Після місцевих виборів-2010 року політичний ландшафт Луцької міськради зазнав серйозних змін. Відбулось радикальне оновлення депутатського складу. Так, лише 9 нинішніх народних обранців працювали у раді попереднього скликання. Схожі трансформації торкнулись системи політичного представництва: з'явились нові партії, діяльність яких тією чи іншою мірою позначається на роботі міськради. Серйозний вплив на політичні процеси справила перемога на виборах мера Луцька кандидата від не надто популярної в обласному центрі партії. Відтак, в роботі міської ради з самого початку було запрограмоване протистояння між Миколою Романюком та опозиційною більшістю.

За підсумками виборів-2010 року позиції політичних гравців розташувались таким чином. ВО «Батьківщина» отримала 24 депутатські мандати, ВО «Свобода» — 9, Партія регіонів, «Фронт змін» та «За Україну» — по 4, «Сильна Україна» і «Наша Україна» — 2, Європейська партія України — 1 мандат.

Однак, враховуючи загальноукраїнську та обласну тенденцію до «тушкування», внутрішню нестабільність світогляду окремих депутатів і хворобливу пристрасть до зміни політичних переконань в силу різноманітних обставин, за майже рік діяльності нового складу Луцької міськради і в її стінах намітились ознаки фракційного переформатування. Від часу, який минув з 31 жовтня 2010 року, місцеві «тимошенківці» втратили як мінімум одного депутата — Анатолія Бірюкова — якого зацікавили програмні засади Європейської партії України. За повідомленнями неофіційних джерел, Антона Сосновського також позбавили членства у фракції «Батьківщини».

Хоч ВО «Батьківщина», як і раніше, все ще має найчисельнішу фракцію в Луцькій міськраді, проте ця політична сила не може похвалитись владною монополією і, що, особливо помітно, монолітністю своїх рядів. У партії існують різні центри впливу, які намагаються по-своєму визначати лінію у питаннях відносин з мером та іншими силами. Показовим фактом існування внутрішніх проблем в лавах ВО «Батьківщина» була суперечка між головою фракції та її заступником з приводу такого доволі нескладного питання як перейменування окремих вулиць міста.

Стосовно ідеологічної світоглядної складової партій Луцької міської ради, то вона чітко наявна лише у ВО «Свободи».

Через свою нечисленність та міграційні схильності окремих депутатів, інші фракції Луцької міськради — «Фронт змін», «За Україну», «Наша Україна», Європейська партія України, «Сильна Україна», Партія регіонів — нездатні поодинці впливати на роботу представницького органу і тому змушені шукати різноманітні інтеграційні варіанти.

Ще одним епізодом політичних процесів у Луцькій міській раді стало створення 25 травня першої депутатської групи — «Місто майбутнього». До неї увійшло п'ять обранців із трьох фракцій: Антон Сосновський (на той момент член ВО «Батьківщина»), Олександр Пиза, Микола Дендіберін та Олег Дмитрук з фракції «Фронту змін» та Андрій Разумовський з «Сильної України». Думки аналітиків з приводу основної мети створення та діяльності даної групи розходились. А припинення її існування через три місяці так і не дало чіткої відповіді на це питання.

Натомість значно більше політичної чіткості є у нещодавньому оформленні депутатської групи «Рідне місто». У декларованих намірах цього об'єднання, до якого увійшли представники різних політичних сил — Андрій Козара, Іван Корчук, Анатолій Пархом'юк, Роман Романюк, Євген Ткачук та Микола Яручик — тісна співпраця з міським головою.

Одним із факторів політичного ризику і можливої зміни політичного ландшафту Луцької міськради в майбутньому є змішана система виборів. Депутати, які потрапили в Луцьку міську раду за мажоритарним виборчим округом, нерідко є значно менш дисципліновані політично і схильні до дій, які суперечать офіційній партійній лінії. Також такі народні обранці нерідко більш чутливі і прихильні до питань співпраці з владою. Особливо, при застосуванні до них різних методів політичного та економічного переконання.

Помітний вплив на динаміку політичних процесів у стінах мерії справляють бізнесові інтереси. Враховуючи те, що у складі Луцької міськради представлена велика кількість бізнесменів, є всі шанси вважати, що частина з них може поставити особисті на перший план, нехтуючи інтересами міської громади. Не є секретом, що політика для певної частини бізнесу в нашій країні, де панує влада олігархічних кланів, — це засіб реалізації своїх економічних інтересів та боротьби з конкурентами. Тоді як питання ідеології, принципів для них є другорядними або й взагалі не існують. Цей фактор впливатиме на роботу міськради і може привести до нових політичних трансформацій в розкладі сил. Особливо, враховуючи любов до використання владою методів тиску на приватне підприємництво.

Всі ці нюанси політичного життя дозволяють Миколі Романюку відносно комфортно почуватись у кріслі міського голови, незважаючи на наявність у раді великої кількості опозиційних сил. І якщо реалізація у Луцькій міській раді сценарію зі створення провладної більшості на чолі з Партією регіонів та її сателітами, як це мало місце в Волинській обласній раді та у Верховній Раді України, є поки що нереальною, то формування тактичної провладної більшості з певних питань можливе.

Також не можна не відзначити специфічну лінію поведінки луцького мера. Микола Романюк доволі часто веде себе не як самостійна фігура та незалежна виборна особа місцевої громади, а як «політичний васал» голови Волинської ОДА Бориса Клімчука. Це проявляється і в оцінках певних подій, і в небажанні проводити власну лінію, і в надмірній вдячності губернатору краю за виділені фінанси на ремонт доріг, які й так належать місту.

Аналізуючи стан справ у Луцькій міськраді, можна припустити, що сформувати промерську більшість Миколі Романюку навряд чи вдасться. А от послабити позиції опонентів — цілком. Процеси політичної міграції та децентралізації, які проходять у лавах обранців громади обласного центру, вигідні в першу чергу Миколі Романюку та існуючій в Україні владі в цілому. Адже завдяки цьому відбувається значне послаблення опозиційного потенціалу міської ради, що зміцнює монополію правлячого режиму Януковича і Партії регіонів

Герасименко Петро