Якось прокинулася зранку і, поглянувши в вікно, зрозуміла... Всім байдуже, всім просто все одно... Люди, то як це так ми можемо жити? Як? Не розумію... Всі думають лише про себе, навіть роблячи щось для когось — думають про себе, думають про майбутню вигоду, ніхто нічого не робить просто так. Невже так повинно бути?

 

Кожного дня ми проходимо повз чиєїсь біди, навіть я так робила не раз, і ти, і ви всі! Вдих, видих, як добре дихати, а деякі не можуть дихати вільно, а нам все-одно, ми ж дихаємо, ми живемо, а якщо хтось десь помер — не наша справа, ми ж живі...

 

Різко пишу? Так, а по-іншому ніяк, не достукаєшся по-іншому.

 

Інколи правда переповнює почуття доброти, і хочеться комусь зробити щось хороше і приємне, але таке почуття, на жаль, буває рідко і не у всіх. Якось я допомогла бабусі піднятися по сходах, зробила це суто з моральних міркувань, подумала, що треба допомогти все-таки...

 

І знаєте, побачивши усмішку цієї бабусі, я аж розцвіла, мені навіть сонце яскравіше почало світити. Смішно? Але навіть якщо ми не хочемо робити добро комусь, бо просто байдуже, то хоча б зробіть приємне собі, так чудово почуватися потрібним, знати, що твоє життя проходить не дарма.

 

Люди! Не будьте байдужі! Для ручки головне — заряд, без заряду ручка не виконує свою головну функцію, вона не пише без заряду, так само — й для людини...

 

Що робить людину людиною? Людяність, ось що, це такий собі «заряд» для нас і нашого існування, тільки так ми зможемо залишатися людьми. Байдужість заставляє все навколо в’янути і сохнути, невже б цвіла та квітка на клумбі, якби не та людина, що її садила і доглядала? Не було б тої квітки без тієї людини, і не радувала б та квітка наше око.

 

Саме байдужість оточуючих підбурює людей на погані вчинки і злочини, саме байдужість є початком всіх війн і репресій. Не руште цей прекрасний світ, бо кожен з нас — частинка цього прекрасного...

 

Вам плювати на світ? Отже, вам просто плювати на себе!