Українська держава — унікальна. Я стверджую це зовсім не через її вигідне географічне розташування, природні багатства та працьовитий народ — ні! Її унікальність полягає в іншому.

Чи може хтось із нас уявити, що десь в Польщі патріотичні національні організації переслідують та звинувачують у нацизмі, або те, що американські політики розмовляють з екранів телевізорів іспанською мовою і лобіюють її використання лише тому, що вона є мовою значної латиноамериканської діаспори?

Чи є в світовій історії прецеденти, коли частину території своєї країни (Севастополь, в нашому випадку) її керівництво, без будь-якої війни чи переговорів здає за «спасибі» на 25 років для користування військами іноземної держави?

Чи будь-яка національна громада дозволила б вільно працювати міністром освіти справжнісінькому шовіністу — такому як Табачник, основною місією якого є викорінення з освіти та культури — з нашого майбутнього — всього українського. Він переписує підручники з історії, забираючи звідти такі героїчні сторінки української, як бій під Крутами. Пояснення такого кроку з боку міністерства просто феноменальне, мовляв такі факти в історії повні агресії та породжують міжнаціональну ворожнечу. В такому випадку, давайте викинемо зі сторінок історії Другу світову війну — там стільки агресії та ворожнечі. Давайте просто забудемо тих, хто поклав своє життя у героїчній боротьбі за волю!

Вражає свідомість останнє знущальне повідомлення міністерства освіти про те, що відтепер українську мову у школах не викладатимуть, як рідну. Може незабаром її просто приберуть зі шкільної програми, як архаїчний предмет, вивчення якого просто недоцільно в сучасних умовах?

Діяльність цього міністра та багатьох інших його поплічників здійснюється виключно на благо інтересів сусідньої держави і є деструктивною для України. У цієї влади є виправдання — вони навіть не вважають нас українцями. Для них ми просто недолугий етнос, що волею долі був приєднаний до великої України, яка територіально складається лише зі східних регіонів. То навіщо ж враховувати наші, українські інтереси?

Але останні події показують, що влада має на меті не лише знищення всього українства, а й українського народу, як такого. Недарма ж вони просунули так званий Податковий кодекс, який ставить ніж під горло мільйонів українських сімей, що живуть завдяки доходам від малого та середнього бізнесу. Прийняття такого кодексу для сучасної України можна прирівняти хіба що до закону «Про п'ять колосків» часів Голодомору. З таких «податкових канікул», які гарантує новий кодекс, малий та середній бізнес має два шляхи — канути в лету або піти в тінь.

Знущанням над добрим іменем України у світі стало нещодавнє рішення Конституційного суду про визнання недійсною редакції Конституції від 2004 року і повернення до старого Основного Закону за 1 день. В міжнародних експертів природно виникло декілька запитань в цьому контексті. Ну по-перше, як могла країна та й сам Конституційний суд 6 років функціонувати за неконституційною Конституцією.

І по-друге — єдиним інститутом в Україні, що може змінити політичний устрій за будь-якою редакцією Конституції, залишається сам український народ. Ніхто навіть не планує запитати думки народу з цього приводу, тому що вся влада в країні тепер зосередиться в руках однієї людини, і мандату на таку необмежену владу ніхто нікому не давав.

Але все ж таки ми самі винні у тому, що наші інтереси знехтувані, і ми залишаємось безликою та безмовною юрбою для влади. Однак вона боїться нас, і доказом цього є те, що на головній площі України — Майдані Незалежності — щосуботи та щонеділі з'являються десятки автобусів зі «стражами правопорядку». Їх основної метою є перешкоджання масовим зібранням у випадку, якщо «безлика юрба» все ж захоче нарешті висловити свою думку.

Та не все так погано! Нас — чесних людей — більше, і якщо ми захочемо, ми можемо все змінити на краще. Для цього потрібно одне — вилізти з мушлі власної байдужості до долі рідної країни.

Олександр Вовк, голова Волинської обласної громадської організації «Люстрація»