Ще не минув повний рік з часу закінчення виборчої кампанії до місцевих рад, а недавно обрані депутати не встигли «нагріти» свої місця, як в партійних рядах більшості політичних сил вже тривають активні міжусобиці та конфлікти. Яскравим прикладом цього є Луцький міський осередок ВО «Батьківщина» та однойменна депутатська фракція у Луцькій міській раді.

Вже вдруге за останні кілька місяців бюро ВО «Батьківщина» приймає рішення щодо депутата, який нібито порушив партійну дисципліну. Реальність підстав для таких рішень зараз розглядати не будемо, адже про непослідовність однопартійців Ю.Тимошенко ми вже писали раніше. Також на потім відкладемо детальний аналіз діяльності фракції у міській раді. В цьому матеріалі спробуємо привідкрити завісу внутріпартійного життя у міському осередку ВО «Батьківщина» і таким чином пояснити окремі рішення і дії «бютівців».

Колегіальним керівним органом міського осередку ВО «Батьківщина» є бюро міської партійної організації, яке було обране на останній звітно-виборній партійній конференції. Більшість складу бюро (7 осіб) є депутатами Луцької міської ради. Зокрема, це Григорій Пустовіт, Артур Василевський, Юрій Корольчук, Володимир Никитюк, Роман Бондарук, Сергій Григоренко та Наталія Бунда. Також членами бюро є Юрій Циганюк, Сергій Назарук, Геннадій Козюта, Дмитро Дубняк та Олена Козюпа.

Отож, хто є хто, та чому і як приймаються партійні рішення?

Очолює міський осередок ВО «Батьківщина» з 2006 року Григорій Пустовіт. Навіть будучи в минулому людиною військовою, Григорію Олександровичу не вдалося запровадити військові порядки у партійній організації, тож в останні роки йому довелося освоювати фах «функціонера-переговорщика». Адже в такій потужній, з точки зору рейтингу, політичній силі завжди було багато політиків «важковаговиків» та «лідерів», а тому керувати організацією було непросто.

Попри це саме голова міського осередку, до свого вступу на посаду секретаря міської ради, контролював більшість членів партійного бюро, а відповідно й впливав на його кінцеві рішення. Частина членів бюро безпосередньо «зобов’язані» Григорію Олександровичу власним просуванні по партійній лінії, дехто завдяки йому став депутатом міської ради, дехто отримав посаду виконкомі чи міських комунальних підприємствах.

Активна робота на партійній ниві та під час місцевих виборів 2010 року «матеріалізувалася» для пана Пустовіта у посаду секретаря Луцької міської ради.

Це в свою чергу дало інструмент для відстоювання інтересів своїх партійних колег у міській раді. Як результат — призначення членів ВО «Батьківщина» на посади в виконавчих органах міськради та в комунальних підприємствах. З іншої сторони це значно підвищило впливовість та авторитет самого Григорія Пустовіта, та суттєво додало йому публічності. Але є й негативні наслідки такого особистого успіху — на все у пана Пустовіта не вистачає часу. Контролювати міську партійну організацію, фракцію в міській раді та ще й «маневрувати» між інтересами різних фракцій і міського голови вдається що раз важче.

В самому міському бюро «Батьківщини» вже зараз можна виділити декілька груп та ключових осіб, між якими йде конкуренція за вплив на прийняття ключових рішень. Перша це група самого Григорія Пустовіта впливовість та одностайність якої у прийнятті рішень суттєво послабилась з приходом ряду її представників до міської ради, та група Нікітюка-Корольчука, яка особисті інтереси та конструктивні стосунки з міським головою часто ставить вище інтересів партійних (може голосувати в раді в супереч рішенню фракції). Також певний вплив на рішення міського бюро зберігає голова обласної організації Анатолій Грицюк та депутат міської ради Роман Бондарук.

