Надто багато людей в Україні тепер є пасивними, аполітичними, а на інтереси країни їм узагалі начхати. На противагу їм постають одиниці: ті, які гартують тіло й дух всупереч згубній системі…

Однак більшість таки проходить свій шлях разом із кредо «тихо будь, і зійде колись на тебе щастя». Може, то в силу моєї брутальної підсвідомості, але одразу на думку спадає контр-приклад. Пригадайте, як свого часу овіяний романтикою світової революції Винниченко відмовив логічній і нагальній пропозиції Миколи Міхновського сформувати регулярне військо. Таке собі «дежавю» сталось і з Грушевським, що виховано пояснив Скоропадському «безглуздя ідеї формування армії чи бодай регулярних військових угруповань» в силу того, що «Україна стоїть на мирному шляху. І якщо вона не чинить ні до кого агресії, то і до неї ставлення буде мирне»…

Звісно, як могли тверезо мислячі Міхновський і Скоропадський довести тим космополітам необхідність захисту країни? Гасло хіпі («мир і любов»), яке ревно сповідували Винниченко і Грушевський, привело до ряду локальних трагедій українського народу. Найболючішу з них – бій під Крутами – вшановуємо з року в рік 29 січня…

То в чім винна була та молодь, що постала проти окупанта? Чи варті були їхні юні життя таких жорстоких смертей? А вони ж іще могли завершити здобуття освіти, працювати і вдосконалюватись, виховувати дітей справжніми українцями…

Але через примхи тодішніх можновладців, котрі зрештою накивали п’ятами, панічно боячись більшовицької навали, цвіт нації загинув… І це вже вкотре: кращі зазнають знищення, яке невдовзі перекидається і на широкий загал…

То чи здатні лякливі толерантні особи (а ля Грушевський, Винниченко ) гідно очолювати державу? Не один приклад минулого переконує нас, що ні. Який таким «лідерам» потрібен народ? Аналогічно – толерантний. Але зауважу: хто цікавить історією, розуміє, що вона має циклічний характер. І неабияк влучними є слова дуче Беніто «колесо історії повертається лише кров’ю».

І нині напряму саме від нас із вами, українці, залежить те, яким буде майбутнє! Зрікайтесь безпам’ятства! Обирайте активний шлях життя, а не пасивне існування. Бо не маємо жодного права допустити повторення кривавих подій минулого…

Ярослава Савош