Сьогодні є дуже багато можливостей дізнаватися правду про свою історію. Газета «День» не лише закликає до цього, а й сама робить ряд важливих кроків у цьому напрямку. 2012-й рік видання запропонувало означити роком «Списку Сандармоху».

Саме слово Сандармох особисто для мене звучить дуже трагічно, страшно і незрозуміло. Від нього віє страхом і болем…

У жовтні-листопаді 1937 року в урочищі Сандармох у Карелії було знищено цвіт української нації – розстріляно 1111 політв’язнів Соловецького концтабору, 165 ыз яких були українцями. Страшні і якісь диявольські чотири одиниці…

Цього року не стало письменників Миколи Зерова (мав лише 47 років), Валер’яна Підмогильного та Григорія Епіка (по 36 років), Миколи Куліша (45 років), режисера, творця театру «Березіль» Леся Курбаса (50 років), письменника Антона Крушельницького, його двох синів і доньки, професорів історії Володимира Чехівського і Олександра Бадан-Яворенка, вченого-агронома Івана Бойка, історика, брата президента УНР Михайла Грушевського Сергія Грушевського та інших. Кожен другий розстріляний був росіянином. Були тут також грузини, татари, білоруси. П’ять вироків виконано не було, адже один в’язень помер, інших чотирьох було етаповано далі.

Вражає те, що розстрільні списки було знайдено лише 1995 року, а саме місце трагедії – 1997-го.

Того страшного 1937-го геноцид української нації набирав своїх обертів. Як свідчить професор Володимир Панченко, головний виконавець злочину капітан НКВС Матвєєв в ті дні знищував більше, ніж двісті людей щодня. Участь у розстрілах брало близько 40 співробітників НКВС. Загалом, протягом всього часу терору в Сандармосі, за різними даними, вбито від 9 до 12 тисяч в’язнів…

Зараз доступна інформація про долі декого з тих жорстоких виконавців злочинних наказів, так званих «професійних ліквідаторів». Їм не позаздриш. Деякі навіть перед власним розстрілом не розкаювались і не признавались у скоєному. Невдовзі садиста-вбивцю Матвєєва також було засуджено «за зловживання владою».

Історик і правозахисник Веніамін Іофе, який організував перші експедиції на Соловки, десять років тому, 6 лютого 2002 року, напередодні своєї смерті 20 квітня цього ж року, в інтерв’ю Радіо «Свобода» сказав: «Найстрашніший же спадок не в тому, що в нас зруйнована економіка, промисловість – це все речі, в принципі, наживні. А найстрашніший же спадок – те, що зруйнована національна мораль. А це речі практично непоправні».

Цілком очевидно, що ці слова стосуються, в першу чергу, росіян, російського менталітету. Але хіба вони не актуальні для українців? Хіба в нинішніх запопадливих псевдо намаганнях відновити економіку і матеріальний стан українців влада не забула про головне – національну мораль? Та й самі люди про мораль вже давно забули. А забуття – це перший крок до тоталітаризму.

Убивства в Сандармосі були першим так званим етапом ліквідації неугодних. Москва вимагала нових розстрілів. Другий етап було організовано у грудні 1937-го приблизно з 500 осіб, третій – у лютому 1938-го з 200 людей. Всіх знищили на Соловках.

Сьогодні ці страшні трагедії в голову не вкладаються. Як таке могло бути? І як нині в незалежній Україні все ще функціонує комуністична партія? Як нині ведуться суперечки про доцільність встановлення пам’ятників Сталіну? Чому багато хто ностальгує за «гарним життям» в СРСР?

Вважається, що народ, який втратив 2-3% найактивніших людей, – переможений. Українці ж у 30-40-х роках ХХ століття втратили третину населення! То про що можна говорити? Ось у чому причина всіх нинішніх бід.

Вражає і те, з якою хитрою спритністю та наполегливою підступністю з пам’яті українців сьогодні намагаються стерти героїчні сторінки історії. Просто людей заганяють у тенета страху перед так званими кризами, бідами, перед майбутнім.

Хто взагалі сьогодні в Україні бачить своє майбутнє нормальним? Хто ще вірить, що його визначає він сам? Хто надіється на те, що буде краще? Покажіть мені цих «дон кіхотів».

Насправді ж, якщо більшість людей запитати про 1937 рік чи про роки війни, чи про періоди Голодоморів, вони скажуть, щоб їх не чіпали, адже жити і так нині тяжко. І матимуть рацію. Справа в тому, що репресивна машина не припиняє своєї роботи, вона діє на мізки людей, вона витискає з них історичну пам’ять, віру й надію, а вселяє страх і розпач… А, між іншим, у «Чорній книзі комунізму» сказано, що жертв комунізму в усьому світі налічується 95 мільйонів убитими.

2012-й рік – це рік «Списку Сандармоха». І на Волині про це теж треба пам’ятати.

Ольга Бузулук