Особливості роботи Луцької міської ради нового скликання, оцінка діяльності Миколи Романюка, крах місцевого самоврядування, причини своєї поразки на виборах мера у 2010 році, проблеми працевлаштування, «загниваючий режим», політична міграція в сучасних умовах, місіонерське повернення до «Батьківщини», прогноз на парламентські вибори-2012 — про все це і не тільки у інтерв’ю Богдана Шиби «Під прицілом».

 

- Богдан Павлович, охарактеризуйте, будь ласка, роботу Луцької міської ради нового скликання. Можливо ви можете відзначити певні характерні риси роботи міськради за останній рік?

- В загальному стало менше місцевого самоврядування. Бо після того як на президентських виборах виграла Партія регіонів, у неї з’явилась змога повпливати і на місцеві вибори. Важко порівнювати міську раду минулого скликання, яка була самодостатнім органом місцевого самоврядування, сама вирішувала всі проблеми міста — від фінансових та бюджетних і закінчуючи господарськими та організаційними — і раду нинішнього скликання, яка практично є підрозділом обласної державної адміністрації. Голова обласної державної адміністрації не тільки повністю керує міським головою, а ще й виконкомом і пробує вплинути на структуру міської ради так, щоб повністю контролювати міську владу. В такому випадку місцеве самоврядування у Луцьку перестане існувати і говорити про якійсь серйозні перспективи для міста не матиме сенсу. Так, будуть якійсь копійки, крихти з державного бюджету виділятися, але істотно повпливати на розвиток міста вони не зможуть.

 

 

- Микола Романюк нещодавно звітував за рік своєї роботи і наводив досить оптимістичні цифри. В той же час певні негативні моменти були проігноровані. Як ви оцінюєте його роботу за перший рік? Наскільки ефективно він виконує обов'язки мера?

 

- Наскільки ефективно він освоював кошти, які виділялись обласною адміністрацією, наскільки ефективно він виконував розпорядження голови облдержадміністрації — судити голові обласної державної адміністрації. І він має давати оцінку. Я ще раз повторю це: як орган місцевого самоврядування міська рада в цілому спрацювала недостатньо за цей рік. І це поки що так явно не позначилось на житті лучан і на житті міста. Але проявиться тоді, коли в зв’язку з погіршенням фінансової ситуації, в зв’язку з кризою держава перестане давати кошти на місто. Ще певний час, думаю, буде давати. До виборів-2012 року ще щось трішечки дасть. А потім це джерело фінансування закінчиться і тоді проявляться всі вади такої системи управління містом: керованої демократії замість місцевого самоврядування. Тому оцінювати я міг би роботу самоврядного органу. Але самоврядний орган за цей рік був поставлений в жорсткі рамки. Тому мені нема що оцінювати.

 

- Пройшов рік після того як ви втратили крісло мера. З погляду часу як ви можете оцінити свою діяльність? Які ви зробили помилки чи прорахунки, котрі завадили вам стати мером?

- Завадило мені стати міським головою те, що в Україні вирішальними є вибори президента. Країна, на жаль, не позбулась тієї старої практики, коли люди з задоволенням вибирають когось одного і звалюють на нього все решта і дозволяють йому поводитись як він хоче. Все решта залежне від виборів президента. Шансів бути обраним в мене не було взагалі. Бо я демократ за переконанням. А для того, щоб виграти ці вибори, треба було змінити свої переконання, визнати, що далі повинна бути жорстка владна вертикаль, що міська рада має бути підпорядкована державній виконавчій владі. Я не міг на це піти. І тому розумів, що в такому випадку шансів бути обраним у мене нема. Треба змінювати систему влади в Україні, треба повертатись до того, що було зруйновано у зв’язку із розчаруванням людей. Бо розчарувавшись у наслідках помаранчевої революції велика частина людей просто проголосували чи благословили, не взявши участь в виборах чи голосуючи проти всіх, благословили ту політичну силу, яка була визнана у 2004 році фальсифікатором виборів. І визнана і в Україні, і в цілому світі. Так буває завжди. Після революції наступає контрреволюція. І тільки потім вже третім етапом має настати нормальна демократична система.

 

 

 

— Тобто ви вважаєте основною причиною вашої поразки зовнішні фактори чи внутрішні?

