Добровільно-примусові внески, або обов’язковий добровільно-примусовий платіж. Звучить смішно? Проте багатьом сім’ям не до сміху. Якщо ви хочете мати дітей, то починаючи із пологового будинку — плати. Медицина та освіта безкоштовні? Брехня! Нині добровільні внески — це завуальовані платні послуги, оскільки якщо ти не маєш грошей, у лікарні тебе не оглянуть, тим більше вагітна жінка не стане на облік...

Під час пологів, якщо відмовитися платити, то вас поселять в палату до неблагополучних... з відповідним ставленням... Значна частина людей, з огляду на досвід спілкування із вітчизняними медиками, упевнені, що фінансово невмотивований лікар не буде належним чином виконувати свої обов’язки, а лікарі в свою чергу зажди розкажуть, що бюджетного фінансування не вистачає. Один знайомий лікар нещодавно сказав мені: «Безкоштовно лікуватися — це дарма лікуватися». Але якщо кожен платить ці немаленькі «добровільно-примусові», то бодай на мило та іншу «хімію», яку змушують купувати у лікарню — повинні бути кошти!

В Україні вже кілька років поспіль збільшується кількість дітей. То ж потрапити до деяких шкіл та садочків у Рівному — особливо хороших — стає проблемою. І якщо в школу зобов’язані взяти, то в садочок стандартна відповідь: немає місць. І тоді все залежить від того, яку суму «добровільних» ви запропонуєте. Отже, після першого внеску у садочок благодійність ваша тільки розпочинається. Щомісяця — у фонд групи, постійна необхідність шаф, парт, вікон-дверей, нової кухні, посуду, іграшок, а потім ще в кінці року — ремонт... І все це ніби добровільно. Ви стаєте спонсорами, без жодних рахунків.

А якщо наважитися запитати, куди пішли гроші, то в можете лише в усній формі отримати загальну відповідь.

Особисто я з полегшенням думала про те, що моя дитина нарешті піде до школи і, можливо, нарешті «добровільні побори» завершаться... Ще тільки пройшло три місяці з часу, коли моя дитина пішла до школи, а я вже зрозуміла, як глибоко помилялася. Окрім того, що кругленькі суми пішли на форму та шкільне приладдя, тепер треба відкрити гаманець для щоденних шкільних проблем.

Колись школярі з острахом чекали закінчення батьківських зборів, адже там батькам розкажуть про їхнє навчання, поведінку... Нині на таких зборах обговорюють лише господарські проблеми: поставити двері, замінити вікна, повісити штори, купити нові парти, дошку і т.д.

Виявляється, постійні збори грошей на фонд школи та фонд класів (суми, в середньому, коливаються від 100 до 400 гривень) ніякої суттєвої допомоги навчальному закладу не приносять. Як і у минулому році (причин може бути тисячі) потрібно щось купувати. А вже наступного року все починається знову. А куди старі зникли? Це, по-перше. По-друге, гроші потрібні ще і на ремонт класу.

А подарунки вчителям та директору — це ще одна окрема стаття витрат.

Директори шкіл кажуть, що ніхто не змушує батьків платити гроші — це добровільна пожертва на розвиток закладу. Але батьки бояться, аби не змінилося ставлення до дитини у школі. Вчитель, наприклад, не соромиться озвучити на весь клас прізвища дітей, батьки яких не можуть здати. Наприклад: «Сидоров, ти ще на ремонт не здав!» І як дитина може пояснити, що в сім’ї немає навіть на необхідне? І їй соромно...

Звичайно, зрозуміло, що через брак фінансування з державного бюджету даних закладів деякі керівники поставлені в такі умови, що по-іншому неможливо. І якщо вже все так погано, то хоча б тоді сплачувати ці кошти не в руки комусь, а в касу?

Нещодавно одна мама розповіла, що вчитель намагалася переконати, що її дитина не встигає із деяких предметів і, не соромлячись, запропонувала свої платні послуги — за особливу й окрему увагу. Проте, як потім виявилося, деякі нечесні вчителі маніпулюють батьками для власної наживи, бо в іншій школі її дитина почала вчитися на відмінно без сторонньої допомоги.

Сьогодні вчителям на законодавчому рівні заборонено збирати гроші у батьків або учнів, проте це нікого не зупиняє. Швидше, навпаки — і тепер така шляхетна справа називається гарним модним словом «добродійність». І відповідальності за неї ані вчителі, ані представники батьківських комітетів не несуть.

А директори роблять вигляд, що нічого не знають.
Схоже, люди тепер готові закрити очі, погодитися із будь-якими поборами, ніж боротися з ними. Зрозуміло, фінансування лікарень, садочків, шкіл зараз набагато нижче, ніж потрібно, і тому такі пожертви необхідні. Проте особисто я вважаю, що якщо я все-таки даю гроші, то не в руки, а у касу, так хоч є надія на те, що вони підуть за призначенням, а не комусь у кишеню.

Чому школам важко вижити без добровільно-примусових батьківських внесків? І що робити батькам, котрі вже втомилися від нескінченного «добровільного» здирництва?

Юристи кажуть, що у примусовому порядку ніхто не має права змусити батьків здавати гроші на потреби школи. Крім того, для такого збору у школі повинен бути відкритий окремий спеціальний рахунок, на який батьки можуть перераховувати кошти, звісно якщо захочуть. Збір готівки, тим більше працівниками школи, — поза законом.

Якщо у вас немає можливості займатися добродійною діяльністю — не займайтеся. Якщо у зв’язку із цим на вас або вашу дитину будуть тиснути, не замислюючись звертайтеся в прокуратуру.

Тому нам самим варто визначитися, що для нас і наших дітей краще. Можливо, погодитися і далі «відривати» із сімейного бюджету чи все-таки робити це лише, якщо є така можливість. Вирішувати нам самим.