Сьогодні, в останню неділю березня, у Луцьку біля пам’ятного знаку скорботи за українцями Холмщини відбулося віче скорботи з вшанування пам'яті загиблих під час масового винищення українських сіл на теренах історичної Холмщини, інформує «Під прицілом».

Цей захід щороку проводиться саме в цей весняний час, адже саме березні-квітні, за словами голови товариства «Холмщина» Миколи Онуфрійчука, коли холмщани вшановували пам’ять Тараса Шевченка лише з весни 43-го до весни 44-го років було знищено більше 50 українських сіл.

У заході взяли участь перший заступник міського голови Святослав Кравчук, представники обласної і міської влади, політичних партій та громадських організацій, духовенство, жителі міста, а також голова Всеукраїнського об'єднання «Свобода» Олег Тягнибок.

Микола Онуфрійчук у своєму виступі зазначив: «Ми сьогодні поминаємо багатотисячні жертви найзахіднішої гілки українства – Холмщини, Підляшшя, Надсяння, Лемківщни, Західної Бойківщини. Багато втрат у нас було і в Першу світову війну, з Холмщини і Підляшшя було вигнано понад 300 тисяч українців і розсіяно майже по сорока губерніях Російської імперії, палили наші села тоді відступаючі російські війська. Із цих 300 тисяч в дорозі повмирало близько 90 тисяч переважно дітей і людей поважного віку. Твльки в 14-15 році в період військових дій на Холмщині і Підляшші було зруйновано третину наших господарств, а 20-ті роки, коли повертались наші батьки абсолютна більшість сіл була поруйнована. Відроджена польська держава не дуже була задоволена, що ми повернулися на цю землю. Ми були обмежені в політичних, соціальних, економічних правах. Пільше прав з’являлось в того, хто ставав поляком, або приймав римо-католицьку віру. Проте більшість наших батьків не змінили ні своєї віри, ні національності, хоч не було жодної школи на Холмщині з української мовою навчання… Дуже тяжким періодом був період Другої світової війни, яка для нас і для Польші розпочалася в березні 39-го року. Вона фактично й досі не закінчилася для нас. Тому що багато питань, які були породжені цією війною, наглим вигнанням нас із свого прадавнього краю, до цього часу не розв’язані, хоч ми і звертаємося кожного року до Верховної Ради, до президентів».