- Без сумніву зовнішні. Бо ви ж розумієте, якби президентом не став Янукович, якби не було запроваджено жорстку вертикаль влади, то не було б такого безпорядку, особливо серед демократичних сил. Не пішов би голова обласної влади балотуватись на міського голову (сміється). І ще багато інших

технологічних ходів, які були використані після того, коли я не дав згоди підкоритись цій системі і визнати їхні правила гри.

 

— Прокоментуйте коротко вашу ситуацію з поточним працевлаштуванням.

- Тиждень тому я звільнений з посади за угодою сторін. Тому що мені запропонували написати заяву по-доброму. В іншому випадку буде вжито всіх заходів, щоб звільнити мене іншим способом. Ви розумієте, що вже почались вибори до Верховної Ради. Обласна адміністрація буде працювати в виборчому режимі. І вони не приймають і не сприймають присутність там будь-кого з опозиціонерів. А я свої переконання і погляди змінювати не збирався і не збираюсь.

 

— Цікавить питання вашої політичної міграції. Нещодавно ви були членом фракції «За Україну». Яка ситуація зараз?

- Я з цією партією йшов на вибори, оскільки в «Батьківщині» почались нездорові хаотичні процеси в 2010 році перед виборів до місцевих органів влади. Демократичні сили піддалися чи купилися на технології, які були запущені з боку Партії регіонів. І тому демократичні сили не змогли чи не захотіли визначитись із одним кандидатом на посаду міського голови. Сталось те, що було завжди. Було декілька кандидатів від демократичних сил. В результаті переміг той один, хто був з іншого боку (сміється). Я йшов на вибори від партії «За Україну», хоча позапартійний і до цієї партії не належав. А потім ввійшов до складу фракції «За Україну». А зараз, оскільки два члени партії «За Україну», які входили до складу фракції «За Україну» (Данильчук і Романюк — примітка ред.) вступили в партію «Фронт змін», то фракція перестала існувати по суті. Бо там, крім двох членів партії, були ще і позапартійні Шиба і Корчук. Ви розумієте, коли у фракції немає жодного члена партії, то вона перестала існувати сама по собі. І тому я написав заяву про вступ до фракції «Батьківщина». Хоча я у 2008 році вийшов зі складу партії «Батьківщина», але їх позицію підтримував і підтримую. І на виборах президента працював і підтримував кандидатуру Юлії Тимошенко. Отже, моє повернення до цієї фракції природне.

 

 

 

— Ви маєте намір повернутися у партію «Батьківщина» і, очевидно, стати кандидатом у народні депутати?

- Кандидатом у народні депутати я не буду, бо це мене не цікавить. Ви знаєте, що я не брав участь у виборах до Верховної Ради в 2006 і в 2007 роках. Я буду організовувати передвиборчу роботу і підтримувати, швидше за все, кандидата від партії «Батьківщина» по Луцькому виборчому округу і депутатів «Батьківщини» за списками до Верховної Ради. Лише у крайньому випадку, якщо більше не буде кому чи через певні вагомі причини, я можу стати кандидатом у депутати. Бо я вважаю, що наразі Верховна Рада не має шансу стати парламентом. Вона є місцем, де вирішуються особисті проблеми

окремих людей і туди зараз попасти... Я не такого складу характеру і поведінки. Я не працюю на державних посадах чи не використовую своє депутатське становище ніколи заради власного благополуччя чи власного збагачення. А просто сидіти у Верховній Раді, отримувати там велику зарплату і ні на що не впливати — вважаю, що це для мене неприйнятне.

 

- А чим партія «Батьківщина» 2008 року відрізняється від партії «Батьківщина» 2011 року? Враховуючи останні процеси політичного тушкування, спільне голосування Закону «Про вибори народних депутатів» чим ваша присутність у такій партії може допомогти їй?

