужити десятиліття. Така ж кількість тарілок має використовуватись 3 роки. А один чайник повинен вірно прослужити 9 років. Ось таким є вимір мінімальної зарплати по-українськи. Але й цей злиденний споживчий кошик не вписується в рамки офіційно встановленого прожиткового мінімуму для різних категорій громадян.

 

На цьому непривабливому загальноукраїнському тлі Волинь має ще менш радісну картину. Середня зарплата в області залишається однією з найнижчих в країні. 36% вакансій пропонують працівникам заробітну платню на рівні прожиткового мінімуму. А майже 10,4% працівників взагалі отримують зарплату нижче прожиткового мінімуму, а значить — нижче встановленої мінімальної зарплати.

 

Влада, як сьогоднішня в особі Партії регіонів та її сателітів, так і нинішня, в особі БЮТ — НУНС, Кучми та його команди, ніколи особливо не переймалась долею простого українця. Тому реальний вміст споживчого кошику здатний забезпечити хіба що елементарне фізіологічне виживання людини, але аж ніяк — задоволення її соціальних і культурних потреб.

Герасименко Петро