Одним з чільних представників групи Пустовіта до останнього часу можна було вважати Артура Василевського (також колишній військовослужбовець). Артур Улдисович заступник голови міської партійної організації, який був обраний депутатом міськради за партійним списком. Після відмови останнього очолити відновлене комунальне підприємство «Луцькреклама», йому було запропоноване нове місце роботи — заступником директора ДКП «Луцьктепло».

Таке призначення відбулось не без допомоги його партійного товариша Григорія Пустовіта. Хоча не менше Василевський зобов’язаний цим призначенням і міському голові, ініціативи якого тепер змушений підтримувати як депутат.
Своїй відданій роботі на благо партії, а також підтримці старших колег Пустовіта і Василевського до певної міри зобов’язана ще один депутат міськради — Наталія Бунда. І хоч вона й перемогла у мажоритарному окрузі, однак без протекції старших партійців та довіри з їх сторони, секретарю партійної організації це зробити було б дуже складно.

Окрім депутатства, пані Наталі ще й «підфартило», з посадою у виконкомі міської ради. Молоду депутатку було призначено начальником відділу розвитку туризму управління міжнародного співробітництва та туризму Луцької міської ради. Схожий кар’єрний успіх може чекати ще одного члена міського партбюро — Олену Козюпу, яка зараз працює у міській партійній організації.

Ймовірно, що «правильну» позицію у міському бюро займає й Геннадій Козюта, котрий не перший рік працює начальником відділу реєстру житлового фонду департаменту житлово-комунального господарства Луцької міськради. Підставою для такого твердження може слугувати те, що він, як і попередньо згадані три особи є водночас керівником однієї з первинних організацій Луцької міської партійної організації Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина», а тому є близькими до пана Пустовіта.

До числа «партнерів» Пустовіта до певного часу належав і депутат Роман Бондарук, що також очолює первинку в ВО «Батьківщина». Крім того, пан Бондарук вважався одним із «меценатів» партії, про що могло свідчити хоча б попередня місце знаходження офісу міського осередку партії (в гуртожитку КП «Промбуд-6» на Ковельській). Однак після того, як він не зміг стати керівником фракції ВО «Батьківщина» у міській раді та через розходження у питанні передачі в довгострокову оренду облспоживспілці землі під Завокзальним ринком однопартійці Пустовіт та Бондарук стали значно рідше узгоджувати між собою позиції, а міська партійна організація переселилась в інше приміщення.

До певної міри «своїм» для пана Пустовіта, а також пана Бондарука, можна вважати й досвідченого але неамбітного партійця Юрія Циганюка. Він був депутатам міської ради попереднього скликання, досить активно попрацював на партію у окружній виборчій комісії під час президентських виборів. З певних причин підприємець відмовився від повторного балотування до міської ради, за що партія рекомендувала його на почесну посаду у складі виконавчого комітету.
Решта членів міського партійного бюро значно менше зобов’язана і підконтрольна Григорію Пустовіту. Для прикладу досвідчений депутат і керівник фракції Юрій Корольчук, попри тривале членство у ВО «Батьківщина» частіше займає помірковану позицію і уникає конфліктності з діючою владою. Відповідно й у партійній політиці він менше притримується опозиційної риторики.

Та й з міським головою у депутата досить близькі стосунки. Більше то, ще невідомо яким чином відіб’ється на поведінці Корольчука те що Таріел Васадзе, власник Корпорації «УкрАвто», бізнес-інтереси якого в області представляє Юрій Корольчук, недавно увійшов до складу фракції Партії регіонів у ВРУ. До того ж є певна й особиста образа Корольчука на голову міського осередку партії за те що Пустовіт не відстояв для нього посаду голови «бюджетної» комісії в міськраді, яку пан Корольчук займав в попередній каденції. Проте, Корольчуку завдяки зусиллям його колеги Володимира Никитюка, а також Анатолія Грицюка та Євгена Кирильчука вдалось отримати посаду керівника фракції «Батьківщина».

