Кожен щось втрачав, щось важливе... Але втратити щось не настільки важко й боляче, як втратити когось. Навколо все наче пусте і втрачає свій сенс. Навколишнє вже не сприймається адекватно, все не те. Тяжко, та все ж нам нічого не залишається, ми повинні йти далі, продовжувати свій життєвий шлях. Нехай небо сіре і поливає дощем, нехай дме вітер, просто йди, йди вперед, це тебе не зупинить, це всього лиш природні стихії.

 

Все в цьому житті закономірно: після літа настає осінь, а після зими весна; після ночі настає ранок, а після ранку день і т.д. Усе йде почергово, як і наше з вами існування: то чорна смуга, то біла. Хто ж сказав, що жити буде легко?

 

Поруч завжди знайдуться ті, хто вас підтримає, подарує усмішку і підніме настрій: рідні, друзі... Навіть коли почуваєшся покинутим, пам’ятай: самотніх людей не буває, самотність — це лише минуче відчуття, воно піде. Завжди знайдеться хтось, хто переконає вас у цьому.

 

Ти починаєш задумуватися, що ж буде далі? Чого чекати від майбутнього? Ми звичайні люди, нас завжди хвилює щось незрозуміле, недосяжне. Живіть сьогоднішнім днем, ніхто не знає, коли настане його кінець, але пам’ятати все ж потрібно, що живучи одним днем, потрібно не забувати про наслідки своїх дій, вони можуть впливати не тільки не ваше подальше перебування у світі.

 

Ніколи не втрачайте віру, бо неважливо, у що ти віриш, важливо — як. Віра тримає нас у цьому світі. Ловіть усі моменти, хвилини, секунди. Не забувайте: згори на нас дивляться дорогі нашому серцю люди — янголи, що завжди будуть нас оберігати і застерігати, вони поряд, навіть коли вам здається, що втратили їх назавжди. Вони поряд...

 

Є одне просте правило: цінуйте мить, у ній наше минуле, наше сьогодні і наше майбутнє. Моменти — складова частина нашого з вами життя, як пазли, які потрібно зібрати докупи і ні в якому разі не можна знищувати вже складений малюнок, цей малюнок — історія саме твого перебування на цьому світі, і від тебе залежить, наскільки гарним і яскравим він буде.

 

Анжеліка Тишковець