«Історія депортованих українців повинна вивчатися в школах. Про їх трагедію треба знімати найкращі фільми, серіали, щоб ми дивились, і діти наші. Ми повинні пропагувати той дух, який панував серед тих наших предків». Про це заявив 25 березня 2012 року в Луцьку на Віче скорботи з вшанування пам'яті загиблих під час масового винищення українських сіл на теренах історичної Холмщини голова Всеукраїнського об’єднання «Свобода» Олег Тягнибок.

«Нам потрібно дуже добре знати свою історію і аналізувати її через призму українців, у першу чергу, роблячи відповідні висновки. Скільки нам іще треба тої крові, тих знущань і поневірянь, жертв людей, у жилах яких тече українська кров, щоб ми, як нація, нарешті усвідомили: треба боротися за кожен клаптик нашої землі, за кожне життя українця, за правдиву історію, яку ми маємо передавати нашим дітям. Адже у світі виживають і мають майбутнє тільки ті нації, які реально «вигризають» своє майбутнє. Бо це ілюзія – думати, що в світі панує справедливість і доброта. Ні – це «закон джунглів», де виживає сильніший. І українці безліч разів доводили, що вони є сильними», – стверджує Олег Тягнибок.

«Холмщаки, депортовані з Підляшшя, Надсяння, Західної Бойківщини – це були переважно ті люди, які не зраджували свого українського кореня. І ті фільми, які мали би завтра бути зняті про депортованих українців, – це фільми про їхній героїзм. Бо героями були не тільки ті, які на полі битви клали свої голови, Героями були й ті, яким пропонували: напишися поляком, напишися римо-католиком, зрадь свою віру – заради своєї родини, заради перспективи, щоб ти міг мати землю, якусь роботу. Але наші предки цього не зробили, вони не зреклися рідної віри. Не зважаючи на те, що стояли фактично під дулами автоматів і пістолетів, не зважаючи на загрозу знищення родин і відсутності будь-якого завтра. Але вони казали: ні, бо ми є українці. І вони це своє українство зберегли. Оце героїзм, патріотизм, саме те відчуття, яке нам дарує наша матір, і яке ми повинні проносити через покоління і передавати нашим дітям. Ось про це й потрібно говорити, щодо цього вивчати історію», – переконаний лідер «Свободи».

Зі слів Олега Тягнибока, йому «дуже прикро, що у всі періоди незалежності України наша влада не усвідомила, що українця треба захищати – як теперішнього, так і того, кого вже немає, незалежно від території. Влада мала би захищати своїх людей, «вигризати» свої інтереси, відстоювати правдиву історію». «Пам’ятаймо: коли об’єдналися ЗУНР та УНР, площа території нашої тодішньої держави була в 1,6 раза більшою від сучасної України. Пам’ятаймо, що за межами України є дуже багато етнічних українських земель. І серед них Холмщина – то є княжа українська земля. І ми маємо говорити публічно і голосно, що треба встановити історичну справедливість. Про те, що мають бути викладені правдиві цифри і факти про депортованих українців», – заявив Олег Тягнибок.

«Як справедливо тут зауважили організатори, ВО «Свобода» дійсно є тією політичною силою, яка має у своїй програмі – «Програмі захисту українців» – пункт, який рано чи пізно буде зреалізований: надати українцям Кубані, Холмщини, Підляшшя, Лемківщини, Надсяння статус депортованих, із відповідними соціальними гарантіями; компенсувати українцям усі втрати, залежно від їхніх страждань. І я переконаний, що такі нормативні документи, такі закони рано чи пізно Українською державою будуть ухвалені. Я переконаний, щоб в нас буде патріотична влада, що в нас буде гордість за свою історію. А відповідно, у нас буде й майбутнє», – такими словами завершив свій виступ Олег Тягнибок.

Довідково

Із «Програми захисту українців»:

VI. Історична справедливість. Тяглість державотворення та подолання наслідків окупації

3. Добитися від Верховної Ради України, ООН, Європарламенту, парламентів країн світу визнання геноциду українців у ХХ ст., у результаті якого знищено 20,5 млн. українців, злочином проти людства (терор і пограбування мирного населення під час війни більшовицької Росії проти УНР у 1918-21 рр.; розкуркулення та насильницька колективізація; штучні голодомори 1921, 1932-33, 1947 років; кілька хвиль фізичного знищення української еліти у 1920-30-40 та 1970-х роках; фізичне знищення мирного населення у воєнний період; примусове вивезення українців на чужину; операція «Вісла»; мордування в тюрмах та знущання у «психушках» з українських патріотів аж до початку «пєрєстройки»; пограбування народного господарства, історичних та культурних цінностей; пограбування та нищення українських церков; вкрадені у громадян заощадження у 1991 році; переслідування за національною та релігійною ознаками; планомірне нищення української культури та мови, тотальна русифікація).