Ще одним ключовим та досить самостійним гравцем в партії вважають депутата Володимира Никитюка. Попри заняття різноплановим бізнесом, особливо досвідченим вважають Володимира Сергійовича у земельних питаннях. Адже він вже вдруге очолює «земельну» комісію міської ради. Також пан Никитюк незамінний під час виборчих кампаній, адже має можливість залучення ресурсів. Крім того, Никитюка в окремих політичних колах вважають своєрідним «бютівським Чечетовим», який може домовитися з депутатами різних фракцій, щодо підтримки потрібних рішень. Останнім часом він частіше комунікує із міським головою, через що ймовірно й знизився опозиційний запал фракції «Батьківщина».
Орієнтується на позицію Володимира Никитюка й перший заступник директора ДКП «Луцьктепло» Дмитро Дубняк, який вважається його креатурою.
Ще двоє членів міського партійного бюро також ймовірно погоджують свої голосування в першу чергу з паном Никитюком. Йдеться про ще одного депутата міськради Сергія Григоренка та про заступника начальника відділу звернень громадян міськради і керівника міської партійної «молодіжки» Сергія Назарука.

Вони хоч теж є керівниками партійних первинок, але їх частіше пов’язують із керівництвом обласного партійного осередку. Наприклад, Сергій Григоренко довгий час був радником та консультантом, і навіть керівником штабу у боротьбі за крісло міського голови Анатолія Грицюка. Пана Григоренко ще в минулому скликанні міської ради вважали правою рукою Никитюка, а нещодавно він однозначно заявив, що відчуває себе обділеним посадою у виконкомі міської ради саме «завдяки» Григорію Пустовіту.

Сергій Назарук, який є племінником народного депутата Євгена Кирильчука, довгий час працював в облраді за керівництва того ж Грицюка. Його можна вважати найменш незалежним членом міського партійно бюро.

Фактично більшість у міському партійному бюро у пана Пустовіта відсутня, оскільки й близькі до нього партійці часом мають відмінну від нього позицію. Крім того не завжди в роботі керівного партійного органу беруть усі його члени, що теж суттєво впливає на його рішення.

В цьому контексті доволі цікаво, якими мотивами керуються члени міського партійного бюро, що вони так безапеляційно вже вдруге вимагають у своєї фракції в міськраді виключити з її лав депутатів?

По-перше, обидва депутати, і Антон Сосновський, і Рустам Дячук, були обрані у мажоритарних округах. Це дало їм можливість поводитись вільніше ніж «списочникам». Крім того, обоє згаданих депутатів достатньо амбіційні і мають свої плани та цілі на цю депутатську каденцію. Ще одною причиною «нелюбові» до згаданих депутатів могла стати й не надто велика їх рвучкість до опозиційної діяльності та намагання координувати свої дії з окремими міськими посадовцями поза головою міської партійної організації.

Крім того, відчуваючи посилення відцентрових тенденцій у партії та особливо у фракції, керівництво міської партійної організації вирішило жорстко реагувати на будь-яке «відступництво» і таким чином попередити усіх інших депутатів. Але парадокс ситуації полягає в тому, що такими діями міське партійне бюро лише прискорює процес розпаду своєї фракції в міськраді. Адже дає можливості іншим депутатам «чужими руками» прокласти собі стежку «на волю», тобто у вільне депутатське плавання. Звичайно легше пояснити виборцям чи навіть партійним керівникам у Києві, що мовляв «мене виключили із фракції ні за що» (бо ж формальних підстав то не було), «я не хотів покидати лави нашої рідної партії, а тому повірте мені знову/візьміть мене назад».

Вже давно стало зрозуміло, що фракція у міській раді дуже неоднорідна і чимало депутатів переслідують в першу чергу свої особисті інтереси, а не ідеї партії від якої вони балотувались. До того ж, не завжди правильною була позиція партії, коли через політичні питання провалювалось голосування за питання господарські. Це не подобається окремим депутатам, які йшли в раду для відстоювання певних питань життєдіяльності міста та своїх особистих, а не лише інтересів партії. Частина депутатів не розуміє позиції керівника міського осередку, який з однієї сторони намагається бути послідовним опозиціонером, а з іншої фактично виконує завдання поставлені міським головою.