- Спробую пояснити ситуацію. Напевно поразка на президентських виборах мала би декого навчити. Ті, хто був у партії тільки заради меркантильних інтересів, переважно вже пішли з партії у інші фракції. Я можу мати свою думку з приводу голосування за Закон «Про вибори». Я впевнений, що він мав бути ультиматумом з боку опозиційних сил стосовно звільнення Юлії Тимошенко. І я здивований, що такий ультиматум не був поставлений. Бо Захід вимагав, щоб за Закон «Про вибори» проголосувала і опозиція. Тільки тоді ці вибори і підготовка до них будуть визнані демократичними. Цим обов’язково треба скористатись. А те, що проголосували без будь-якого ультиматуму, незважаючи на долю лідера, означає, що похитнулися ряди, і люди стали думати про своє майбутнє. Вони вирішили, що краще забезпечити собі й надалі якийсь захист — політичний, економічний, фінансовий. І тоді легше буде боротися за свого лідера. Я визнаю, що може бути така точка зору, але вважаю її неправильною. Оскільки проголосувала більшість фракції «Батьківщина», отже, перемогла позиція врятування спочатку себе, а потім партії і її лідера. На жаль, ця позиція перемогла. Я буду старатися зробити так, щоб така позиція більше в партії не перемагала.

 

 

- А якщо це вам не вдасться? Такі процеси ми бачимо і на прикладі Луцької міської ради і фракції "Батьківщина" і взагалі на загальноукраїнському рівні.

- Мусить вдатися. Інакше ні місцеве самоврядування не має перспективи, ні Україна як демократична і незалежна держава не має перспективи. Бо якщо кожен з опозиції буде вирішувати свої приватні проблеми і не буде позиції опозиції, вибачте за тавтологію, то люди остаточно переконаються, що нема закону. Що ті, що ті однакові. І от буде такий гнилий режим. Знаєте, така собі опереткова диктатура чи як її назвати. Бо це важко назвати диктатурою. Але такий загниваючий режим, з яким ніхто не буде рахуватися, і держава, яка тривалий час побуде в такому режимі, ризикують стати клоакою в центрі Європи. Тому я не розглядаю варіантів "а якщо не вдасться". Це мені не властиво. Я ще у 1989 році, коли вступав у Народний Рух, міг сказати собі: а раптом не вдасться. Ми думали, що не 2 роки доведеться чекати проголошення незалежності, а 20 років. Ми готувалися до боротьби, але готувались і до того, що може не кожен і доживе до проголошення незалежності України. Але впевнені були, що незалежна Україна постане обов'язково. Аналогічна ситуація зараз. Так може статись, що демократична українська держава прокинеться завтра, прокинеться через рік. Але ті люди, які злякалися, які вибороли свої особисті інтереси - мені їх жаль. Я так не звик. Я не ставлю собі дилему: а раптом вдасться чи не вдасться. Мусить вдатися. Чого ж тоді живемо, навіщо? Мені швидко 50 років. Я для себе не хочу нічого. Мені не треба ніяких багатств. Мені треба, щоб мої діти жили у вільній цивілізованій державі, де будуть захищені їхні права, де можна зреалізуватись. Не там, де три відсотки громадян за шалені вкрадені гроші себе реалізовують, а дев'яносто сім відсотків не знають як завтра прожити день.

 

 

- Ви говорили про загниваючий режим. Але до формування цього режиму, об’єктивно кажучи, долучилась і парламентська опозиція у складі «Фронту змін» і «Батьківщини». Чи вважаєте ви здатними ці опозиційні парламентські сили змінити ситуацію в країні? Чи вони є однією із ланок системи?

- Ну я б таких категоричних висновків не робив, що вони є однією з ланок системи. Так, вони хитнулись, злякались. Кожен злякався сам за себе. Прийняли таке компромісне рішення, яке благословило наступні дії режиму по організації виборів (сміється). Але хід підготовки до виборів покаже, що є насправді. Якщо їм хтось щось пообіцяв з боку режиму, ці всі обіцянки і ламаного шеляга не варті. На початку наступного року стане ясно, що Партія регіонів має достатньо своїх грошових мішків, секретарок, охоронців і всіх решта, яких вистачить для того, щоб заповнити весь парламент, весь склад апарату Верховної Ради, склад апарату Кабміну і Адміністрації Президента і місцевих адміністрацій. І вони не допустять жодного опозиціонера, який хитнувся до того корита. І той, хто зараз рветься до корита, його не здобуде. В результаті я впевнений, що своє слово скаже народ. І результати наступних парламентських виборів будуть дуже несподіваними для всіх. І для влади, і для опозиціонерів. Але питання тут стоїть чи свої висновки народ зробить до виборів чи після виборів. Мені здається, я навіть впевнений, що український народ вже достатньо знає, хто є хто. І ще раз повторю: результати будуть несподіваними для всіх.

 

Розмовляв Петро Герасименко