Тож виходячи з зазначених прикладів дії міського партійного керівництва виглядають недалекоглядними і вже скоро можуть спричинити появу нових депутатів, які зажадають працювати у вже існуючих або ж нових депутатських групах у міській раді. Замість того, щоб «налякати» депутатів, партія навпаки спровокує активізацію розпаду фракції. І тоді вже не те що під політичні питання, а й під соціально-економічні ініціативи «Батьківщини» назбирати потрібної кількості голосів буде важко.

Фактично щораз стає помітним прорахунок пана Пустовіта, який спробував всі ланки роботи зав’язати на собі. До певної міри прослідковується переоцінка власних можливостей та власної ролі у процесах, що відбуваються в місті. Також відсутній самоаналіз помилок, яких допустила партія в останні роки. Хоча це характерно для опозиційних партій, як в Києві так і на місцях.

Вже давно анонсована самим Григорієм Пустовітом спроба змінити секретаря міськради поки не відбулася. Скоріш за все, що сам посадовець вирішив зіграти на випередження і видав ймовірне за реальне. В міській раді завжди є депутати які незадоволені станом речей і хочуть отримати якусь посаду, але це не означає, що для цього є реальні підстави і необхідна кількість голосів.

Та й до певної міри перебування на посаді секретаря міськради Григорія Пустовіта на даний момент задовольняє міського голову. Адже, по-перше, поки в раді була більшість опозиціонерів, то необхідно було комусь підписувати ті політичні рішення, які депутати приймали щосесії і надслали в столицю. Такі рішення підписував секретар, а Микола Романюк в таких ситуаціях був якби «не при справах». По-друге, Григорій Олександрович не хотів серйозного конфлікту з «мером», а тому часто сам заспокоював деякі «гарячі голови» у фракції.

По-третє, близькість до секретаря-керівника партії давала можливість міському голові швидше дізнаватися про настрої в найбільшій фракції і з другого боку передавати свої пропозиції депутатам. До того ж вже здійснено ряд кадрових призначень, які були зроблені в підтримку певних домовленостей, тож міняти зараз відпрацьовану схему «міський голова — секретар ради» Миколі Ярославовичу немає сенсу.

Можливо сам Григорій Пустовіт прагне за вдалих політичних розкладів полишити посаду секретаря, з тим щоб на парламентських виборах позиціонувати себе «гнаним і ображеним» опозиціонером і не мати жодних зобов’язань перед діючою владною командою. Проте для успішного старту у національній виборчій кампанії пану Пустовіту бракує не лише одностайності у партійних лавах, але й ряду інших обов’язкових елементів (ресурсів та рейтингу). З огляду на те, як розвивається ситуація у фракції «Батьківщина» у міській раді та розклади у партійному бюро, може статись так, що до старту виборчої кампанії пан Пустовіт уже не очолюватиме міську організацію, а відповідно, навряд чи буде узгодженим як кандидат від «Батьківщини» на мажоритарний округ (за умови запровадження змішаної виборчої системи для обрання парламенту).

На жаль, не всі дії та рішення місцевих політиків піддаються поясненню чи тим більше прогнозуванню. Багато чого в міській політиці відбувається хаотично та підсвідомо.

В будь-якому випадку початок нового політичного сезону принесе чимало сюрпризів та несподіванок. А результати майбутніх парламентських виборів багато в чому будуть залежати від того чи зможуть однопартійці Юлії Тимошенко навести лад у своїх лавах. Адже як показують останні приклади, діючій владі лише на руку розрізненість та конфлікти між опозиціонерами.

Підготовлено експертами
ЛМГО «Центр Політичного Аналізу та Виборчого Консалтингу»